І знову сни

Ніна відчувала, як простір ставала дедалі тоншою. Щойно вона заплющила очі, довколишня темрява ніби м’яко торкнулася її волосся, а потім розсипалася в повітрі теплими іскрами. Її тіло ще лежало нерухоме на ліжку в замку, але думки вже мандрували до місця, яке поволі розгорялося десь у глибині свідомості. У самому повітрі відчувалася присутність когось важливого — того, хто став частиною її нічних видінь.

Знайомий беріг озера простягся перед Ніною, мов розкішний шовк. Її босі ноги відчули приємну вологу піску, а над головою сяяли зорі. Місяць заливав берег ніжним світлом, так, що можна було розгледіти кожну волосинку на її руках. Але цього разу вона дивилась не лише на краєвид — вона чекала. Не знала, чому саме, але точно знала — кого. І він прийшов.

Вейтар ступив із темряви, ніби належав цьому місцю більше, ніж будь-хто інший. На ньому був темний одяг, який лише підкреслював бліді відблиски місяця на його обличчі. Раніше вона бачила в цих рисах кригу й холодну віддаленість, але тепер усе було інакше: від нього віяло теплом, яке плавно обіймало її тіло майже так, як його сильні руки могли б обійняти. Коли він наблизився, Ніна відчула всередині себе тихий спалах збудження. Її подих став глибшим, а серце забилося швидше, дихання стало частішим. Як тільки його долоня торкнулася її руки, вона здригнулася від солодкої напруги: у ній розгорався вогонь, що поширювався від центру грудей до самих кінчиків пальців.

— Ти прийшла, — пролунав його шепіт, але губи його не рухалися. Між ними ніби пробігла невидима хвиля, яка промовляла не словами, а почуттями.

Він легенько схилився й притулив губи до її долоні. У момент дотику бажання спалахнуло сильніше — Ніна відчула, як її тіло миттєво відгукується, м’язи м’якшають, а від ледь відчутного поцілунку всередині починає нуртувати жар, вона ковтнула слину, відчуваючи, як її горло перехоплює від емоцій. Його пальці поволі ковзнули по її зап’ястю, потім вплелися у волосся, ніжно пригладжуючи пасмо за пасмом. Коли він врешті наблизився, його дихання ковзнуло по її вилиці й шиї, і Ніна не могла втримати ледь чутного зітхання. Їй хотілося розчинитися в цьому відчутті, злитися з тим вогнем, який він приніс.

Вона підвела погляд і зустріла його очі: в них був несподіваний вогонь, наче буря, що розігрувалася десь за виднокраєм. Але водночас у ньому читалася незвична ніжність. Наче він бачив у ній не тільки здобич чи обраницю, а й загадку, яка вабить і надихає.

Він торкнувся її спини, обережно притягуючи ближче. Її груди ледь торкнулися його грудей — дрібний контакт, але він переповнив її приємним трепетом. Все, що було раніше: страх, невпевненість, переплетення замкових інтриг — кудись зникло. Лишилися вони удвох і гаряче бажання відчути одне одного якомога ближче.

— Ти готова залишитися зі мною назавжди?

— Його голос торкнувся її вуха, ніби промовлений із глибини не лише сну — а чогось більшого, що з'єднувало їх крізь реальність Ніни, а разом із ним почувся слабкий подих, від якого по її шкірі пробігли мурашки.

Вона відчула, як у ній зливається щось заборонене й бажане. Цей чоловік, який міг би стати найбільшою небезпекою в її житті, зараз дарував їй відчуття, схожі на перше палке кохання: в усьому тілі поширювалася солодка млость, а душа співала від відчуття власної сили й жіночності.

Не знаючи, звідки береться сміливість, вона злегка запрокинула голову, щоб побачити його обличчя, й тихо кивнула. Він провів пальцями по її шиї, повільно нахилився й, здавалось, хотів поцілувати її у вуста. Ніна відчула жар його тіла, усвідомила, наскільки сильно прагне цього дотику.

Але світ почав розсипатися. Озеро, що було так близько, засяяло дивним світлом і почало танути, мов ранковий туман. Усе довкола перетворювалося на мерехтливі силуети.

— Залишайся, — лише встигла прошепотіти вона, але вуста його вже віддалялися.

Вогонь, що виник між ними, не згасав — він, здавалося, тільки набирав сили, та водночас їх розлучала невидима сила сну.

Пробудження Ніни було майже миттєвим і водночас повільним: вона ніби вилітала з іншого світу, в якому щойно встигла злитися із пристрастю. Її дихання залишалося частим, а серце билося так сильно, що здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Вона лежала в ліжку, розширеними очима вдивлялася в темряву кімнати, намагаючись зрозуміти, де знаходиться.

І поки вона поволі приходила до тями, змокріле від поту тіло ще пам’ятало його дотик: пальці на шиї, гарячі губи на долоні, ледь відчутний ритм його дихання. У грудях пульсувало дике бажання повернутися туди, де вони були разом, і довести цей момент до кінця — відчути справжній смак його поцілунку, його обіймів.

А десь далеко, за багатьма коридорами замку, Вейтар прокинувся різко, мов від поштовху, так, ніби його витягнули з того самого місця, де щойно була й вона. Його дихання було важким, а волосся злегка липнуло до скронь. Він бачив, як вона віддавалася йому у тому місячному світлі, відчував її трепет настільки яскраво, ніби вона справді була в його обіймах. На губах залишався фантомний присмак її шкіри, а в голові проносилися думки.

– Чому? – Чому я дозволяю собі це відчувати?

Його розум знав: так не можна. Він — темний маг, другий син короля, що має оберігати могутність родини й тримати дистанцію від білих магинь. Але тіло й серце відмовлялися слухати. У ньому палахкотіла жага, до якої він ніколи не визнавався навіть собі.

— Дурне марення… — прошепотів він, але відразу ж зрозумів, що обманює сам себе. То були не просто вигадки. Він відчув її відповідь. Її згоду. Її жагу. Як відгук на його власне бажання.

Він сів на край ліжка, провів долонею по волоссю й зрозумів, що всередині нього народжується новий страх: перед тим, що буде з ними обома, якщо цей сон коли-небудь перетвориться на реальність.

А Ніна лежала, дивлячись на стелю, і не могла заспокоїти пульс. Усе в її тілі волало про нього: про дотик, про продовження, про обійми, які вона навіть у реальності ще не пізнала. Та, попри шалену бурю емоцій, її огортав новий, незнайомий спокій: тепер вона знала напевне, що не одна відчуває цю пристрасть. Що не тільки вона вночі шукає його погляд у світі мрій. У душі народжувалося передчуття, що це “заборонене” рано чи пізно вийде за межі сну і поставить їх перед вибором, який змінить усе.

І, відчуваючи таке передчуття, вона прошепотіла в темряву одне-єдине слово:

— Так…