Спочатку:
На сторінку книги
У вечері Артурові прийшло повідомлення від Ярини. Дівчина позапрошувала його прогулятися. Писала, що їй самій скучно. Але Артур не відповів нічого. Йому нині було не до того.
Трохим Артурович вдома нікому не сказав ні слова про свій візит до ескулапів. Він навіть майстерно скрив своє переживання за маскою втоми. Тому на перший погляд було важко сказати щось.
Але Артур, котрий мав одну не дуже гарну звичку всюди лазити і все вивчати, знайшов лікарські записи в карточці діда. Там було чорним по білому написано що і до чого. Тож настрій в хлопця, котрий до того часу був, впав нижче плінтуса.
Він не раз чув про це, як говорили між собою старші. Але не приділяв тому ніякої уваги. Хвороба та й хвороба собі. Іноді люди беруть і вмирають. Артур це сприймав як належне. Але це було тоді, коли не стосувалося його рідних. Зараз же справа була інакша. Помирав його дід. Його другий батько. Його наставник і друг.
Артур мочав. Він не скаже сам ні слова. Але на душі було так важко, наче щось там десь обірвалося. І він уже не хотів нікого бачити. Не хотів ні про що говорити. Просто не міг.
З такими думками він і пішов спати. Тому і не відписав. Бо не мав на то ані сили ані бажання.
Хлопець добрів до ліжка, вклався і закрив очі. вперше йому стало так страшно. Вперше слово смерть для нього стало не якимось далеким відголосом але цілком реальною загрозою, котра знаходить близько від нього. Він не міг уособити смерть. Не вірив у біле покривало з косою в кістлявій руці. Втім, це не полегшувало його страху ані трохи.
Артур задумався. Рано чи пізно дід зляже. Відтак помре. І так само колись буде з його бабусею. А колись так само буде і з ним самим. І що далі? Який в тому всьому сенс?
Хлопець подумки згадував усіх, кого він знав і хто вже давно «переставився», як все любив казати їхній сусід – дідо Пилип. Зрештою, втомлений за цілий день він повільно заснув.
Неділя була похмурою. Вночі падав дощ. Навіть була гроза. Зранку а небі ще були хмари. Вони не спішили розходитися. Або вітер, котрий мав би їх розігнати по небу, десь забарився і не встиг виконати своєї роботи щоб очистити небо аби ранішнє сонце освітило землю і обігріло її своїми променями.
Артур встав в погано настрої. Він пішов на кухню аби допомогти мамі готувати обід, оскільки залишився вдома. Хлопець рідко коли залишався вдома аби не йти пасти. Хіба якщо проспав. Нині було саме так. Коли він встав, то вже була майже дев’ята година. Так довго він ще ніколи не спав.
Артур пригадав собі вчорашню таємницю і йому стало соромно. Він не може собі так вільно поводитися але бути більш старанним в усьому. Тож хлопець вмився і пішов на кухню ліпити вареники.
