Спочатку:
На сторінку книги
Побачивши пащу, що наповнюється полум'ям, я, не думаючи, вискакую вперед. Сама не знаю, що роблю. Я ж фея. Не вершниця, не воїн, а звичайна студентка-фея! Але бачу, як вогняне світло відблискує в очах Моргани, і розумію: якщо нічого не зробити, вона згорить. Потрібно її відштовхнути!
Я кидаюся, ледь не спотикаючись об бруд. Виставляю руки, ніби можу зупинити драконяче полум'я. Сама не розумію, як опиняюся між Безіменним і Моргс. Божевілля!
Дракон завмирає. Я буквально відчуваю тремтіння і жар у повітрі від його дихання. Він опускає голову і дивиться на мене. У чорних очах лють змінюється нерозумінням. Він ніби запитує: навіщо я тут?
Я тремчу, важко дихаю. Коліна слабшають, але не падаю. У грудях калатає серце, у вухах шумить кров. Не можу змусити себе навіть обернутися на Моргс.
У цю мить дракон повільно, обережно, ніби сумніваючись, рухає величезною мордою до мене. Його щелепи, як і раніше, розкриті. Я стою як на льоду — ще трохи, і впаду в ополонку.
Дракон наближається, і я відчуваю гаряче повітря з його ніздрів. Я завмираю від жаху. Здається, що зараз звір зімкне зуби на моїй руці або виплюне вихор полум'я в обличчя. Але ні. Натомість Безіменний трохи піднімає голову і, немов, дозволяє до себе доторкнутися. Я не вірю очам: моя долоня, ще липка від бруду, тремтяча, торкається його луски. Тепло, шорсткість, жорстка плоть і сила — це все реально. І не виникає опору. Він мене... приймає?
Навколо тиша. Студенти й дресирувальники застигли. Навіть Радрер і Рурі стоять як статуї, не здатні усвідомити те, що відбувається. Я відчуваю зв'язок — дивний, невидимий, ніби нитка між мною і драконом. Я — фея, чужа драконячому роду, яка ніколи не мріяла про подібне, і все ж, дракон визнає мене. Чи це ілюзія, і він зараз поглине мене, як ляльку? Я чую власне важке дихання, відчуваю, як усередині зі страхом спалахує щось нове, невідоме.
Безіменний опускається і кланяється, ніби запрошуючи. Здається, я божеволію. Це сон? Я ж не вершниця, не можу бути! Але тіло рухається саме, ступаючи до його голови, ковзаючи до плечей і вище, чіпляючись за гребінь. Він підсаджує мене. Сама не розумію, як опиняюся на спині Безіменного. О Лів! Я справді сиджу на драконі, тому самому, який нікому не підкорився!
Я майже не дихаю. Відчуваю, як м'язи звіра піді мною напружуються. Наступної миті він злітає в небо. Вітер хльостко б'є по обличчю, бруд обсипається з мого волосся і тіла вниз, грудками падає до ніг оторопілих глядачів. Від потоку холодного повітря сльозяться очі. Ми піднімаємося все вище — вгору, над кам'яними загонами, над гострими дахами академії. Я бачу готичні шпилі, темні вежі, які раніше здавалися величезними й неприступними. Тепер вони під нами, перетворюються на дрібні крапки. Внизу стелиться мокрий болотистий ліс, і можна розгледіти покинуте судно, на якому була вечірка.
Я хочу крикнути від захвату та шоку, але горло ніби оніміло. Я просто напівсиджу-напівлежу на величезній спині цієї істоти, відчуваю ритм її дихання і силу гігантських крил, що б'ються. Ще відчуваю, що він летить рівно туди, куди я хочу. Я — не вершниця, не та, хто народився для приручення і польотів, але зараз це не має значення. Безіменний слухає мене, приймає мої невисловлені бажання, ніби читає думки. Ми кружляємо над академією, робимо віраж, і я мимоволі істерично і хрипло сміюся.
Як і раніше, здається, що це сон. Хоча, зізнаюся, зазвичай мені навіть не снилися подібні сюжети. Я ніколи не мріяла підкорити дракона!
Може, вщипну себе, і просто прокинуся на своєму ліжку в гуртожитку?
Але я відчуваю кожну деталь занадто чітко: пориви вітру, вагу шорсткої луски під долонями, смак крові на губах від прикушеної губи. Усе це реально. Це лякає і захоплює одночасно.
