Раді Вас бачити!

З самого ранку Юні зателефонували з відділку. Чотири обгорілі трупи в новому казино. Точніше, у тому, що від цього казино залишилося після пожежі. Містом уже повзли чутки, що закладом заправляла російська мафія, і не треба було бути Шерлоком Холмсом, аби здогадатися: вони щось не поділили з Тарасом Вовком.

Юна зиркнула на годинник — майже шоста ранку. Швидко вмившись і зваривши міцну каву, вона піднялася на другий поверх і постукала у двері Богдана. Як-не-як, він був її неофіційним напарником у цій дикій справі.

Прислухавшись, вона вловила з-за дверей глухий, уривчастий стогін хлопця.

«Він що там... дрочить?» — це було перше, що спало на думку Юні, зважаючи на хтиву вдачу Богдана та той самий журнал, який вона бачила в його сумці. Проте, вслухавшись уважніше, зрозуміла: «Ні... На стогін насолоди це геть не схоже».

Постукавши ще раз і так і не дочекавшись відповіді, Юна штовхнула двері й зайшла всередину.

Богдан спав на животі, а його гола спина була геть мокрою від поту. Хлопець нервово смикав ногою й декілька разів сліпо відмахнувся рукою, ніби відбиваючись від когось уві сні. Мисливцю очевидно снилося жахіття. Утім, нічого дивного: Юна розуміла, що за своє життя він бачив занадто багато потвор і потойбічного жаху. Лейтенантка й сама досі не до кінця змирилася з думкою, що перевертні — це не вигадка з фільмів, а кривава реальність за вікном.

Юна зробила кілька кроків уперед, збираючись легенько труснути Богдана за плече, і раптом заціпеніла.

Татуювання на його спині випромінювало дивне, пульсуюче червоне сяйво. Тонкі криваві лінії, мов палаючі вени, проявлялися на шкірі й змішувалися з чорною фарбою. А просто між лопаток хлопця з'явився новий символ... Хоча це важко було назвати малюнком — скоріше, це нагадувало розрив, тунель чи глибокий отвір у самій тканині його тіла, з якого виривалося найясніше зловісне світло.

Юна виразно чула, як власне серце почало шалено калатати в грудях, глушачи всі інші звуки.

У наступну мить із цього отвору з моторошним шелестом вирвалося велетенське чорне крило, яке переливалося темно-багряними відтінками. А з його пір'я на Юну дивилися очі... Безліч очей, кількість яких неможливо було точно порахувати. Одні очі змикалися й сліпли, інші — жадібно відкривалися, вирячившись на неї.

Крило повільно потягнулося в її бік.

Юна кулею вискочила з кімнати й із силою зачинила за собою двері, глухо гримнувши защіпкою.

Вона важко, уривчасто дихала, а ноги й руки дрібно тремтіли від пережитого жаху. Мов сновида, лейтенантка спустилася на перший поверх, зайшла на кухню й гарячково витягла з буфету пляшку бренді. Наливши вінця в чарку, вона залпом перехилила її, відчуваючи, як обпікає горло міцний алкоголь.

Тремтячими пальцями наливши собі ще одну, Юна важко опустилася на стілець біля кухонного столу й заціпеніла, бездумно втупившись поглядом в одну точку на стіні.

Юна геть втратила відчуття часу. Вона не знала, скільки так просиділа на кухні, але до тями її повернули голоси Коджіро та Аяко, які вже прокинулися й спускалися сходами. Лейтенантка гарячково прибрала чарку й сховала пляшку бренді назад до буфету. Зиркнула на годинник — майже восьма ранку.

Аяко, яка зайшла на кухню першою, одразу звернула увагу на стан Юни:

— У тебе все гаразд? Виглядаєш неймовірно втомленою...

— Не виспалася, — сухо відповіла Юна, спершись на стіл. — Ще й на роботу вже треба збиратися. Чотири трупи, скоріше за все — кримінальні розбірки.

— Щось у горлі пересохло... — до кухні поважним кроком зайшов Богдан.

Почухавши через штани свій пах, він потягнувся до склянки, щоб набрати води, але раптово відчув на собі важкий, пильний погляд Юни. Не розуміючи, чого вона так на нього вирячилася, мисливець завмер на півдорозі, а потім припустив, що лейтенантка просто незадоволена тим, що він не помив руки після того, як почухався. Богдан із зітханням відкрив кран:

— Ну й чистюля, бляха. Водички спокійно попити не дадуть...

— Я їду на роботу, — підвелася зі столу Юна. — І ти зі мною.

— Хіба це не виглядатиме дивно, що ти тягнеш підозрюваного з собою у відділок? — вигнув брову Богдан.

— Ні. Вчора ввечері я видалила твій фоторобот із бази даних, тож поки ти не в розшуку, — пояснила Юна. — Якщо хтось питатиме, ти — мій консультант у справі.

— Ого, підвищення! Кар'єрне зростання, чим не привід для гордості! — хмикнув Богдан, одним ковтком випиваючи склянку води.

— Я розумію, що це не моє діло... Але хто ти насправді? — не втрималася й поцікавилася Аяко, переводячи погляд з одного на іншого.

— Я — янгол, — буденним тоном відповів Богдан.

— Ну хіба що в якомусь порнофільмі, — весело пирхнула Аяко. Але, помітивши абсолютно серйозне, кам'яне обличчя Юни, дівчина миттєво нахмурилася: — Чекай... Серйозно, Юно, хто він?

— Янгол, — знову повторила Юна й вийшла з кухні, залишивши Богдана під її спантеличеним поглядом Аяко.

До місця злочину вони їхали майже мовчки. Юна лише коротко обмовилася, що там сталося вбивство й підпал, і що за цим, скоріш за все, стоїть Вовк. Богдан потилицею відчував, що лейтенантка геть не в дусі, і причина цієї похмурості — чомусь саме він.

Вони зупинилися біля обвуглених залишків казино. Територія вже була огороджена сигнальною стрічкою, всюди суєтилися криміналісти та оперативники.

Вийшовши з автівки, Богдан йшов слід у слід за Юною. Співробітники поліції здивовано й недовірливо витріщалися на невідомого цивільного, а той діловито й гордовито кидав їм: «Я з нею. Я експерт». Хоча його навіть ніхто й не питав. Як і розраховувала Юна, усі у відділку знали, що вона веде небезпечну справу, пов'язану з синдикатом Вовка, тому інстинкт самозбереження підказував колегам простий принцип: «Менше знаєш — міцніше спиш і довше живеш».

— Що тут у вас? — Юна підійшла до провідного криміналіста.

— Щось ви довго, лейтенанте, — буркнув той, але під її похмурим поглядом одразу перейшов до справи: — Чотири трупи. У одного геть відсутня нижня щелепа... А в другого череп пробитий чимось довгим і гострим просто через вухо.

Юна миттєво згадала важку металеву тростину Тараса Вовка, яку той ніколи не випускав із рук.

— Ще щось?

— Судячи з масивних золотих прикрас, труп із пробитим черепом — це Герасім Рюріковіч, бос російської мафії, — продовжив криміналіст. — Щоб дізнатися більше деталей, треба ретельно оглянути рештки в лабораторії.

Юна лише коротко кивнула. У принципі, їй і так усе було зрозуміло.

— Смердить вовкулаками, — раптом озвучив свою «експертну думку» Богдан, повівши носом.

Криміналіст здивовано й пантеличено витріщився на нього.

— Це угруповання таке, — оперативно переклала для колеги Юна й суворо глянула на мисливця: — Їдемо звідси.

Вони не встигли дійти до машини й кількох кроків, як лейтенантка почула голос, від якого її обличчя миттєво перекосилося, наче вона випила цілий стакан концентрованого лимонного соку.

— Юно! Крихітко!

До них швидким кроком прямував чоловік міцної, атлетичної статури — одразу видно, що він буквально живе в спортзалі. На ньому сидів дорогий, ідеально підігнаний костюм, верхні ґудзики білої сорочки були навмисно розстебнуті, щоб демонструвати густо волохаті груди, а обтягуючі штани вигідно підкреслювали м'язисті ноги та виразний бугор між ними. Зализане гелем волосся лежало в охайній зачісці назад, шкіра мала бронзову засмагу після численних сеансів у солярії, а квадратна щелепа виглядала так, ніби її скопіювали з обкладинки дешевого жіночого роману.

— Карл... — Юна повільно розвернулася, виразно закотивши очі. — А ти що тут забув?

— Ну, крихітка, не треба робити таке обличчя. Нам же було свого часу дуже добре разом, — посміхнувся своєю білосніжною посмішкою Карл.

— Ти так і не відповів: що ти тут робиш? — карбуючи кожне слово, повторила Юна.

— Я тут працюю. Тобто... працював, — Карл невимушено кивнув у бік згарища. — Їм потрібен був першокласний адміністратор закладу. І вони одразу помітили мій професіоналізм.

— І тебе геть не хвилювало, що твоє нове керівництво — це російська мафія? — примуржилась Юна.

— Та я поняття не мав! — з неприхованою брехнею в голосі розвів руками Карл. — Та й яка різниця? Гроші, як то кажуть, не пахнуть.

— Для тебе точно ні. Я в цьому й не сумнівалася, — з відразою процідила лейтенантка.

— Та ну годі тобі! — Карл розвів руки, збираючись її обійняти.

Але Юна одразу відступила на крок назад, а між ними миттєво виріс Богдан.

— Не чіпай її, — насупився мисливець, свердлячи нарциса важким поглядом.

Карл із глибокою зневагою оглянув Богдана з ніг до голови:

— А це ще хто такий? Якийсь безхатько?

— Я... експерт, — на автоматі видав свою заучену фразочку Богдан.

— Експерт із чого? З дешевого пійла? Від тебе тхне алкоголем, мов із бочки, — скривився Карл, а потім його очі розширилися від обурення: — Чекай... І чому це на тобі моя брендова футболка?!

Богдан на мить спантеличено застряг і не знав, що відповісти, але Юна швидко перехопила ініціативу:

— Бо його власна футболка порвана! У нього просто не було часу шукати іншу, бо він ночував у мене... після просто дикого, божевільного сексу, — безневинним тоном збрехала Юна. — Взагалі-то... це я розірвала його футболку прямо на ньому. Геть не втрималася, так кортіло трахатися! Та що приховувати... ми прямо у вітальні цим і зайнялися, на підлозі. У мене від такого сексу аж кров із носа пішла! Чесно, у мене такого ще ніколи в житті не було.

Богдан згадав, як під час бійки вліпив Юні потилицею в ніс, і йому раптом стало навіть якось ніяково.

— Щось слабо віриться... — роздратовано й ревниво фиркнув Карл.

— Та мені якось з високої дзвіниці начхати, у що тобі там віриться, — відрізала Юна й одразу гукнула поліцейського, який стояв неподалік: — Офіцере! Допитайте цього чоловіка. Запишіть свідчення й обов'язково детально перевірте його алібі. Раптом він теж причетний до підпалу і вбивства

Юна з Богданом сіли в автівку, завели двигун і рушили з місця. Але не встиг Карл відкрити рота перед офіцером, як машина Юни різко здала назад, зупинившись прямо біля нього. З відчиненого вікна вилетіла та сама брендова футболка й із ляскотом упала просто на брудну землю під ноги Карлу.

Богдан сидів у автівці на передньому сидінні з оголеним торсом та тримаючи свій плащ на коліназ. Хлопець дуркувато посміхався дивлячись на Юну.

— Не дивись так на мене я була дурна і не розважлива , коли зустрічалась з Карлом. Він був ...був як герой романів. Здавалось він знає все що я хочу — пояснила Юна — А потім я зрозуміла, що це самозакоханий нарцис. Який любить лише себе.

— З великим прутнем , який не охопити двома руками — хмикнув Богдан, цитуючи якусь фразу наче з якоїсь книги — Якось траплялась одна така книжка. Туалетної бумаги не було , тож довелося користуватись тим чим є. Ну і трохи почитати.

— У тебе виховання взагалі на нулі. Таке розповідати

— Ну так всі мої дитячі роки починаються з дитячих будинків — відповів Богдан одягаючи свій чорний шкіряний плащ — А там виховання таке собі ...

— «Всі твої дитячі роки» ...— тихо повторила Юна. — Доречі про це.

Вона завернула , проїхавши кілька кварталів зупинилась біля бару.

Яким було здивування бармена Степана коли він знову побачив лейтенантку Юну , ще більшим здивуванням, коли він побачив Богдана. Юна замовила невелику пляшку бренді та чашку кави.

— Оце діло — зрадів Богдан простягаючи руки до пляшки та рюмки

— Це мені — зупинила його руку Юна і поставила перед ним чашку з кавою.— Твоє оце. А тепер розповідай. Хто ти, Богдан? З самого початку.