Спочатку:
На сторінку книги
Ранок. Як кожен ранок, він приносить нові надії і нові переживання. Вчора Ярина посварилася з Богданом. Їй набридли Богданові «плоскі» жарти. І якщо спочатку вони заходили – то з часом почали просто проїдатися. А нових у Бодика не виникало. І він час від часу повертався до старих. А ще Богдан любив хвалитися. Можливо з його боку це мало інший вигляд. Але Ярина сприймала саме так. І тому, коли Богдан в черговий раз вирішив пожартувати з когось поза очі, вона не витримала і сказала йому в очі все, що про нього думає.
Хлопець відреагував на слова Ярини бурно. Втім, як завжди на будь-яку критику в свою адресу.
– Ади яка свята мені тут знайшлася! – засміявся злорадно він і вказав Ярині на всі її недоліки.
Ну а в кінці він звинуватив її в тому, що вона міняє «хлопців як шкарпетки». І попав в ціль. Можливо, він і сам не знав що сказав. Але сказав те, що сказав. І тим самим сильно вдарив по самолюбству Ярини.
Цілий вечір вона чекала, що Богдан передумає, напише, перепросить. Однак, той вирішив інакше і перепрошувати нікого не планував, від слова зовсім. Більше того, він абсолютно залишив то «в минулому» і не хотів повертатися.
Ярина чекала ранку аби вже «серйозніше поговорити». Вона хотіла якомога сильніше зачепити хлопця. Так, як він зробив це напередодні у вечері. Однак, як виявилося, у нього на цей день були зовсім інші плани і появлятися на уроках почесний випускник не мав наміру. Це сказав Андрій, котрий дружив з Богданом і жив по сусідству. За його словами, Богдан мав їхати кудись з батьками.
– Ну що ж, щасливої йому дороги! – пробурчала Ярина.
А в середині росла ненависть. І бажала вона зовсім не щасливої дороги. Втім, кому яке діло, що там в когось в середині. Це його особиста справа. За такого роду благословення до відповідальності ще не притягують.
Тому вона повністю переключилася і звернула свій зір на Артура, котрий саме йшов позаду всіх. Хлопець був сам. Він завжди ходив сам. І на це мав причини.
Артур любив розумно використовувати свій час. Ранком він настроював себе на продуктивний день. Тому бажав за краще аби долати шлях від дому до школи мовчки. В цей час у його голові народжували найкращі ідеї, які він поспішно занотовував. Будь біля нього хтось – цього би не могло бути. Бо постійне бубоніння відігнало би геть такі думки. А ще потім з нього би сміялися за це. Як то не раз бувало між дітьми.
Ярина не знала про все до кінця. Вона лише бачила як Хлопець іде сам і хотіла з ним поговорити. Саме в цей момент звідкись появилася Іра, її подруга потягнула за собою, розповідаючи по дорозі якісь небилиці.
