Спочатку:
На сторінку книги
А от у Дена було не все так гладко. Після провального виступу, він був втомлений, роздратований, розбитий. А ще він пропустив цілий тиждень додаткових занять. Батьки коли дізналися про його пропуски, були дуже незадоволені такою витівкою сина. І якщо мама ще сяк-так змовчувала, то тато – Андрій Вікторович, з котрим в Дена і без того стосунки були натягнуті, вичитав синочка за двох.
– Ну от поясни мені врешті-решт, яким чином ти думаєш вкінці написати тести?! – сказав своїм стальним голосом Андрій Вікторович. – Чи може ти надієшся на диво, як твоя бабка, котра вірила в різні релігійні нісенітниці? Що воно якось само пройде, так? Як так можна було безвідповідально поставитися! Теж мені, маестро знайшовся! І без тебе там було кому дурня ламати перед тими стариганями! А тобі треба було думати головою, котрою ти ніколи не користуєшся!
Ден стояв понуривши голову. Він і так був незадоволений тим всім а тут ще й такий скандал. Ні, не скандал – щось набагато більше. Його не просто відчитували. Його рівняли з землею. Тато так робив не вперше. Ден не знав, що відповісти. Він хотів щось казати в своє оправдання. Але як завжди змовчав. А що скажеш, якщо його слухати все одно ніхто не буде.
– Ти цілковитий нездара! – продовжував тато. – Тобі би лише якусь компанію і десь злиняти з уроків. Нічого тебе не можу навчати. Дурень-дурнем! От так-от сидиш лише на моїй шиї. Добре, я все стараюся, купую, трачу сили, гроші, здоров’я. А ти би хоч раз поцікавився, як я?! Та де там! Йому концерту захотілося. Ти цілий тиждень протратив! ТИЖДЕНЬ! І надолужувати, я так бачу не спішиш. А тепер тим ти ще пропустив кілька разів, бо ходив десь з друзями, їздив на кіно, був дощ, сніг і апокаліпсис. Що ж, роби що хочеш. Але мене більше ні про що не проси! – з цими словами він встав, вийшов з кімнати і голосно грюкнув дверима.
Денис залишився сам. Він був подавлений. Десь глибоко в середині він знав, що батько правий. Але ніяк не міг змиритися з ставленням до себе. Він знову згадав Артура. це все через нього. Чортів слимак. Йому завжди везе. Він завжди залишається в гарному світлі, що би не сталося. Це злило.
Ден сів на крісло і закрив лице руками. В цей момент він ненавидів геть усе. І якби міг, то знищив би все, до чого лише би дотягнувся. В середині вирувало, клекотіло як розбурхане море. В цей момент хлопець задумав одну дуже погану річ. І з тим ліг спати.
