Подорож у невідомість

Холодний вітер пройшовся вузькими вуличками нічного Львова, шарудячи опалим листям. Ніна щільніше загорнулася в свій шарф і пришвидшила крок. Годинник на ратуші пробив десяту вечора. Пізно. Але після зміни в магазині вона все ж вирішила піти пішки. Втома накочувалася важким тягарем, але її розум не давав спокою. Ще один невдалий день. Ще одна купа відмов від роботодавців. Вона закінчила архітектурний факультет, але без досвіду її ніхто не хотів брати. Єдине, що вдалося знайти, — касиром у невеликому продуктовому.

— Не так я уявляла своє життя після університету...

Вона зітхнула, дістаючи ключі. Але в ту ж мить телефон у кишені завібрував.

— Ніно! Ну чого ти не береш слухавку? — на екрані висвітилося ім'я подруги Лєри.

— Я працювала, що сталося?

— Завтра кастинг, ти готова?

Кастинг?

— Який ще кастинг? — серце тривожно стислося.

На іншому кінці проводу почувся сміх.

— Ну ти й забула! Ти ж підписала заявку! Реаліті-шоу "Ідеальне кохання"!

Ніна скам’яніла. Цей кастинг. Той самий, куди її без її згоди записали подруги. Вони переконували, що це хороша оплачувана робота, звичайний телевізійний проєкт. Вона не думала, що її візьмуть. Тим більше, що минув вже місяць.

— Лєро… Це жарт, правда? Я нікуди не їду!

— Ні, все серйозно! Судді зробили вибір. І знаєш що? Ти пройшла!

Її серце зробило хибний удар.

— Але я... Я нічого не знаю...

— Та все вже оформлено! Контракт підписаний. Завтра виїзд.

— Якщо не з’явишся, отримаєш штраф. А штраф — немалий!

Ніна відчула, як серце стислося.

— Штраф? Звідки він взявся?

— Це контракт, Ніно!

Перед очима замерехтіли розмиті спогади: кімната, світло софітів, кілька людей за столом, що ставили безглузді питання... І той договір, що їй подали на підпис. Вона ледве пробіглася по ньому очима, бо Лєра квапила її, кажучи, що це всього лише формальність. По спині пробіг холодний дрож.

— Ніно, ти отримаєш 60 000$, якщо відбудеш ці пів року. Всього пів року — і ти зможеш забути про фінансові проблеми! Подумай про це!

Вона мовчала. Щось у всьому цьому здавалося неправильним. Але слова подруги дзвеніли в голові, заплутуючи думки. 60 000$. Це була нереальна сума. Вона видихнула.

— Гаразд, я подумаю. Я просто поїду, подивлюся... Якщо щось не так — відмовлюся...

З того кінця почувся переможний сміх:

— Ой, тільки не передумай! Ти вже в списках.

Ніна вимкнула телефон і зайшла в під’їзд. Але тут було ще холодніше, ніж на вулиці. Підіймаючись сходами, Ніна все думала: 60 000$ — це ж так багато, і потрібно всього лише пів року...

Зайшовши в квартиру, вона вдихнула знайомий теплий аромат рідних стін. На душі стало трохи легше, але водночас — гірко. Вже кілька років вона жила тут сама. Так, у неї є родичі по батьковій лінії, але вони давно переїхали за кордон. А мамину сестру вона взагалі ніколи не бачила — та вже багато років мешкає в Америці.

Ніна глибоко зітхнула й подумала:

— Може, завести кота?

Але одразу відкинула цю ідею. Сусідські коти смерділи на весь під’їзд.

— Точно без кота!

— От би собаку...

Вона завжди мріяла про шарпея, але бабуся була категорично проти. Зітхнувши, Ніна роздяглася і вирушила на кухню. Було вже занадто пізно для вечері, але їсти хотілося. Вона поставила чайник і попрямувала в душ.

Повернувшись з душу, вона витирала вологе волосся рушником. У квартирі панувала ідеальна тиша. Тільки чайник на кухні ледь чутно шумів, нагадуючи про її плани. Вона поглянула на телефон. 23:14. Завтра треба буде рано вставати, але сон не йшов.

— 60 000$... Це могла б бути її можливість почати нове життя. Але водночас...

— Щось тут не так.

Вона налила собі в чашку окроп і кинула пакетик зеленого чаю. Його гіркуватий аромат розлився по маленькій кухні.