Спочатку:
На сторінку книги
Семестр Артур закінчив відмінно. Все, як по маслу. Аж самому трохи дивно було від того. Втім, він звик до різних поворотів долі, тому сильно не образився, коли побачив свої результати. Все відмінно. Хоча минулого року ті ж самі люди хотіли його посунути в рейтингу в самий низ. І тільки активне втручання дідуся з його твердим словом в бік сучасної школи, змусили дорогих педагогів трохи дати задню і записати належні результати. Але цього року не було кому йти і «розбиратися» з тим всім. Тож Артур навіть і не мріяв про такий результат. А він усе одно є.
Хлопець повертався додому. Він не став чекати, поки всі мали зібрати аби обговорити, ну дуже насушну проблему, як їм прийти на новорічну дискотеку. Артурові не до цього. Дискотека в нього в станій, коли жеребці починають фиркати один до одного. О, тоді вони так тупцюють. Навіть краще ніж всі танцори в клубі.
Сніг рипів під ногами. Морозець є. Це добре. Трохи не завадить. Аби не занадто. Бо ще не дай боже померзнуть і сливи і виноград і дідів улюблений персик, який росте просто вікна, від сусідів.
Йому вже вкотре пропонували приєднатися до всіх. Але Артур відмовився. Він не потребує цього. Просто не потребує. Чому вони того ніяк не можуть зрозуміти. В нього інше бачення, інше сприйняття, інші авторитети й інші цілі в цьому житті аніж у більшості з його класу. Хлопець чув їхні бесіди в яких вони окреслювали своє не далеке майбутнє. І це його зовсім не радувало.
Він хотів більшого. Набагато більшого. Не можливо для нього в його реаліях. Можливо і так. Але хотів. І тому тримався подалі від всіх аби вони не заразили його своєю поверхневістю і байдужістю.
Артур підходив додому. Ось вона – його хата. Ще кілька кроків. Зараз він переодягнеться, попорається по господарству, потім поїсть і сяде вчитися.
