Спочатку:
На сторінку книги
Пара закінчується, залишаючи після себе тяжкі думки. Місяць Люцифера... Ніби сама зірка чекає моменту, щоб знову посіяти хаос.
Я збираю свої речі, намагаючись не затримуватися в аудиторії. Голова знову гуде від здогадок і тривоги. Демони, зірка, Безіменний — усе здається зав’язаним в один вузол.
Йду просторим коридором академії, коли раптом мій шлях перегороджує високий чоловік. Його суворий погляд, драконяча луска на зап’ястях і нашивка розпорядника ігор Скайтерри одразу кидаються в очі.
— Фрея? Фрея Валькір? — він вдивляється в мене з якимось здивуванням.
Я розумію, що розпорядник ігор знає моє ім’я не просто так. Раніше ми з ним ніколи не перетиналися. Питання в одному: що йому від мене потрібно?
— Так, це я, — відповідаю спокійно.
— Чудово, що я вас знайшов. Мені сказали, що ви приручили нашого дикого Безіменного дракона.
Напруга зростає. Тепер я краще розумію, куди він хилить, і мені це не подобається.
— Це правда, — відповідаю стримано.
Очі чоловіка тепер палають дивним вогнем. Він хрумтить пальцями, уважно мене розглядаючи. А ще від нього тягне потом, і хочеться відійти назад, щоб не відчувати цього різкого запаху.
— У мене для вас пропозиція, — голос розпорядника стає твердішим. — Вам потрібно взяти участь у наступному турнірі Скайтерри.
Я кліпаю, шокована таким поворотом. Так, я очікувала, що він запропонує щось подібне. Але все одно не думала, що він дійсно це зробить!
— Перепрошую, що? — питаю, зберігаючи ввічливий тон.
— Це не жарт, — розпорядник трохи схиляється вперед, ніби хоче підкреслити серйозність. Запах поту стає ще сильнішим. — У вас один із найсильніших драконів в академії. Не задіяти його в грі — це буде просто... неправильно.
— Скайтерра? — повторюю я, намагаючись не розпочати відьомську лайку. — Це дуже... травмонебезпечний спорт. Я ніколи раніше не брала участі в подібних змаганнях.
— Саме тому вам потрібен наставник, — говорить він, ніби все вже вирішено.
Я відступаю на крок, намагаючись придушити бажання послати розпорядника дуже далеко.
— Перепрошую, але ви переоцінюєте мої здібності. Я не підходжу для такого турніру.
Я згадую Скайтерру: бойові польоти, падіння у болото на арені, рев драконів... Ні, це точно не для мене! В Академії фей моїм улюбленим спортом були плавання та гоблінбол — спокійні ігри з мінімумом загрози для життя.
— Ви чудово підходите, — з наростаючим напором продовжує розпорядник. — Це не просто гра, це честь академії. Ваш Безіменний заслуговує бути на полі, як і ви. Ви виняткова студентка, раз змогли його підкорити. До того ж, ви напівкровка. Ви навіть не усвідомлюєте свої таланти!
— Але... — починаю було я, але розпорядник різко повертається, його погляд вихоплює когось у натовпі.
— Ескар! — голосно кличе він.
Я завмираю, відчуваючи, як серце починає битися частіше. О Лів, тільки не це...
Ескар, як завжди, іде своєю розслабленою, але впевненою ходою. Його могутню мускулатуру облягає темно-червона сорочка.
— Що? — питає він, зупинившись перед нами.
Від одного його пильного погляду я починаю червоніти. Мимоволі згадую битву з демонами, вбитого зеленого дракона та пораненого Жерла...
Розпорядник вказує вершнику на мене.
— Це твоя нова підопічна в Скайтеррі.
— Перепрошую? — одночасно питаємо ми з Ескаром.
— Ти чув, — із легкою усмішкою каже розпорядник, ніби вже все вирішено. — Твоє завдання — підготувати її до наступного турніру.
Ескар обертається до мене, і я зустрічаю його погляд. У його очах читається скепсис, але, що найгірше, — явне невдоволення.
— Хочеш брати участь у Скайтеррі? — питає він холодно, майже загрозливо.
— Я... — починаю, але розпорядник перебиває:
— Саме так. Фрея тепер вершниця, і вона з Безіменним зобов’язана представляти академію.
Хочу втрутитися, сказати, що я ще зовсім не готова. Я навіть не вивчила всіх основ дресирування, і на Безіменному літала всього кілька разів. Але розпорядник і вершник спілкуються, ніби все остаточно вирішено:
— Чудово, — із сарказмом каже Ескар. — Ще один новачок, якого доведеться всьому вчити.
— Ти капітан. Немає завдання, з яким би ти не впорався. Тим більше, Безіменний у твоїй команді — величезна перевага. І я нагадаю, що вам потрібен новий атакувальний після того, як Карва зламав ногу.
— Так, це була б велика перевага, якби драконом керував досвідчений вершник, а не... Фея.
— Вона більше не фея. Вона напівкровка.
— Вона нічого не знає про драконів і про те, як ними керувати! — фиркає Ескар.
— Саме тому їй потрібен ти. У тебе буде достатньо часу, щоб навчити Фрею.
— Скайтерра — важка, складна і небезпечна гра. Кому, як не вам, це знати?
— Вона впорається. Головне, не шкодуй її на тренуваннях.
Я опускаю очі, відчуваючи, як щоки горять демоновим вогнем. Я готова провалитися крізь землю.
— Все ж... Я не впевнена, що впораюся, — тихо кажу.
— Впораєшся, — впевнено відповідає розпорядник. — У тебе буде найкращий наставник.
— Добре, — кидає Ескар, оглянувши мене. — Сьогодні у мене важливі справи. Тож перше тренування завтра о п’ятій ранку. Не запізнися, фея, — із ноткою презирства додає вершник.
Ескар розвертається і йде, не сказавши мені більше ані слова.
Я залишаюся стояти в коридорі, відчуваючи коктейль із роздратування, страху та дивної цікавості.
Розпорядник, поплескуючи мене по плечу, каже:
— Ти впораєшся. Побачиш, Безіменному це сподобається. І тобі, зрештою, теж.
Скільки впевненості! А ось мені здається зовсім навпаки! І все ж, відступати вже пізно. І тим більше, я не хочу показувати слабкість перед Ескаром. Він і так ставиться до мене зверхньо і зневажливо. От ідіот! Але, мушу визнати, надзвичайно привабливий ідіот... І поруч із ним мені хочеться здаватися вище й сильніше.
Тут згадую Руї. Те, як він урятував мене в печері, коли на голову мало не впав уламок. Те, як учив літати на драконі. Його вічна ледача усмішка, як у лиса... Якщо подумати, то Руї теж дуже красивий і лише трохи поступається Ескару в міцності.
Стоп, чому я взагалі зараз про це думаю?! І чому серце б’ється так швидко, а щоки горять?!
Мені на голову вилився казан божевільних подій, а я порівнюю двох вершників, які ті ще занози в задниці! Оце вже точно зайве!
Я відганяю від себе ці думки.
До демона і Ескара, і Руї!
Але все ж, на мене чекає підготовка до Скайтерри — божевільної гри, правила якої мені майже невідомі. Це жорстке, травмонебезпечне змагання, схоже на норов вершників — воно сміливе, зухвале й загартоване.
І, зізнатися, мені справді страшно...
***
Вранці ми зустрічаємося з Ескаром і розпорядником та починаємо з основ. Основи у нашому випадку — це розповідь про те, що таке Скайтерра і які в ній правила.
Це гра, де від кожного помаху крил залежить усе. Величезна арена, підвішені високо в повітрі ворота, болото на дні та м’яч — єдиний ключ до перемоги.
Дві команди вершників — по шість осіб. Три атакуючих, два захисники і капітан. Мета — зловити м’яч і закинути його у ворота суперника, уникаючи зіткнень, падінь і пасток арени. Атакуючі перекидаються м'ячем і кидають їх у ворота. Захисники захищають ворота. Капітан скеровує команду і може виступити, як за захисника, так і за атакуючого. Усе це відбувається на висоті, серед драконів, навчених виривати м’яч у суперника зубами та кігтями.
Цей м’яч достатньо великий і міцний, щоб його міг зловити як вершник, так і дракон. Ворота висять у повітрі на протилежних кінцях арени, але в самому центрі палає підвішене вогняне кільце. Якщо вершник на драконі пролетить через це кільце з м’ячем, а потім заб’є гол, їхня команда отримає додаткові очки. Але ризик великий: полум’я кільця може сильно обпекти.
Тепер я краще розумію, навіщо потрібне болото на дні арени. Якщо хтось падає, в’язка земля пом’якшує удар. Це краще, ніж кам’яна підлога, але все одно страшно. Бували випадки, коли учасники серйозно травмувалися. Але розпорядник стверджує, що смерті трапляються дуже рідко. Наче це повинно мене заспокоїти.
Дракони в грі вивчають різні стратегії. Кожен — під свої особливості. Наприклад, дракони захисників дуже швидкі й спритні. Вони мають вчасно встигати захищати ворота. Дракони атакуючих сильні, з потужними кігтями, які ідеально підходять для захоплення м’яча. Але жоден із них не буде діяти без чіткої згоди зі своїм вершником. Скайтерра — це не тільки про фізичну силу, але й про зв’язок між драконом і його вершником.
Я слухаю пояснення і крадькома розглядаю Ескара. Він знає гру, як свої п’ять пальців. Його Жерл — справжній гігант, ідеальна суміш швидкості й потужності. Вони обидва випромінюють упевненість. Не дивно, що Ескар — капітан команди. Найвідповідальніша роль на полі.
Мені стає трохи не по собі. Я ніколи не літала в такому ритмі. Ніколи не грала в ігри, де кожен удар серця може стати вирішальним. У мене немає такого глибокого зв’язку з Безіменним. Зараз я — паросток, зовсім не готовий стати деревом!
Але розпорядник запевняє, що я встигну опанувати найголовніше і натренувати Безіменного до наступного турніру. Я йому не вірю. Тоді Ескар відводить мене вбік і серйозно, похмуро дивиться мені в очі. Від його погляду по спині пробігають мурашки.
— У тебе є величезна перевага, якої немає в інших вершників, — каже він. — Ти фея.
— Лише наполовину, — поправляю я його.
— Поки що на більшу свою частину, — говорить Ескар. — Навіть якщо впадеш із Безіменного, ти можеш встигнути під час падіння розкрити крила. Інші вершники так не можуть.
Я замислююся над його словами. Частково Ескар правий. У мене є власні крила. Вони мене страхують. А ось інші вершники можуть покладатися лише на свої сили й своїх драконів...
— Безіменний дуже потужний. Він сильніший за мого Жерла, — спокійно продовжує Ескар. — Зараз він ідеальний атакуючий. А в майбутньому... Це міг би бути дракон капітана.
Що? На що він натякає? Що я можу стати капітаном команди в Скайтеррі?!
Поки я у шоці переварюю слова Ескара, той відходить назад до розпорядника і про щось із ним перемовляється.
