Спочатку:
На сторінку книги
Минуло більше ніж пів року в мирі і спокої. Втім, це була ілюзія. Передишка перед наступним етапом, котрий скоро точно почнеться. Лише питання часу.
– Звісно, я не проти війни з Чентуріоне, – сказав Костянтин, коли вони зібралися в кабінеті Теодора аби обговорити ситуацію, – але є певні нюанси. Ми і без того виснажені. То чи варто саме таким способом вирішити це питання.
– І що ти пропонуєш? – запитав Теодор.
– Радиш чекати доки Чентуріоне не збере силу, не отримає допомогу від Мурада і не почне сам? – додав Дмитро.
Всі троє глянули на Костянтина. Вони чекали від нього пояснень.
– Шлюб. – пояснив він все одним словом.
– Шлюб? – перепитав Хома.
– Поясни нам цю свою ідею! – сказав Теодор.
– Шлюб Томи з дочкою князя – Катериною. – відповів Костянтин.
– І ти думаєш, що цього буде достатньо? – запитав Теодор.
– Ну добре, пожертвуємо мною заради збереження тиші і спокою для нашого молодого. – насмішливо гукнув Тома. – Ну а що робити, якщо наш братик хоче гуляти і веселитися а не дбати про сімейне благополуччя. Я готовий стати жертвою цього благородного замислу!
Костянтин розумів, його думка не приймається зовсім. Він навіть не намагався більше щось пояснювати. Нехай так. Він що зміг те і зробив.
– Наші вивідувачі кажуть, що Чентуріоне з усіх сил старається знайти союзника проти на. От тільки ніхто зараз не хоче з ним водитися. І це наш єдиний шанс, брати мої! – поважно мовив Теодор своїм низьким басовим голосом. – Якщо ми його протратимо на балачки – то він союзника знайде. І тоді в безвиході опинимося ми. Дума, вам не треба пояснювати, що кожному з вас потрібно якусь землю. А її нема. І не буде. Андронік заледве сидить в своїх Салоніках. Так само як і наш брат Іван в столиці. Тому ми самі маємо подбати про себе.
Промова Теодора була спрямована на те аби робити решти сумнівів Костянтина й інших братів, якщо у них такі були.
Рада закінчилася. Всі розійшлися.
