Спочатку:
На сторінку книги
Ескар залишає кабінет, а я залишаюся непоміченою. Тихо видихаю з полегшенням. Не попалася. Але тепер я хочу знати: про які пастки йшлося? Що за таємні змови студентів? Це те саме, про що говорив Флаймар, чи ні?
Запитання змушують діяти. Я забуваю навіть про те, що волосся і сукня ще не висохли. Таємно прямую за Ескаром. Хочу простежити.
Вершник упевнено голосно крокує важкими шкіряними чоботами по дошках коридору. Я мало не навшпиньки йду за ним, тримаючи між нами пристойну відстань.
Що ж ти приховуєш?
Він виходить у двір, я рухаюся його непомітною тінню. Ескар прямує назад у ліс, і я не відступаю, незважаючи на крижані пориви вітру, що холодять вологу шкіру. Я зіщулююся. Зуби хочуть застукати, але я контролюю себе. Ні звуку.
Ескар іде, і за ним розмінюється непомітний білий привид — я.
Насправді, білий колір — це кошмар з точки зору маскування. Але хіба я думала про таке, коли збиралася на вечірку?
Серце калатає так швидко, що я хвилююся, що вершник почує його стукіт.
Ліс навколо нас спочатку густішає, а потім рідшає. Я чую рев дракона, і рефлекторно здригаюся. Розумію, що ступаю на небезпечну територію. Ці гігантські звірі, здатні розкусити тебе за раз, не можуть не лякати. Але я маю закінчити розпочате. Набираюся рішучості.
Бачу, що й Ескар уповільнює хід, стає тихим і акуратним. Він виходить до галявини, я за ним. Вершник присідає за кущі й визирає звідти. Перед ним величезний зелений дракон. Це його рев я чула. Огинаю Ескара, ховаюся з іншого боку і молюся Лів, щоб дракон не відчув мого запаху. Поки звір не звертає увагу ні на мене, ні на вершника. Раптово бачу в небі рухомі точки. Тіло напружується. Народжується дуже погане передчуття.
Це і є ВОНИ?
Точки стають більшими — це крилаті люди. Насилу розглядаю перший ряд (вони все ще занадто далеко) і бачу демонічні крила. Усього п'ятеро. Троє йдуть на зниження.
Дракон на галявині гарчить, починає махати крилами, щоб злетіти, але я помічаю, що вітер від них якийсь неприродно слабкий. За кущами щось шумить. Звідти прямо в око дракона влітає арбалетна стріла. Я встигаю ахнути і затиснути рот руками. Дракон верещить і скиглить, як поранений вовк. Я вискакую з укриття. Хочу що-небудь зробити! Хочу допомогти йому!
У мене летить згусток демонічної енергії. Навіть не розумію, звідки. Встигаю створити світловий щит, але він занадто тонкий. Демонічна сила легко розбиває щит вщент. Скрикую і відлітаю, відчуваю, як на руках з'являються опіки.
Прилітає ще купа стріл. Вони з хижим свистом розсікають повітря. Десяток влітає в плоть дракона, пронизуючи його горло, крила, бік і голову. Декілька влітають в землю біля моїх ніг. Я з жахом розумію, що стрільці цілилися і в мене. Від стріл віє ворожою давньою магією. Дракон видає останній жалібний рев.
Я відповзаю і піднімаюся, готова оборонятися. Озираюся в пошуку Ескара. Де ж вершник? Його допомога б не завадила!
Зелений дракон замертво розпластується по землі.
Раптом я чую знайомий рев — це Жерл. Дракон несподівано приземляється неподалік. Мене ледь не здуває від помахів його потужних крил. Жерл випускає величезний потік полум'я в бік нападників. Жар та іскри долітають навіть до мене, знову обпікаючи. Я закриваюся руками. З жахом відскакую, і десь поруч вибухає куля демонічної енергії. Від вибуху мене відкидає. Клапті землі й трави злітають разом зі мною, світ кружляє перед очима. Я випускаю зі спини крила, щоб змахнути. Не встигаю. Знову падаю на жорстку землю, тілом проноситься біль. Чую свист чергової стріли. Стає страшно.
Тут розгортається зовсім недитяча битва!
Я лежу, голова паморочиться. Перед очима бігають чорні мушки. Нудить. Сильно оглушило після вибуху. Несподівано поруч з'являється Ескар. Він хапає мене на руки, як незручну ганчір'яну ляльку. Затягує в сідло свого дракона. Хочу запротестувати, але немає сил. Ескар прив'язує мене мотузками, видно, боячись, що інакше я випаду.
— Тримайся міцно. Чуєш? Тримайся, — не просто просить, а наказує вершник.
А потім ми різко злітаємо в повітря. Холодний вітер б'є мене по щоках і збиває волосся. Мотузки, якими він мене обв'язав, сильно натягуються. Я боюся вислизнути з них. Спочатку тримаюся за сідло, але це незручно. Забуваю про гордість, міцно обіймаю Ескара за спину і притискаюся до нього. Краще так, ніж випасти з сідла дракона на величезній висоті.
