Спочатку:
На сторінку книги
У Валентина Аристарховича були гості. Артур бачив його машину, котра стояла просто біля під’їзду. Це означало, що він когось зустрічав або кудись підвозив. Хлопець якусь мить завагався а потім відкрив двері, зайшов до будинку, піднявся сходами і натиснув кнопку дзвінка.
Двері відчинилися і на порозі з’явилася Камеконова. Сьогодні вона була зовсім іншою. Спортивні лижні стани сірого кольору, чорний гольф і ніякого пафосу. Зате відпочиле усміхнене обличчя.
– Думали, ти вже не прийдеш. – сказала вона. – Проходь. Всі вже поїхали. Ти припізнився.
– Хіба? – запитав Артур. – Є ти.
Звідки він набрався такої зухвалості? Раніше він би ніколи так не сказав. Навіть, якщо би і думав про це.
– Так, я є. І є ще Інеса Юріївна, Олексій Ігорович і Валентин Аристархович.
Артур пройшов до кімнати де сиділи всі троє вищеназваних людей. Він чемно привітався з усіма і сів на запропоноване крісло. Тут вже давно жваво йшла бесіда. Обговорювалися деталі нового фільму. Кожен з трьох щось вносив своє, заперечував, доводив свою думку. Словом, робота кипіла. І ніхто би собі уявити не міг, що тут посеред білого дня у вихідний день йде така напружена праця. І поки інші собі відпочивають, тут готуються.
За деякий час вони вирішили зробити перерву і Валентин Аристархович запропонував всім поїсти. Ніхто не відмовився. Тому всі дружньо пішли на кухню аби там, змінивши обстановку, продовжити бесіду.
У Валентина Аристарховича з домашніх не було нікого. Тому в якості господині він мусив бути сам. Ну, раз запросив собі гостей – сам і думай аби всім їм було добре. Артур раніше ніколи не бачив аби такий поважний джентльмен грав роль господині. Щоправда, грав не зовсім аж надто. Так на сім з десяти. Тому хлопець швидко взявся допомагати йому. А ще Артур взяв з собою не великий подарунок – сметану і кусочок справжнього, домашнього масла, яке вмів робити «лише його дід». Таке доповнення дуже позитивно вплинуло на обідню трапезу.
– Хто тебе так навчив орудувати каструлями? – запитала пані Інеса Артура.
– Так, це досить не звично. – додав пан Олексій. – Зазвичай хлопці рідко коли вміють орудувати на кухню. Бо ж здавна це було зарезервовано виключно за жінкою.
Артур лише усміхнувся. Йому було дивно, що вони в тому знайшли дивного. Адже, це звичайна річ – готувати собі їжу для кожного хто хоче їсти. І нема різниці в тому хто стоїть біля плити. Головне аби макарони не згоріли.
