Спочатку:
На сторінку книги
Надвечір Трохимові стало погано. Боліло. Спочатку він думав, що просто перевтомився. Ось зараз трохи полежить, відпочине, передрімає і воно пройде. Але то ніяк не проходило. А про сон і думати не було як. Він якийсь час мотлошився на дивані в вітальні. Потім прийняв ще всі положені йому лікарства. Однак, ситуацію це не змінило. Тож, врешті-решт чоловік признався дружині, що йому таки зле.
– Боюся, Дарино, що мені дуже зле. – сказав Трохим.
Жінка, як глянула на нього, відразу ж викликала швидку. Але доки швидка не швидко прибула, Трохимові стало ще гірше. Тож його відразу без жодних слів забрали до лікарні вже в досить важкому стані.
Було вже пізно, коли швидка забрала Трохима. Артура не будили. Хлопець міцно заспав у своїй кімнаті, оскільки весь час після обіду накрутився біля хати. Дарина Вітольдівна поїхала разом з чоловіком. Вона нашвидкуруч написала записку для Артура і залишила на кухні. Все робилося якось поспіхом.
В лікарні Трохим Артурович впав в кому. Ситуація швидко погіршувалася. Молодий лікар, вчорашній практикант, який був того для на чергуванні вперше стикнувся з таким. Він заледве давав собі раду. Бо випадок і справді був далеко не типовим. Тому й не дивно, що все так відбувалося.
Лев з Оленою приїхали відразу ж як лише Дарина Едуардівна їм подзвонила. Це трохи додавало надії. Хоча, Лев Альбертович уже як два місяці тут не працював. Його було переведено в інше, більше місто на керівну посаду. Тож зараз він лише консультував свого молодого колегу. І вони обидва боролися життя пацієнта.
Олена тим часом сиділа біля Дарини Едуардівни, чекаючи коли вийде лікар або Лев і скажуть свій вердикт. Але час минав а ніхто з них так і не з’являвся. Висновок напрошувався сам.
Дарина була поглинута думками. Вона картала себе за те, що дозволила так легковажно своєму чоловікові знехтувати своїм здоров’ям. Треба було більш настійливо йому нагадувати про спокій і відпочинок, котрого він не бачив все своє свідоме життя.
