Спочатку:
На сторінку книги
Час. Ми звикли рахувати, що ми ще все стигнемо. Що попереду є ще багато його, часу. Однак, він зникає так непомітно, що іноді людина навіть не встигає обернутися як вже все пройшло і втраченого моменту більше не повернути.
Олена з Левом поверталися назад. Жінку мучив неспокій. Вона так і не поговорила з сином. Точніше буде сказати, поговорила. Але то була лише така собі натягнута розмова. І без образ і без симпатій. Наче зовсім чужі люди.
– Ти переживаєш? – запитав Лев.
– Так, мені якось не пособі. Я відчуваю себе винною. – відповіла жінка. – Мені здається, ніби він ображений на мене.
– Не думаю. Швидше виснажений. – відповів чоловік. – Твій син розумний хлопець. Він сприймає не так як інші. Я це відчув відразу. Просто він зараз переживає. Для нього Трохим Артурович був авторитетом, вчителем, другом. Йому потрібен час аби все пройшло. І можливо навіть краще, що так. Є люди, які не хочуть говорити про свої переживання, розумієш. Вони воліють побути наодинці з собою. І це найкращий лік для них. Це сильні люди, Олено. Не такі як ми.
Він так говорив, ніби про якогось генія минулого а не про її сина. Втім, це було приємно чути. І водночас страшно. Страшно, люди бояться не таких як вони самі. Вони бояться інакшості. Бояться тих, хто вибирає інші пріоритети, хто не йде за стадом, не живе по шаблону. Такі люди чужі. Вони не погані і не добрі. Вони чужі. Вони ламають стереотипи, різні вигадані правила і змушують інших поглянути на все інакше. Вони живуть своє життя не оглядаючись ні на кого і не чекають ні від кого схвалення своїх дій. Такі люди небезпечні для суспільства. І воно їх знищує, руйнує, вбиває. Бо не витримує їхньої присутності.
– Він хлопець розумний. – продовжував Лев. – Він знає як дати собі ради. Ти маєш прекрасного сина. Ах, Оленко, про такого сина мріє кожен тато. І я вірю, що нічого поганого він ніколи не втне.
Це трохи заспокоїло. Лев вмів говорити. Він був завжди спокійним, врівноваженим. І вважав саме цю рису запорукою свого кар’єрного росту. Адже, проводити складні операції треба з тверезою головою, без жодних емоцій. І за роки він це вивчив і зумів виховати в собі цей спокій. Котрим тепер ділився з нею повертаючись додому.
