Раді Вас бачити!

Вже наступного дня молода дружина почала входити в роль повної господарки в домі свого чоловіка. Старий Етьєн з Агнетою не могли натішитися вдалим вибором невістки, для котрої права ведення господарства і торгів не було чимось новим.

Індаро наче природжена для цього. Вона все швидко вловлює. Все розуміє з пів слова. Тай відчуття таке, наче вони вже давно живуть разом а не від вчора. Навіть їхні власні дочки, котрі зростали в біля них, так не знають зробити як знає невістка.

Всі гроші, котрі Індаро отримала від батька в придане, вирішила вкласти в справу. Не заховати. Не відкласти на якийсь там день. Не купити собі там чогось. Але саме вкласти в, тепер їхню сімейну, справу.

– Це дозволить розшити можливості! – сказала молода жінка до свого тестя. – Поки є така можливість. Бо хто знає, як там потім буде. А доки ще ви маєте силу і мудро всім ведете, то ще можна щось встигнути більше.

Це було сказано так, що навіть сам Етьєн розчулився. Він ніяк не очікував такого. Втім, це справді діловий підхід справжньої господині. Значить, він таки не помилився у своєму виборі для сина. Тож аби довго не тягнути часу він таки взяв гроші і пішов вкладати їх в оборудку.

З сестрами чоловіка Індаро знайшла спільну мову відразу. Вони стали добрим подругами. Коли був вільний час вона їм розповідала про своє попереднє життя там, далеко за морем. Розказувала про подорож кораблем. А ті жадібно слухали і десь навіть заздрили такій можливості бачити світ. Бо їм такої нагоди не випаде ніколи. Тут народилися. Тут і помруть. Така вже в них доля сидіти на одному місці. Вони так ніколи і не побачать ані величних храмів Візантія, ані безкрайого моря, ані інших, чужих земель. Всі ті розповіді для обох були наче казковими. Важко було повірити в правдивість таких розповідей. Так, ніби це якась вигадка. І тільки малий Жан жадібно слухав і вбирав в себе все, що говорила Індаро. Він ніби бачив перед собою все, що вона описувала.

Слухала і стара Агнета. Вона з жалем дивилася на себе і на життя. котре проминає. Вона все життя лише тішилася тим, що вони з чоловіком живуть тут, в Провансі і їх не досягли вогненні язики довголітньої війни з Англією, котра лютувала на решті території королівства. Вона народилася тут. Тут виросла, одружилася з Етьєном і так день за днем промотує своє життя в щоденних клопотах. Вона раніше навіть не задумувалася як там, десь далі, поза їхнім містом. Все це їй було байдуже. Головне аби було що поїсти, злагодити новий одяг дітям, сховати пару золотих монет на чорний день (ну або на похорон). Словом, все як і усі.

Тільки Рауль дивився косо на все це. Він з повагою ставився і до дружини і до батьківських наказів. Але без особливої радості сприймав то все. Радше з покорою слуги. Він мовчки робив свою справу. Приходив до кімнати, роздягався лягав і швидко засинав. Без зайвого слова. Без зайвого погляду. Так, наче це і не його дружина.