Спочатку:
На сторінку книги
Знову був ранок. І знову він сидів на старій вербі і читав. Артур звик до цієї однаковості. Він не бажав нічого іншого. Окрім того хіба щоб тато повернувся і він зміг нарешті відчути себе спокійним.
Нині Ярини не буде. Вона поїхала до маминих родичів на цілих два тижні. Так сказав Роман, сусід Ярини. Роман був молодшим від них на два роки. Він як і Артур любив читати, гарно вчився, ніде не лазив і взагалі мав репутацію розумного і вихованого хлопця. А ще він знав, що Артурові подобається Ярина. А може просто здогадувався. Він лише не знав того, що знав Артур. І не міг здогадатися що і до чого.
Роман був відкритим. Він ніколи не встидався ані себе ані того, що він чогось не має чи не знає. На відміну від Артура. Втім, його тато хоч і їздив на роботу в інше місто але повертався звідти кожного вечора. А по неділях приділяв час своєму синові. Тай мама в дома була частіше ніж досить. І Роман ніколи не почувався самотнім, покинутим, небажаним.
А от в Артура з часом почало розвиватися почуття неповноцінності. Він картав себе за все, що йому не вдавалося. І навіть в тому що сталося з татом він бачив свою провину. Бо ж вони – батьки думали як краще облаштувати життя синові. От і вийшло. І це гризло його з середини. Але хлопець про це ніколи і ні перед ким не говорив це в слух.
Крім того, в Романа була ще й сестра – Катя, старша від нього на рік. Вона завжди підтримувала брата. Часто заступалася за нього. Особливо в дитинстві. Вони були друзями.
А от Артур був один. Він ніколи не розумів, як це мати сестру чи брата. як це коли хтось тебе розуміє, окрім діда і баби. Як це ділитися з кимось своїми думками і при тому не бути осміяним, відкинутим. Для нього це було невідомим.
Можливо, він навіть в якійсь мірі заздрив Романові. Хоча саме поняття заздрості для Артура було співзвучним зі словом грабунок. Тому думати, що ти хочеш такого ж як є в когось він не смів. Однак, бажання мати рідну душу нікуди не дівалося.
Іноді, Артур засинаючи уявляв себе в зовсім іншому світі. Світі, де є тато. Де вони всі разом збираються в неділю за обідом. Де мама не така постійно зайнята і може приділити хвилю і йому. Де у нього є сестра. Нехай буде, що молодша. Але є. Де все добре і нікого нічого не болить. Рай. Саме так, ідеальний світ без жодних проблем, болів, конфліктів. Лише благодать і внутрішня насолода.
– Я чув, що нам дадуть нового вчителя з історії. – почав Роман. – Артемія Петрівна пішла на пенсію в літі. Шкода трохи.
Так, шкода. Вона була доброю вчителькою. Старалася дати дітям знання. Вміла заставити вчитися. Може деколи то мало диктаторський характер. Але результат був. Навіть він, Артур взяв друге місце в області. Хіба це мало?
– Ну, нас вона «дотягне» – відповів на те Артур.
Коли він здавав книжку в бібліотеці, то почув розмову своїх вчительок про це. Тож якщо він правильно все зрозумів, то Артемія Петрівна не зовсім пішла геть. Вона просто поступилася місцем, бо мала багато годин.
