Спочатку:
На сторінку книги
Війна тривала вже майже два роки. За цей час багато чого встигло змінитися. Костянтин став правонаступником свого дядька. Титул деспота тепер відкривав йому куди ширші горизонти аніж він міг собі уявити і ті, які він бачив сидячи в тіні свого брата-імператора.
Тепер на нього дивилися зовсім інакше. Непомітно для себе самого він став однією з фігур в політиці. І хотів він того чи ні але це був вже визнаний факт. І з цим треба було вже рахуватися. Мова йшла про одруження його з племінницею Епірського деспота – Мадаленою.
Згоди дівчини, звісно, ніхто не питав. Вона ж не якась там простолюдинка а її шлюб – це не власна забаганка пристрасті. Тут все інакше. Він має послужити запорукою мирного договору. А її роль буде полягати в тому аби її благовірний і самим богом благословенний вінценосний муж і надалі жив у згоді з її дядьком і радів з народження наслідника. От і все, що від неї вимагається. Чітко, коротко і ясно.
З іншого боку – сама по собі Маддалена була красивою. Елегантна панна виглядала, наче б ожила одна зі статуй античних авторів. Сама Олена Троянська могла б позаздрити своїй далекій внучці. В дівчині зібралося все, що лише може мати красивого жіноче тіло. Довге, трохи хвилясте, темно-русяве волосся наче щойно народженої Венери. Маленькі темно-зелені, все проникаючі очі. Прямий з горбинкою ніс, як у грецьких богинь. Ніжні риси обличчя. Тонкий стан. Висока. Струнка. Легенькою ходою вона наче впливала в залу, вносячи з собою легких аромат квітів.
