Раді Вас бачити!

Вовкулака, зауваживши здобич, блискавично викинув лапу вперед і кинувся в атаку. Богдан ледь встиг смикнути Юну на себе, рятуючи від смертоносних пазурів, які з тріском залишили глибокі борозни на дерев'яній підлозі. Поліцейська заціпеніла, розум відмовлявся приймати цей жах за реальність. Хлопець грубо заштовхнув її в найближчу кімнату і щосили грюкнув дверима, які миттєво здригнулися від потужного тарану з того боку. Богдан важко сперся на замок спиною.

— За що мені все це? — прохрипів він крізь зуби, коли старі рани від сутички з Горілою озвалися пекучим болем. Тремтячими пальцями він витягнув з кишені пухирець з густою червоною рідиною і одним ковтком осушив його.

— Це... це наркотики? — Юна, хитаючись, піднялася з підлоги. Очі її були дикими. — Ти... ти розбризгав тут якусь дрянь, галюциногени? Це все марення, так? — вона чіплялася за цю думку, наче за останню соломинку, намагаючись знайти раціональне пояснення тому, що бачила.

— Глянь на вікно, там пожежна драбина, — Богдан кивнув у бік скла, не зводячи очей з дверей, що тріщали. — Спускайся вниз і біжи. Не озираючись. — Він важко видихнув. — І так, ти права. Я розбризгав тут алхімічне гімно, і тепер у тебе прихід. Отак усім у відділку і розкажеш.

— Що? Ні... — Юна, незважаючи на шок, спробувала повернути собі професійний тон. — Я... я тебе заарештую. Відвезу у відділок за незаконний обіг...

— Ти зовсім здуріла?! — черговий удар по дверях змусив підлогу під їхніми ногами підстрибнути. — Тупа поліцейська стане просто десертом для тварюки, яка за секунду виламає ці двері! А ти думаєш про арешт? У тебе що, зайве життя є?!

Двері знову здригнулися, завіси заскреготіли, і щілина між притолокою та полотном розширилася. Якби Богдан не вперся спиною з усієї сили, потвора вже ввірвалася б усередину.

Юна гарячково озирнулася довкола й мельком визирнула у вікно. Порожні бетонні стіни недобудови і жодного мотлоху чи меблів, аби забарикадувати двері й виграти хоч кілька секунд для втечі. Але просто кинути підозрюваного на порання тому... звірові поліцейська принципово не могла.

Вона зі скреготом загнала новий магазин у рукоятку й звела затвор:

— Відійди від дверей! Я його завалю!

— Ха! — сухо видавив із себе Богдан, — Твій дев’ятий калібр для нього, як укуси бліх. Якщо тільки ти не заправила обойму сріблом із рунами. Бо мої такі патрони вже все.

— То як... як цю тварюку вбити?! — у голосі Юни прорізалася паніка.

— Знести голову. Найкоротший шлях, — Богдан стиснув руків’я меча. — Але тихо підкрастися вже не вийде. Звір відчуває та бачить нас, а рефлекси й сила в цієї потвори... пеклу на заздрість.

Дерев'яне полотно затріщало, піддаючись під черговим диким таранним ударом. Ще секунда і дошки розлетяться на тріски.

Богдан зробив крок назад, перехоплюючи меч двома руками:

— Що ж, приймемо бій...

Клац!

Холодний метал наручника глухо клацнув на його правиці.

— Ти взагалі єбану...?!

Договорити Богдан не встиг. Юна всією масою навалилася на нього, ривком потягнула до віконного отвору й без вагань вистрибнула в ніч. Від такої божевільної нахабності мисливець не встиг чинити супротив.

Вони разом проломили віконну раму й з гуркотом гепнулися з висоти другого поверху в купу будівельного сміття та напівзогнилих дощок. Удар вибив із легень повітря, але шар мотлоху врятував кістки від переломів.

Юна кашлюючи першою підхопилася на ноги й спробувала волоком тягнути Богдана до своєї машини. Проте хлопець уперся, як гранітна брила.

— Ти хочеш, щоб він вискочив слідком і розмазав нас по асфальту? — Юна вказала на червону пляму, яка швидко розповзалася по його майці. Рани знову відкрилися. — Ти не в тому стані, щоб крошити монстрів! А з мене фехтувальниця... як із лайна куля!

Заперечити було нічого. Глухо вилаявшись, Богдан рушив за нею.

Вони підбігали до патрульного авто. На щастя, Богдан більше не опирався — видно, рештки здорового глузду все ж взяли гору. Лізти в бій із потворою з такими ранами було вірною смертю. Юна, звісно, була переконана, що в разі бунту вгамувала б хлопака: за плечима був розряд із карате, а на поясі висів важкий електрошокер. Проте тягнути його непритомне тіло до машини під прицілом ікластої тварюки їй аж ніяк не посміхалося.

— Навіть не думай рипатися, — відрізала Юна, розгачуючи задні двері й майже силою вириваючи з його рук важкий меч.

— Я вимагаю адвоката... — прохрипів Богдан, але поліцейська просто без церемоній заштовхнула його на заднє сидіння й сама миттєво заскочила за кермо.

Глухе, утробне гарчання струсонуло нічне повітря зовсім поруч. У дзеркалі заднього виду Юна на мить зустрілася поглядом із фосфоричними очима вовкулаки, який набрав розгін просто по асфальту.

Двигун заревів, колеса з вереском прокрутилися, і авто зірвалося з місця. Звір ще кілька секунд біг слідом, розсікаючи туман, але яким би диким і швидким він не був — механічні коні виявилися спритнішими.

Кілька кілометрів вони їхали в повній тиші, яку порушувало лише важке дихання. Юна гарячково намагалася вкласти побачене божевілля в рамки інструкції.

«Хімічне отруєння. Галюциногени. А той монстр — просто бойовий пес-мутант. Утік із якоїсь таємної лабораторії чи Чорнобиля», — підкинув мозок зручну картинку. Але пальці, що міцно стискали кермо, все одно тремтіли. Вона розуміла: це брехня для заспокоєння.

Вона знову кинула погляд у дзеркало заднього виду. Богдан сидів неприродно нерухомо, безвільно опустивши голову на груди.

Юна з'їхала на узбіччя, плавно натиснула на гальма й, розвернувшись, спрямувала промінь тактичного ліхтаря на заднє сидіння. Богдан був без тями. Його червона майка почорніла, повністю просочившись гарячою кров'ю, яка вже капала на обшивку.

— Чорт... Гадство!