Спочатку:
На сторінку книги
Високі, склепінчасті стелі прикрашені фресками із зображеннями Богині Лів та її німф-помічниць. У центрі залу висить масивна кришталева люстра, що виблискує сотнями свічок, які заливають кімнату теплим золотим світлом.
Я посміхаюся своєму партнеру по танцю, Анджеллу. Він прекрасний фей, найкращий на курсі, з білим кучерявим волоссям, глибокими вилицями й очима кольору неба. А ще він просто ідеально танцює.
Наші ноги пересуваються в єдиному ритмі блискучою підлогою, викладеною мозаїкою з мармуру. Стіни подекуди обтягнуті гобеленами, що зображають сцени з історії: битва Фей з Демонами за місто Лафаєр, падіння першого короля Іріса, і багато іншого...
Кожен куточок зали прикрашений пишними вазами з квітами, розкішними драпіровками та статуями Богів і героїв. Серед них, звісно ж, верховна Богиня Лів, її донька Омелія: напівбогиня-напівфея, перший директор академії фей Джаванні Рок, полководець Замур.
Анджелл веде мене вже третє коло поспіль, у музики плавно виникає новий ритм, і я розумію, що скоро доведеться міняти партнера. Анджелл підбадьорливо посміхається мені, і в його очах видно смуток: він не хоче, щоб цей танець закінчувався.
Величезні арочні вікна позаду нас відкривають вид на вечірній сад, а вздовж стін розставлено позолочені крісла і дивани для відпочинку. На іншому кінці зали — сцена для музикантів із лютнями, арфами, таборами та флейтами.
На мить музика замовкає — і ми розуміємо, що це сигнал. Анджелл сумно зітхає і відпускає мене. У своєму ідеальному ритмі він підхоплює нову партнерку, а я дивлюся йому вслід, поки чужі руки обвивають і мене.
Коли переводжу погляд, щоб оцінити нового партнера по танцю — дихання перехоплює від шоку. Це ВІН. Той неотесаний драконячий вершник, чий дракон окропив мене брудом з голови до ніг! Я обурено смикаюся, намагаюся вирватися, але хлопець брутально і владно веде мене у своєму ритмі.
У пошуку допомоги я намагаюся знайти серед танцюристів Анджелла, але той навіть не дивиться в мій бік!
Я важко дихаю, музика грає все голосніше, і серце стукає в ритм таборів. Я пропалюю злісним поглядом студента, та він тільки зловтішно посміхається мені у відповідь. У залі стає дедалі спекотніше й спекотніше...
— Відпусти, — шиплю я, як змія.
Але вершник не слухає. Він цілком ігнорує моє невдоволення. Стискає у своїй хватці все міцніше й міцніше...
Жар зростає, а разом із ним і моя тривога. Я в паніці озираюся на всі боки. Студенти безтурботно танцюють, не відчуваючи, що наближається біда.
Але я вже її чую! Це шум биття величезних драконячих крил, який наближається з кожною секундою.
— Ні, ні-ні-ні-ні! Стоп! Досить! — кричу я.
І мої крики тонуть у музиці та шумі дракона.
— Нііііі!
Дах залу пробивають величезні пазуристі лапи. Я вириваюся з хватки хлопця. Втрачаю рівновагу і падаю на підлогу. Підводжуся на ліктях і дивлюся вгору, на стелю, що ламається. Важкі уламки падають донизу, розчавлюючи фей, як жуків. Натовп у паніці розбігається хто куди. Гігантський обсидіановий дракон пробиває головою дах і розкриває зубасту смертоносну пащу. Я бачу синій вогонь, що клубочиться в його горлі.
— Будь ласка, будь ласка, не треба! — кричу я, не знаючи, до кого саме звертаюся.
Дракон випускає полум'я, і воно охоплює все навкруги: плавить залізо й золото, спалює оксамит і дерево. Феї, що горять живцем, волають від жаху, гасаючи залом і намагаючись збити полум'я. Статуї руйнуються, вода випаровується, а картини перетворюються на попіл. Пахне паленою плоттю. Обвуглені мерці перетворюються на попіл. Повсюди грає вогонь. Мене й саму охоплює полум'я, і починає жадібно пожирати. Я кричу і катаюся по підлозі. Біль проникає в кожну клітинку тіла, і я перетворююся на суцільний опік.
Не горить лише він: драконячий вершник. Він стоїть посеред цього хаосу, і зловтішно сміється.
