Спочатку:
На сторінку книги
Я заходжу в кімнату пригнічена, не знаючи, що робити. Падаю на ліжко. Голова знову страшенно болить, аж кімната пливе перед очима. А, може, вона пливе через сльози, що навернулися? Відчуваю, що вкотре все зіпсувала. Загнала себе в жахливу пастку. Останнім часом самовпевненість не допомагає, а лише грає зі мною злі жарти. Наче стара відьма Аглая з дитячих страшилок навела на мене порчу.
Моргана жваво помічає мій стан і підбігає.
— Фрея? Що сталося? На тобі обличчя немає.
— Я розповіла все директору, — відповідаю сухо.
Сусідка тривожно ахає, передчуваючи біду.
— Зеленого дракона, справді, немає в академії і... Але там є сліди битви, розумієш, Моргс? Вони залишилися. Але директор... Він хоче виключити мене за те, що я порушила правила і була там після комендантської години. Він збере комісію і... — я абсолютно втрачена. — О діти Лів, Моргс, що ж я накоїла?
Моргана сідає поруч і обіймає, міцно притискає мене до себе. Від цієї близькості стає тепліше і трохи спокійніше. Відчуваю, що по щоках течуть сльози. Після битви і розмови з директором я занадто вичавлена, щоб контролювати емоції. Хочеться просто розчинитися в обіймах подруги. Перетворитися на мокру грудку снігу, що тане.
— Ти не одна порушила правила, — втішає Моргана. — Майже всі студенти вчора були на вечірці! Ти йому говорила?
— Ні.
— Він не зможе виключити всіх, Фрея. І не стане виключати тебе, оскільки ти була всього лише однією з нас...
— Так, не виключить, але про вечірки на тому кораблі вершники забудуть назавжди, якщо він вживе заходів. Якщо ця інформація дійде до комісії... Ти ж розумієш? Вершники дізнаються, що я їх здала, і зненавидять мене ще сильніше. Мені не дадуть тут життя!
Моргана хмуриться.
— Не думай про них! Думай про себе!
— Я думаю. Виключення — це не так уже й страшно, Моргс. Я просто повернуся в рідну академію. У звичне старе життя.
Сусідка стає сумною. Її очі блищать і здається, ніби вона сама зараз заплаче.
— Усе добре, правда, — тепер, як не дивно, я втішаю її. — Я люблю свою академію. Звісно, я сумуватиму за тобою, але завжди зможу писати тобі листи, і ми зможемо побачитися на канікулах...
— Не говори так, ніби тебе вже виключили! — різко командує Моргана. — Невідомо, що вирішить комісія. Може, вони-таки знають про вечірку і будуть до тебе поблажливі. І ти ж розповіла про битву! Могла мовчати, але зізналася. Це важливо. Тож не записуй себе в книгу Мертвих завчасно.
Я слабко усміхаюся. Прислів'я про книгу Мертвих... Напевно, його вона почула від матері-трунарки. Трунарі точно часто жартують і говорять про це.
— Ну, Фрея? — запитує сусідка, хоча я не до кінця розумію, що вона хоче від мене почути.
Тому просто знизую плечима. Згадую суворі очі директора і його злі слова. Розумію, що він зобов'язаний був мене налякати, але на серці все так само неспокійно. Що ж буде далі?
— Ти не знаєш, коли відбудуться ці збори комісії? — переводить тему Моргана.
— Поняття не маю.
— Гаразд... Я думаю, не сьогодні. На такі речі завжди потрібен час. Тож розслабся, відпочинь і поспи. У тебе вже мішки під очима збираються, — вона доброзичливо усміхається. — Я дам тобі свій новий крем від Беллатріс, як прокинешся. Він зніме набряклості й освіжить шкіру.
Я посміхаюся від турботи подруги.
— Звісно. Дякую за твою підтримку, Моргс. Ми так мало знайомі, але...
— Ой, не потрібно цього. — перебиває напівкровка. — Знаєш, що? Завтра нарешті буде пара з дресирування, і я отримаю свого нового дракона! Ти нізащо не можеш цього пропустити! — її очі загоряються.
Новина мене інтригує. Я усміхаюся в передчутті.
— Я обов'язково прийду, — киваю.
— Ось і славно. Думай про це, а не про те, що там вирішить комісія. Домовилися?
— Домовилися.
