Раді Вас бачити!

Юна та Богдан спустилися вниз, до кухні. На столі вже парили страви — судячи з усього, японської кухні: апетитні свинячі відбивні під специфічним соусом, локшина зі спеціями та варені яйця у темному маринаді. Коджіро, помітивши їх, хитро посміхнувся, але Юна вперто удавала, ніби не помічає його погляду.

— Ну скільки можна вас чекати? Казали ж: двадцять хвилин! — Тора удавано нахмурився. — Потрахалися швиденько — і до столу!

Юна люто покосилася на Коджіро.

— Я нічого не казав, — напівпошепки прошипів той, перехопивши вбивчий погляд подруги.

Все ж голод давав про себе знати, тож вони мовчки приєдналися до сніданку. Коли з їжею було закінчено, Тора подався вперед і серйозно запитав:

— То що ви плануєте робити далі?

Юна хоч і не була до кінця впевнена в Торах — відчувала, що цей якудза в усьому шукає власну вигоду, — все ж детально розповіла про свій план.

Вислухавши її, Тора задоволено кивнув і скоса глянув на Но:

— Бачиш? Допит із тортурами зовсім не обов’язковий.

Но лише незадоволено закотила очі. Тора підвівся з-за столу й поклав на стільницю візитку зі своїм номером.

— Отже, готуємося до війни. Тарас Вовк без бою не здасться. Зателефонуйте мені, коли все почнеться.

— Ти будеш на нашому боці? — прицільно запитав Богдан.

— Я? Я буду на боці людей, Богданчику, — засміявся Тора. Він наколов мариноване яйце на виделку й простягнув Юні.

Лейтенантка здивовано взяла виделку, щиро очікуючи на якусь глибоку японську мудрість чи філософську промову.

— Ти зовсім не куштувала, — з найсерйознішим виразом обличчя мовив Тора. — Вони хоч і не такі смачні, як у Богдана, зате не такі волохаті.

Юна відразу ж із гидуванням кинула виделку зі стравою назад на тарілку.

— Та пішов ти, Торо! — прогарчав Богдан, аж кулаки стиснувши.

Якудза лише грайливо виконав сміливий жест із середнім пальцем і, більше не озираючись, вальяжно попрямував до свого «Ягуара».

Після сніданку вони одразу взялися до справи. Щоправда, після перегляду моторошних відео та фотографій Коджіро кілька разів гарячково бігав до вбиральні, аби проблюватися. Навіть Аяко він суворо заборонив наближатися до екрана. Дівчина, хо хоч їй і було неймовірно цікаво, здивована такою реакцією, слухняно повірила йому на слово.

Коджіро завантажив усі криваві докази на три окремі флешки: одну залишив у себе, а дві інші про про всяк випадок віддав Богдану. Одразу після цього він відкрив сайт видання, де працював, та ще кілька незалежних ресурсів, опублікувавши резонансний матеріал під гучним заголовком: «Криваві злочини Вовка».

— Не завадило б кинути ці кадри ще й на сторінки ТВ-каналів, — розмірковував Коджіро, гарячково клацаючи по клавіатурі ноутбука. — Але точно не місцевих... Наші одразу зассуть таке пускати в ефір.

Поки журналіст працював, Юна мовчки спостерігала за його діями, а Богдан ні на мить не відводив погляду від самої лейтенантки. Дівчина виразно відчувала цей палаючий погляд своєю потилицею.

— Усе. Я зробив усе, що міг, — Коджіро із сухим тріском закрив ноутбук.

— Іти до відділку наразі немає жодного сенсу, поки туди не прибуде хтось із високих чинів зі столиці, — Юна пересіла ближче й опустилася на диван поруч із Богданом. — Залишилося тільки чекати. День або два, а там буде видно. Принаймні трохи відпочинемо, наберемося сил та залижемо рани.

— А що з Карлом? — запитав Коджіро, кивнувши бік підвалу.

Юна гидливо скривилася:

— Хай сидить там, поки ми не закриємо справу. А далі йому світить солідний термін за перешкоджання слідству та зраду, — Юна іронічно засміялася. — Якщо, звісно, мене саму до того часу не звільнять із тріском.

— То ви... тепер із Богданом разом? Ну... пара? — із щирою цікавістю спитала Аяко, переводячи погляд із дівчини на серафима.

— Ні, — спокійно й сухо відповіла Юна. — У нас був чудовий секс. Але ми не пара.

Богдан від цих слів пригнічено опустив голову й ледь помітно кивнув:

— Розумію... — тихо, з невиправданою гіркотою в голосі мовив він.

— Богдане, ти не так мене зрозумів, — Юна м'яко повернулася до хлопця й подивилася йому просто в очі. — Я не кажу, що ми не можемо бути парою. Я кажу, що ми не є нею наразі. Відчуй різницю. Тож шанси в тебе все ще є.

Юна втомлено позіхнула, солодко потягнулася й підвелася з дивана:

— Я виснажена. Піду трохи посплю

Юна піднялася нагору до своєї кімнати. Богдан задумливо й непорушно сидів у вітальні, тож Аяко вирішила скористатися моментом. Вона підсіла до нього на диван і одразу випалила заздалегідь заготовлене питання:

— Тож ти знаєш про всі види міфічних істот? Ти ж, певно, напевно знаєш: чи існують ельфи?

Богдан ніяк не відреагував. Він усе ще був повністю занурений у власні роздуми. Аяко завмерла в очікуванні відповіді.

— Богдане! — гучніше покликала вона, легенько штовхнувши його в плече.

— Що? Та немає... Немає ніяких ельфів, — байдуже буркнув Богдан, підводячись із дивана. Він вирішив теж піти до своєї кімнати й хоч трохи відпочити.

Аяко розчаровано й втомлено зітхнула.

— Я ж казав тобі, що це все казки, — м'яко посміхнувся Коджіро, підходячи до своєї дівчини. — Не треба було й питати. Так принаймні в тебе залишалася б гарна надія, що вони справді десь жили.

— Мабуть, ти маєш рацію, — сумно зітхнула Аяко.

— Вимерли вони вже давно... — раптом почувся приглушений голос Богдана, який саме повільно підіймався сходами. Хлопець на мить зупинився на півдорозі й додав із гіркою іронією: — Хоча... один усе ж лишився. Ще той вилупок. Як метне блискавкою по сраці — мало не здасться... Досі в очах темніє, як згадаю...

★†★

«Жахлива знахідка у старому сховищі», «М'ясо для зграї Вовка», «Знайдено рештки зниклих людей. Канібалізм чи торгівля органами?» — заголовки різноманітних видань та новинних стрічок прямо чи побічно вказували на криваву причетність Тараса Вовка до цього жаху.

Так чи інакше, влада тепер буде змушена реагувати. Жодні гроші чи найдорожчі адвокати не допоможуть вим’ятися. Тарас Вовк повільно затягнувся димом сигари, дивлячись крізь панорамне вікно на нічний Нічгород.

Він залишався абсолютно спокійним. Рано чи пізно це мало статися — момент, коли Першопричинним доведеться остаточно вийти з тіні. Коли людство нарешті зрозуміє, що легенди про жахливих монстрів — зовсім не казки.

Ганс мертвий, отже, серафим не такий слабкий, як Вовк звик вважати.

— Тим цікавіше буде, — тихо промовив Тарас, узяв зі столу свій айфон і набрав збережений номер.

Він сказав у трубку лише одне слово:

— Починайте.

За хвилину квартал за кварталом почав занурюватись у непроглядну темряву — струм зник у всьому місті. Навіть розкішний особняк Вовка поринув у пітьму.

Лише яскраво-жовті, нелюдські очі Тараса Вовка продовжували хижо дивитися у чорне черево охопленого хаосом Нічгорода.

— Сезон полювання відкрито...

*†*

— Якого біса? Ну бля... — Богдан нічого не розумів. Тільки-но він вирішив відволіктися й подивитися «пізнавальну» програму на каналі для дорослих, як цей клятий телевізор нічого не показував. Жоден канал більше не працював.

— Що там таке? — запитала Юна, заходячи до вітальні. Вона щойно запустила генератор, бо з незрозумілих причин зникла електрика у місті

— Не працює. Абсолютно жоден канал, — розчаровано відповів Богдан.

— Такого не буває, щось же мало залишитися в ефірі. — Юна взяла з рук хлопця пульт і навмання перемкнула кілька кнопок. На екрані світився лише глухий напис: «Немає сигналу». Не працювали навіть державні аварійні частоти.

— Подзвони Тора, дізнайся, чи все там гаразд, — у лейтенантки всередині зародилося липке, тривожне передчуття.

— Я ж казав, мій телефон не для цього!

— Зачекай-но, — Юна піднялася нагору й за кілька хвилин повернулася з невеликою потертю коробкою, яку простягнула Богдану. — Він старий, але стійкий до ударів і вологи. Я вже переставила туди свою стару сім-карту, тож... користуйся. Раптом мені теж доведеться тобі зателефонувати.

— Оу... — зазирівши всередину, Богдан побачив надійний смартфон. — Ем... Дякую.

Він дістав із кишені візитку якудзи й набрав номер.

— Так. Хто це? — пролунав на тому кінці роздратований голос Тори. На задньому плані чулося його важке, уривчасте дихання.

— Чого це ти так дихаєш? Ти там що, трахаєшся?

— Богданчику... Любчику ... твої б слова... — раптом звідкись збоку долинули гучні звуки стрілянини, чиїсь дикі крики й вибухи. Голос Тори знову пробився крізь шум: — Здається, Вовк вирішив розірвати на шматки все місто! У найпрямішому сенсі цього слова! Вовкулаки нищать усіх його ворогів чи просто тих, хто йому не подобається! Тож якщо ти збирався насадити його на свій янгольський меч... то саме час це зробити!

Тора різко кинув слухавку.

— Там... — Богдан розгублено глянув на Юну, що напружено вслухалася в тишу.

— Я чула, — кивнула вона. — Я чомусь думала, що він полюватиме лише на нас. А не влаштує різанину в усьому місті.

— Він чудово знає, що ми самі до нього прийдемо, — відповів серафим і різко підвівся з дивана. — Я їду в місто. А ви забарикадуйтеся тут. На всяк випадок.

Юна покликала Коджіро й коротко, без зайвих емоцій виклала йому обстановку.

— У тебе ж напоготові ніж і пістолет зі срібними набоями? — перепитала вона.

— Т-так... — кивнув зблідлий журналіст — У кімнаті.

— Ми з Богданом їдемо в центр. А ви сидіть тут тихо. Якщо ми не повернемось... просто тікайте. Я не знаю... куди ...але тікайте

— Ми? Почекай, я не зможу тебе прикривати, не цього разу, — спробував заперечити Богдан.

— І не треба. Роби свою справу, бажано добре. А я робитиму свою, — впевнено обрубала його лейтенантка, перевіряючи магазин табельної зброї та кількість срібних набоїв.