Раді Вас бачити!

Палац зустрів Костянтина своєю звичною холодною суворою байдужістю. Як завжди. Тут інакше бути й не може. Втім, це не найгірша із усіх бід. Чотири роки тому вони заледве відбили наступ Мурада.

Саме тоді, вперше, Костянтин і проявив свій талант воєначальника. Він був на стіні разом з солдатами день і ніч. Так що навіть нині покійний батько дивувався витримці і хоробрості свого молодшого сина.

Втім, корона все одно перейшла до його старшого брата Івана. Зрештою, інакше бути і не могло. І навіть попри спроби матері Олени вмовити свого чоловіка Мануїла, рішення було прийнято саме таке. А сам Костянтин мав стати стратигом і допомагати своєму братові.

По правді кажучи, роль другої скрипки принц сприймав без образ. Поки що він ще справді надто молодий. І зариватися з головою в політичні інтриги йому ще не до снаги. Він і сам це добре розумів. З іншого боку – братові тридцять чотири, він вже вдруге одружений а проте, дітей у нього все одно немає. То й не дивно. Живе з дружиною наче брат з сестрою. Тож рано чи пізно хтось з його молодших братів, може навіть і Костянтин, стане імператором. Питання лише коли.

Подібна доля може чекати і його. Хіба якщо лише не одруження з Індаро. І нічого дивного. Ну а хто з західних володарів захоче відправляти свою дочку, знаючи що держава, володарем якої буде її майбутній чоловік ще тримається лише не завдяки чомусь а скоріше всупереч усьому. Питання її існування досить хитке. А з усього що лишилося – це лише одна гучна назва і кілька клаптиків землі. Не більше.

Брат уже цілий рік сидів в кріслі василевса. Але великої радості, як було видно по виразу його обличчя, від того він не отримував. Ще би. З усіх сторін їх тіснили османи. Вони стрімко набирали силу, тож логічно, що колись ще раз можуть прийти під неприступні стіни Візантія. І хто знає, чи другий раз встоїть ця Троя нового часу. Адже, ніщо не стоїть на місці. все рухається вперед. Все розвивається: змінюється тактика, застосовується інша стратегія, на полі бою з’являються все нові і нові види зброї. А вони? А що воно можуть!? Нічого. Лише сидіти і чекати. Сидіти і чекати. І борсатися, наче риба в сітці, шукаючи порятунку.

Ось такі не веселі думки обсіли голову принца, коли він йшов галереєю палацу.