Спочатку:
На сторінку книги
Вона ще постояла якийсь час так і поволі почала іти геть. Сльози самі котилися великими горошинами по її щоках і спадали на землю. Індаро була розбита. Вона не хотіла нічого і нікого. Сили не було навіть вчинити найгірше. Але ні – треба жити далі. Занапастити душу – це таки гріх, якого вона боялася дужче ніж усього решту.
Якось воно буде. Тато, напевне, вже все знає. Він і без того був не в захваті від такого роду дружби його дочки. А тепер ще гірше буде злим. Та що вже поробиш? Назад дороги нема. Є лише одна стежка – вперед. І як буде – так буде.
Вкінці-кінці, та ж вона не якась там хвойда чи відьма. Її ніхто ні в чому не звинучуває. Принаймні, поки що. То чого так сльози лити? Ну а розлучення з коханим, то справа життєва. А скільки чоловіків не повернулося з поля бою. А скільки потрапляє в полон. Скільки дівчат викрадають і продають в рабство. І там якось треба жити. То чого вона так розсипалася?
Вона молода, красива, не так вже й бідна. Тато може за неї дати гарне придане. Тож все ще попереду. У сестри он чоловіка вже нема як чотири роки. Стріла, під час облоги, прошила. Залишилася вдова з маленькою дитиною. Тай якось живе. Тепер вийшла заміж вдруге. Навіть вінчання було. Такі думки потроху розганяли смуток, який почав закрадатися був спочатку. Мало-помалу дівчина почала заспокоювати себе цим і вже зовсім не плакала.
Вже перед домом вона ще раз глянула в той бік, де вони не раз зустрічалися з принцом. Щось наче защемило збоку. Все ж таки це ще буде якийсь час тримати її.
