Спочатку:
На сторінку книги
Коні йшли повільно польовою дорогою. Артур сидів на возі і лише з легка направляв їх. Йому не треба було навіть лишній раз рухати віжками. Два восьмирічні жеребці знали дорогу і самі. Він лише слідкував аби вони де не збилися з дороги.
Артур любив цих тварин. Вони виросли в нього на очах – ці два велетні. Бо вони і справді були велетнями. Ці два ваговози. Високі, масивні, з розкішними гривами і хвостами котрі Артур сам розчісував кожен день.
Молодими вони ой як завдавали клопоту. Але час минув. І тепер вони вже перестали буянити між собою а стали більш спокійнішим. Хоча Дік ігреневої масті, так звали того, що йшов по ліву руку, міг і зараз копнути. Цього від нього можна було очікувати в любий момент. Втім, воно мало і свій плюс. Бо ніхто чужий підійти до такого кованого красеня, який важить без яких сто кілограм тонну, не хотів би. По праву руку йшов Малк. Гожий, вороно-рябий. Він був набагато спокійнішим від Діка. Він майже ніколи не брикався і завжди слухався господаря.
Артур думав. Він мріяв поступити в юридичний. Це і престижно. І є більше шансів знайти високооплачувану роботу. Тай він сам не погано орієнтувався і цій темі. Любив вивчати право.
Але грошей на таке задоволення не було. Наступного року цих двох красенів доведеться продати. І один з них оплатить йому навчання в педагогічному. Так сказав дід. Може воно і не дуже аж так як би хотілося але все одно краще аніж нічого.
Зрештою, ще рік вчитися. Може щось тай зміниться? Може. але що? Повернеться тато з повними кишенями баксів і оплатить йому навчання? Ага, якраз. Це гарна мрія. Але лише мрія. Не більше. Дивитися треба об’єктивно. Добре те, що дідів троюрідний брат зараз директор училища в місті. От він і підказав аби йти на історика. Мовляв, закінчить чотири роки і прийде до них. В них якраз вчителька історії вийде на пенсію до того часу (точніше на пенсії вона вже як років зо шість) і він візьме Артура на її місце.
Артур глянув. Довкола нього було поле встелене соломою. Якраз пройшла пора збирати пшеницю. Вони вже зібрали і навіть висушили. Тож тепер міг і комусь допомогти привести при потребі.
Там далі пнулася до висока кукурудза. Гарний вчасний дощик і от вона вже яка висока. А головне обіцяє мати урожай. Побіля неї покрутилися гарбузики. Ще далі на чиємусь городі починала потроху сохнути гичка картоплі.
Сонце припікало. Ще трохи і він буде вдома. Якраз на обід зі свіжою травою, котрої тут за спиною хлопця була повна фіра.
