Спочатку:
На сторінку книги
Бал триває, музика оркестру вершників заворожує, а я стою посеред зали, стискаючи келих у руці. Азарія зі своєю нахабною посмішкою та впевненим поглядом веде неквапливу розмову з Ескаром. Вона щось говорить, ледь нахиляючи голову, а він ліниво усміхається у відповідь. Їхні пози такі розслаблені, ніби навколо нікого немає, ніби весь зал існує лише для них. Щомиті їхні обличчя стають дедалі ближчими. Здається, ще трохи — і вони поцілуються... Моя рука мимоволі стискає келих сильніше. Здається, скло ось-ось трісне, але я змушую себе зробити глибокий вдих. Ні, я не дозволю собі реагувати. Воно того не варте. Я подумки посилаю Азарію на зірку Люцифера, а Ескара і Руї слідом за компанію, і відвертаюся, вирішивши просто насолоджуватися балом.
Мою увагу привертає фуршетний столик із безліччю традиційних закусок вершників. Наприклад, тістечка у формі золотої драконячої луски. Сьогодні особливий вечір, тож я не думаю про свою фігуру і вирішую спробувати. Смак горіховий і кремово-ніжний. Я запиваю його алкогольним пуншем, і на душі стає тепліше.
Несподівано поруч з’являється висока кремезна дівчина в чорній сукні простого прямого крою. Я подумки відзначаю, що на сьогоднішній бал багато вершників обрали костюми чорного, сірого, темно-синього та коричневого кольору, наче у них алергія на яскраві відтінки.
— Привіт. Фрея Валькір, так?
— Думаю, сьогодні мене важко з кимось переплутати, — стримано усміхаюся, усвідомлюючи, що відповідь звучить трохи зверхньо. Але що є, те є.
Вершниця, на диво, посміхається у відповідь.
— Мене звати Райсі. Але, взагалі, всі кличуть мене Реєю.
— Дивне скорочення. Але гарно звучить, — знизаю плечима.
— Тільки я не про своє ім’я хотіла з тобою поговорити, — вершниця видає смішок. — Ти зараз справжня легенда. Усі думали, що ти просто феєчка, яка довго тут не протримається... Без образ, гаразд?
— Я знаю, що тут усі думали, — хмурюся.
Те, що я знаю, взагалі не означає, що мені приємно це чути. Але я тримаюсь.
— Вірно. Але тепер багато хто змінив свою думку. Ти ж приручила Безіменного! Минулого року один мій знайомий, Варлік, мріяв про нього. Він був так одержимий Безіменним, що знайшов його у гірській долині під час вигулу й намагався приручити. І ледь не помер! Пролежав у лікарні кілька місяців. Безіменного давно не виводили на приручення. Я чула, що його хотіли списати.
— Так, директор особисто казав мені про це, — киваю й міцно замислююся над словами Райсі.
Чому ж Безіменного все-таки вивели до Морґани? Усі знали, що він дефективний, неприручуваний. Директор так і не відповів на це питання, але мої підозри поступово склалися у можливе пояснення. Напевно, це через природу Морґани. Вона напівкровка. Це був експеримент Радрера. Він хотів востаннє перевірити, чи зможе Безіменний зв’язатися з незвичайним вершником, якщо той буде напівкровкою. І, схоже, цей експеримент таки дав плоди, але не ті, на які директор розраховував. Безіменний обрав напівкровку. Безіменний обрав мене...
— Напевно, літати на Безіменному просто неймовірно, так? — захоплено питає Рея.
Я нервово усміхаюся, згадуючи свій останній безглуздий політ на тренуванні з Ескаром. Повний провал.
— Так. Просто чудово, — ледве стримую сарказм у голосі.
— Ми всі тобі заздримо, Фрея. Але ми раді, що тепер у нашій академії цілих дві напівкровки. Це зробить нас дуже сильними. Особливо коли ви з Морганою приєднаєтеся до Скайтерри. Наша команда буде просто непереможною!
Я щиро у цьому сумніваюся, але усміхаюся й киваю Реї. Її захоплення одночасно лестить і змушує нервувати. Не хочеться підвести всі ці очікування, які вершники вже почали покладати на мене.
Раптом до нас підходить брюнет у жилеті, що оголює руки. Від його зап’ясть до плечей тягнуться затверділі струмені темно-синьої драконячої луски. Вона переливається на світлі, і це виглядає красиво й заворожуюче.
— Випадково підслухав вашу розмову, — каже вершник. — Ходять чутки, що ми побачимо Безіменного вже на наступному турнірі Скайтерри. Це правда?
Мені не подобаються такі питання. Чи можу я зараз упевнено на них відповідати? Особливо, поки не досягла жодних успіхів на тренуванні...
— Хто знає... Чутки ніколи не бувають надійними, — ухиляюся.
— Але ж ти господиня Безіменного. Кому, як не тобі, знати про таке?
«Господиня Безіменного». Все ще звучить незвично й привабливо. Досі важко повірити, що все відбувається насправді. Що зі студентки за обміном я несподівано перетворилася на це...
— Дрей, досить засипати її такими питаннями, — пирхає Рея. — Це вирішувати не їй, а розпоряднику Скайтерри та капітану.
Дрей закочує очі. Він явно хотів почути щось інше.
— Щоб дізнатися, чи буде Безіменний на наступному турнірі... — інтригуюче починаю я. Їхні очі загоряються. — Приходьте на наступний турнір.
Дівчина й хлопець розчаровано переглядаються, але більше не докучають мені запитаннями.
Поки Рея наливає собі та Дрею пунш, музика змінюється, і я оглядаю зал. Помічаю Моргану. Вона кружляє в танці з якимось незнайомим мені красенем — темноволосим вершником, чиє обличчя прикрашає драконяча луска. Але вона зовсім не псує його, а надає особливого шарму. Моргана виглядає абсолютно задоволеною, її рухи плавні та граційні. Я усміхаюся, радіючи за подругу, але раптом відчуваю, як хтось торкається мого ліктя.
— Потанцюєш? — чую м’який голос Руї.
Я різко обертаюся й зустрічаюся з його спокійним, трохи насмішкуватим поглядом. Усередині мене все перевертається. Хочеться відмовити, але замість цього я киваю, ніби хтось керує моїм тілом замість мене.
— Добре, — кажу, намагаючись приховати збентеження.
І чому я отак одразу погодилася?
Руї бере мене за руку, і ми опиняємося серед танцюючих пар. Його рухи неймовірно елегантні, кожен крок вивірений до дрібниць. Він танцює так, ніби народжений для цього, ніби музика — частина його самого. Я не відстаю. В Академії фей я була найкращою на заняттях із бальних танців. Ще до Академії мене навчали вдома, мало не з пелюшок. Тому я завжди або краща, або щонайменше гідна танцювального партнера.
— Ти добре рухаєшся, — промовляє Руї, його голос звучить так близько, що по моїй шкірі пробігає дрож.
Шкода, що ці навички не допомагають мені нормально літати на драконі...
— Не думала, що ти любиш танці, — відповідаю я, намагаючись звучати якнайбайдужіше.
— Іноді це корисно, — ухиляється Руї, і я помічаю ту саму ліниву хитрість у його погляді, яка чомусь зводить мене з розуму.
Я намагаюся зосередитися на танці, але погляд усе одно тікає вбік. Я знову бачу Ескара. Тепер він уже не просто спілкується з Азарією — тепер вони танцюють. Вершниця сміється, їхні рухи м’які та плавні, хоча я не можу не помітити, що Азарія, справді, танцює гірше за мене. Але це неважливо, адже Ескар дивиться на неї так, ніби йому дійсно цікава їх розмова, яку вони продовжують на танцмайданчику. Усередині мене знову закипають мерзенні нелогічні ревнощі. Руї ловить мій погляд, але тактовно мовчить. Однак я знаю, про що він думає. І це ще більше дратує.
Зі зміною музики починається час для зміни партнерів. Азарія дістається Руї, а я, на свій жах, опиняюся з Ескаром. Він усміхається, коли бере мене за руку, і я відчуваю, як мурашки пробігають по всьому тілу. О демоне, ну чому саме він?!
— Навіть не думав, що ти захочеш танцювати зі мною, — каже Ескар, нахиляючись трохи ближче.
— А в мене був вибір? — парирую, намагаючись не показувати, як ця близькість зводить мене з розуму.
Я зосереджуюсь на тому, щоб чітко й плавно виконувати танцювальні рухи, аби не думати про те, як від Ескара приємно пахне лісом і драконом, як його темні очі впиваються в мою шкіру, які у нього горячі сильні долоні... Ми кружляємо, і думки починають плутатися. Я згадую той дивний моторошний сон, де вже танцювала з Ескаром, і він не хотів мене відпускати. А потім прилетів Жерл і... Швидко відганяю ці спогади. Ні, це був лише дивний дурний сон. Він не мав і не має жодного значення.
— Занадто напружена, — зауважує Ескар, легко підіймаючи брову. — Розслабся.
Його зауваження вганяє мене в рум’янець.
— Я розслаблена, — огризаюся, але відчуваю, як у його руках моє тіло, ніби підкоряючись магії, стає трохи м’якшим. Схоже, я інстинктивно слухаюся його наказу.
Ескар рухається так, наче ми кружляємо не в бальній залі, а в небі. Його впевненість передається мені, і я сама не помічаю, як починаю насолоджуватися цим танцем. Від його рухів волосся трохи коливається, і мені хочеться поправити пасма, що впали на це красиве обличчя. Його губи опиняються на небезпечно близькій відстані, і мені раптом хочеться зробити божевільне. Поцілувати його. Але я стримую себе. Що за дурість? Не смій. Він точно не збирається робити перший крок. Він просто дивиться, вивчаючи мене, а я не можу зрозуміти, чому його погляд змушує серце битися, як скажене. І чому взагалі мені хочеться його цілувати? Він мене майже ненавидить. У нас немає нічого спільного...
Думка несподівано обривається. Відбувається чергова зміна партнерів. Мене підхоплює якийсь худорлявий юнак із непоказним обличчям. Але я майже не помічаю його. Усе, про що я можу думати, — це Ескар і Руї. Вони ніби міцно оселилися в моєму серці, і від цього мені тільки важче.
