Спочатку:
На сторінку книги
Ми з Морг маємо просто чудовий вигляд: у неї макіяж з акцентом на малинові губи, і маленькі витончені стрілочки біля очей. Частина її волосся розпущена, а решта зав'язана в дрібні косички з чорними стрічками. Як і раніше, Моргана справжнє уособлення слів «кров і вогонь». Високі чорні чоботи з шипами по коліно роблять її схожою на дику колючу троянду.
Моя екстравагантність швидше в контрасті. Я в білосніжній сукні, що відливає м'яким блиском у світлі смолоскипів. Тканина ніжно струмує вниз, обіймаючи мою фігуру, і спідниця з розрізом спалахує перловими відблисками. Персиковий корсет стискає мою талію, а тонкі чорні зав'язки, схожі на зухвалих змій, створюють контраст із загальною м'якістю образу.
Моє волосся укладене хвилями. Кілька пасом заколоті ззаду, обрамляючи обличчя, а решта вільно струмує по плечах. У вухах мерехтять маленькі перлинні сережки, доповнюючи образ чимось простим, але витонченим. Я наче втілення спокою і ніжності, поруч із Морганою, її вогнем і темрявою. Нехай це й стереотип, але наші образи одразу свідчать, що я фея, а подруга — вампір і вершниця.
Ми на місці.
Колись уздовж цього лісу текла широка, бурхлива річка — важлива артерія торгівлі та мандрівок. Але з часом вона вичерпалася, залишивши тільки пересохле русло, в якому спочиває стародавній дерев'яний корабель. За легендою він перевозив щось заборонене, поки на нього не налетів дракон. Тепер цей привид минулих часів стоїть тут. Його ніс майже повністю зруйнований. Корабель повільно розкладається, але все ще зберігає обриси колишньої величі.
Біля судна невелике болото, де бруд, що чавкає, і ряска надають місцю зловісного відтінку. Хтось (напевно, з вершників) проклав дерев'яні сходні, щоб безпечно дістатися на борт. Сам корабель давно висох, і його дерев'яні дошки, хоч і потріскалися, але все ще витримують вагу.
Світло смолоскипів відбивається в залишках болотної води навколо, створюючи відчуття, що старий корабель знову пливе, але тепер річкою тіней і спогадів. Це видовище заворожує мене на підході до сходів. На самому кораблі вже щосили шумлять голоси і жива музика. На щастя чи на біду, це місце розташоване далеченько від академії, і звуки звідси не досягають навчального закладу.
— Ого... — бурмочу, оглядаючись.
— Класно, так? — запитує Морг. — Я чула про це місце. Піратський корабель-привид. Швидше, пішли всередину.
Вона бере мене за руку, і тягне за собою. Ми опиняємося в натовпі вершників. Деякі з них дивляться на мене з цікавістю, інші з презирством. Апетитні запахи кидаються в ніс, і я помічаю фуршет на бочках. З випивки піратське меню: ель і ром. А на перекус морепродукти, галети і м'ясо. Беру одну галету і трохи маринованих водоростей. Це виявляється смачно. Моргана замість їжі налітає на випивку, і розливає ель по чашках. Я ставлюся до ідеї з легким скептицизмом, але випиваю. Потрібно розслабитися. Але головне не забути про завдання від Флаймара!
Моргана помічає біловолосу вершницю недалеко від нас.
— О, Лів! Це ж Крісі! — вигукує вона.
Звісно, мені це ім'я ні про що не говорить.
— Вибач, я не бачила її сто років.
Я киваю.
— Без проблем, Моргано. Розважайся, — знизую плечима.
Розумію, що в Морг дуже багато вершниці і за сутністю, і за способом життя, і спілкування лише з феєю не може задовольнити всіх її потреб.
— Не нудьгуй, — Моргана тріпає мене по щоці, але акуратно, щоб не зіпсувати макіяж, хихикає і тікає на зустріч із Крісі. Я тільки закочую очі.
Стою біля фуршету, від нудьги випиваю ще елю. Зазначаю, що на смак він так собі. З алкоголю мені найбільше подобається традиційна фейська настоянка селівіра. М'який, але глибокий смак із відтінком терпкості та моментальною ейфорією після першого ковтка.
Відчуваю на собі такий пронизливий погляд, що, здається, він скоро пропалить у мені дірку. Інстинктивно обертаюся, і чомусь очікую побачити Ескара. Але, на подив, це не він. На мене дивиться вершник, якого я раніше ніде не бачила. Можливо, він на курс старший. У нього довге вогняне волосся, зібране ззаду в хвіст і кольором схоже на волосся Морг, вузький розріз очей і широкі темні брови. Але найбільше мене дивує його одяг: це традиційне східне чорно-червоне кімоно із золотим малюнком змії-дракона. Вершник продовжує безсоромно дивитися на мене і посміхатися, від чого стає ніяково. Чого він хоче?
