Раді Вас бачити!

Богдан проспав довго. Як виявилося, бути ув’язненим мало свої беззаперечні привілеї. Годинника під рукою не було, але за власними відчуттями він продрих щонайменше годин дванадцять. Утім, одразу після пробудження виникла проблема першочергової важливості.

— Сцяти хочу... — гучно виголосив Богдан у порожнечу кімнати й повільно повернув голову в бік дитячого горщика. — Ні, ну це вже взагалі принизливо...

Він підвівся і, відчуваючи дедалі сильніший тиск у сечовому міхурі, дрібними кроками поплентався до дверей.

— Відчини, дурепо! — Богдан щосили загримав кулаком у дверне полотно. У відповідь... лише глуха тиша. — Сцуко...

Не маючи вибору, він опустився на карачки біля замка, дістав відмичку й заходився гарячково порпатися у свердловині. Секунда, друга , ще трохи і механізм піддатливо клацнув. Богдан усім тілом навалився на двері, очікуючи супротив... але вони, на його подив, безперешкодно відчинилися.

— Я так і знав, що це стерво блефує! М-м-м, сцяти... як же я хочу сцяти... — белькотів він під ніс і, схопившись руками за пах, кулею вискочив сходами нагору.

Він улетів до туалету, на ходу нервово розстібаючи штани, і, нарешті діставши свій член, із неземною благодаттю запустив потужний струмінь.

— Ох-х-х, бля-а-а-а-а... Фу-х-х-х...

Богдану здавалося, що він відливає щонайменше цілу вічність, хоча насправді минуло заледве хвилина.

Трохи оговтавшись і привівши себе до ладу, він вийшов у коридор і рішуче попрямував до виходу з будинку. Проте, коли хлопець смикнув за ручку вхідних дверей, простір вибухнув дзвінким металевим брязкотом. Він і без того здогадався, у чому справа, але про всяк випадок визирнув крізь ґрати на віконці. З зовнішнього боку двері були надійно обмотані масивним ланцюгом із висячим замком.

— Ах ти ж... стерва білява... — крізь зуби процідив Богдан, стискаючи кулаки.

Богдан перевірив усі кімнати — усюди суцільні ґрати. З цього будинку існував лише один вхід і вихід.

Тоді хлопець згадав фотографію з передпокою: батько цієї копші був військовим, тож у домі просто мусило бути щось суттєве. Рушниця, пістолет або бодай граната, аби висадити ті кляті двері під три чорти! Та скільки він не порпався в шафах , там було порожньо. Або тут взагалі нічого не тримали, або, що вірогідніше, білява стерва завбачливо сховала весь арсенал подалі від сторонніх очей.

Не знайшовши кращого рішення, Богдан плюхнувся на диван прямо перед телевізором.

— Ну, хоч розважуся трохи, — він цапнув зі столу пульт і клацнув кнопкою живлення.

Клацаючи канали один за одним, він раптом зачепився поглядом за те, від чого очі миттєво заблищали, а в роті пересохло. Канал із позначкою «18+» та яскравою полуничкою в кутку екрана. Богдан нервово озирнувся довкола, наче за ним хтось стежив із закутків порожньої кімнати. Передчуваючи хороше видовище, він радісно виділив потрібний пункт і натиснув «ОК».

Усмішка згасла миттєво, коли замість жартівливих пестощів на чорному тлі виплив сухий системний напис: «Введіть пароль».

— А щоб у тебе, стерво, срака по шву розійшлася! — вилаявся Богдан і з усієї душі жбурнув пульт назад на стіл.

Він сперся ліктями в коліна, важко дихаючи.

— Ну... може, й не срака, — через хвилину вже розмірковував він уголос, згадавши лейтенантку. — Попа в неї, звісно, нічого так...

Від цих думок у штанях помітно потіснішало. Богдан похмуро опустив погляд на свій пах:

— Ти знову за своє?! Навіть слухати тебе не хочу. Заткнися!

Він рішуче підвівся з дивана. Здаватися не було в його правилах, та й інших варіантів, окрім як прочесати дім ще раз і куди уважніше, у нього все одно не залишалося.

Старі книжки, пам'ятні сувеніри з різних куточків світу, навіть кілька іграшкових ляльок... Нічого дійсно корисного. Звичайний дім. Судячи з товстого шару пилу на меблях, у ньому вже капосно давно ніхто не жив.

Утім, дещо варте уваги Богдан усе ж винишпорив, а саме пляшку бренді. Плеснувши собі добрячу порцію в склянку, він з поважним виглядом заходився поважисто вештатися кімнатами й роздивлятися речі, наче був тут повновладним господарем. На стіні у вітальні висіло кілька абстрактних полотен.

— Розмазня якась... — фиркав Богдан, роздивляючись химерні плями. — Око на дупі, рот на пузі. Ще б член на лобі намалювали.

Він не розумів такого мистецтва і, покрутивши в руці склянку, кивнув своєму напою:

— Ми б із тобою краще намалювали, правда?

Шлунок вимогливо забурчав, нагадуючи, що організму терміново потрібне паливо. Богдан спустився до підвалу й забрав пакет із їжею, який принесла поліцейська. Лише зараз, вигребши з пакета харчі, він помітив на дні те, чого не розгледів одразу: кілько ролів бинтів, упаковку знеболювального та якийсь антисептичний розчин для обробки ран.

Знахідка виявилася якніколи доречною — від активної ходьби поранення знову неприємно запекли й нагадали про себе тупим болем. Богдан без роздумів випив таблетку й неохоче, кривлячись, перев’язав рани. Все ж той старий дідуган-лікар зробив роботу на совіст, шви трималися міцно.

Перекусивши, хлопець знову вмостився на дивані й увімкнув телевізор. Ще раз із глибоким сумом провів поглядом заблокований канал «18+», зітхнув і заходився клацати місцеві новини.

Дивно, але про вбивство Маріани Вовк — ані слова. Здавалося б, подія такого масштабу не мала б сходити з екранів, але в медіапросторі панувала повна тиша.

Богдан чудово розумів: люди Вовка перевернуть місто догори дригом, аби його знайти. Проте він не очікував, що вони так швидко вийдуть на його гарячий слід. З іншого боку, якщо його досі не знайшли в цьому будинку, отже, про це сховище знає дуже обмежене коло осіб. У нього ще є трохи часу, щоб перепочити й підготуватися.

І... йому потрібна зброя.

*****

Юна прокинулася від короткого звуку сповіщення на смартфоні. Вчора вона взяла відгул на один день. На щастя, капітана довго вмовляти не довелося — вигляд у дівчини був настільки виснаженим, що він відпустив її без зайвих запитань.

Вона розплющила очі й прочитала повідомлення від лікаря Рейза: Жодних наркотиків, психотропів чи будь-яких сторонніх хімічних сполук у крові не виявлено.

Від цієї новини мало б стати легше, але Юну накрила ще більша тривога. Якби в аналізах знайшли хоч якусь дрянь, це можна було б списати на галюцинації чи отруєння. А тепер у неї не залишалося раціональних пояснень. Отже, та потвора, що була до жаху схожа на справжнього вовкулаку, існувала насправді.

«Можливо, гіпноз?» — Юна згадала того хлопця зі шрамом, ім’я якого так і не спитала. — «Та ні, який з нього, в біса, гіпнотизер... Але що з ним робити? Найімовірніше, саме він і грохнув Маріану Вовк. А якщо ці потвори дійсно після смерті повертають людську подобу? Відвести його до відділку? Списати все на самозахист? Ага, уявляю вираз обличчя судді, коли я почну розповідати про вовкулак. За тобою дурка плаче, Юно... Але й вічно тримати його в підвалі я не зможу».

Зітхнувши, Юна підвелася з ліжка й попленталася до ванної. Вона кілька хвилин простояла під прохолодними струменями душу, марно намагаючись привести думки до ладу.

— Чорт... Будь-хто на моєму місці вже закрив би його в камері й не морочив собі голову. Пффф.

Загорнувшись у халат після душу, Юна попрямувала на кухню готувати сніданок. Тільки-но вона зробила першу ложку вівсянки, як смартфон на столі забринів від вхідного виклику.

— Привіт, тітко Роуз... Та вдома я... Я ж казала, що не хочу його бачити! Ми розійшлися. Пройшла любов, зів'яли помідори, як то кажуть, — відмахнулася Юна, жуючи кашу. — Та мені начхати, що він на мене чекає!.. Стривайте... Де чекає?! У татковому будинку?!

Очі Юни розширилися від миттєвого усвідомлення, про кого саме говорить тітка.

— Тітко Роуз, не зводьте з нього очей! Я вже їду! — вигукнула вона в трубку, на ходу кидаючи ложку й гарячково скидаючи халат. — Бляха, бляха, бляха!

*****

— Пішла з дороги, жирна корова! — Богдан роздратовано намагався обійти огрядну жінку, яка всім своїм тілом перекрила єдиний вихід із будинку.

— Нікуди ти не підеш! — Роуз непорушно, наче бетонована стіна, стояла у дверях, міцно стискаючи в руках бейсбольну биту. — Юна казала, що її колишній це рідкісна свиня, і мала рацію! Жодної поваги до пенсіонерів! Ти точно щось украв! Зараз вона приїде й розбереться з тобою! Гнитимеш у в’язниці!

— Украв?! Та хіба що пилюку до своїх легень! — лютував Богдан, стискаючи кулаки. — Попереджаю востаннє...

— А ти спробуй! Я — колишня чемпіонка міста з боротьби! — Роуз войовничо підняла биту.

— Сумоїстка, бляха! З дороги, стара!

— Ти хоч знаєш, скільки вона коштує?! — жінка люто тицьнула пальцем у майже порожню пляшку з-під бренді на столі.

— Та насрати мені! Відійди, сумоїстко недороблена!

— І не подумаю!

— Твоє щастя, що мені не можна кривдити цивільних, — крізь зуби процідив Богдан. — А то б ти вже свої зуби через жопу випльовувала!

У цей момент на подвір’ї зі скреготом гальм зупинилася машина. З авто кулею вискочила Юна.

— Тітко Роуз! — задихавшись, дівчина влетіла до будинку й швидким поглядом оцінила обстановку. — Що ви тут... робите?!

— Та ось вирішила нарешті прибрати, бо вже роками пил збирається. А тут цей! Мабуть, через горище заліз. Треба й туди ґрати поставити.

«Горище?! От гадство... Я ж туди навіть не зазирнув! А міг уже давно бути далеко звідси!» — подумки сварив себе Богдан.

— Треба було попередити! А якби він... — Юна не договорила й косо глянула на Богдана.

— Та я б йому швидко мізки на місце вставила! — Роуз кілька разів розсекла повітря битою, явно уявляючи, як розкроює хлопцю череп. — Я як його побачила, одразу зрозуміла: точно твій колишній. Смердить, хамло, ще й п’яний!

— Він не мій колишній! — відрізала Юна. — Це... це... Нагадай, як тебе звати?

— Богдан... — неохоче буркнув хлопець.

— Хвилинку, — Роуз примружилася й підозріло глянула на племінницю. — Юна. Ти що, не знаєш, як звати твого «не колишнього»?

— Це довго пояснювати! Це... це важливий свідок! — на ходу викрутилася Юна.

— Тоді хуйова у вас програма захисту свідків, — тишком-нишком пробубнів Богдан.

— Тітко Роуз, їдьте додому, я далі сама розберуся, — наполягала Юна, намагаючись м'яко випхати її до виходу.

— Нікуди я не поїду! Мені тут прибрати треба. Особливо після цього свина !

— Я сама все приберу. Їдьте, це офіційна справа поліції.

Тітка Роуз опекла Богдана сповненим презирства поглядом, важко зітхнула й нарешті передала биту Юні, перш ніж поїхати звідси.