Спочатку:
На сторінку книги
Артура такі новини повністю вибили з колії. Він чекав всього. Він навіть морально вже був готовий до того, що дід в любий момент може померти. Але такого він ніяк не чекав. Це повергло його в повний шок.
Він вислухав усі аргументи бабусі. Спокійно. Без жодного слова заперечення чи якоїсь істерики. Так як і має бути в культурному середовищі. Він навіть кивав головою в знак згоди і зміг витиснути з себе, що сприйме все як і належиться.
От тільки в середині був ураган. Смерч. Там горіло. Пекло вогнем. Клекотіло, наче наближення грози, коли на горизонті висить страшна, темно-чорна хмара а на її фоні раз по раз показують свої кістляві пальці блискавки.
Після того як бабуся пішла з його кімнати, Артур ліг на ліжко і заплакав. Він навіть сам до кінця не розумів від чого саме так текли сльози. Він лежав і дивився в стелю а сльози текли з його очей на подушку. Лише тепер Артур зрозумів увесь сенс свого сну. Ось вона – розгадка.
Ні, він не може щось казати. Заради діда. Він це сприйме як належне і не буде навіть жодним порухом, жодним поглядом видавати свій внутрішній стан. Заради спільного блага. Заради спокою.
Артур повернувся на бік. Він хотів заснути. Але ніяк не міг. навіть сон в цей момент відвернувся від нього. Навіть Морфей не хоче прийняти його в свої обійми. Не хоче заховати його лабіринтах своєї реальності. Не хоче подарувати йому забуття. Не хоче заспокоїти його розбиту душу.
Артур лежав і ніяк не міг заснути. Отже, завтра вони мають прийти. Завтра йому вперше доведеться лицемірити при всіх. Те, чого він ніколи в своєму житті не робив. І те, чого так не любив в інших. Що ж, у нього ще майже доба. Не ціла. Але принаймні достатньо часу аби все пережити і прийняти. Він протягнув руку аби взяти книжку, яку вчора не дочитав поклав на столику біля ліжка. Хоча читати Артур явно не хотів.
Але замість книжки потягнув записник. Хлопець розгорнув його на тій сторінці, де була закладка. Там був лише один запис. Це було нагадування аби привітати з зі святами актрису Марію. Тоді він дуже хотів аби ніяк не забути, тому і записав. Хлопець глянув на запис і гірко усміхнувся. І що він собі тоді думав? Звісно, вона йому не відповість. Для себе обманювати! Але він таки це зробить. Аби обманутися. Аби побачити який він дурний. Який наївний. Який мрійник. Хай так і буде. Завтра після обіду він сяде і напише, як і хотів.
