Раді Вас бачити!

Коджіро сидів у автівці на своєму посту, коли поранені Юна та Богдан нарешті повернулися. Побачивши їхній стан, журналіст миттєво зірвав із себе куртку й передав її серафиму — аби той прикрив жахливі опіки від кислотного слизу Хамелеона, адже м'яка підкладка була значно ніжнішою до знівеченої шкіри, ніж груба оббивка сидіння.

Поки Богдан приходив до тями, Юна дістала з бардачка аптечку. Вона швидко обробила й перев'язала власні рани, після чого обережно нанесла на обпечену спину хлопця протиопіковий крем. Тим часом Коджіро гарячково розповідав про те, що сталося з ним за час їхньої відсутності: про привид маленької дівчинки, дивну порожню галявину та десятки неупокоєних душ, які блукали серед дерев.

— Треба оглянути те місце, — коротко кинув Богдан, пересиливши біль.

Юна лише втомлено кивнула. На світанку, у перших сірих променях сонця, ці хащі вже не здавалися такими безпросвітно моторошними, як уночі. Вони мовчки йшли слідом за Коджіро, поки той не зупинився на галявині — прямо біля солодощів, які раніше залишив на землі для дитини.

— Цвинтар, — вимовив Богдан лише одне слово, вдивляючись у порожнечу.

— Тут ховали рештки тих, кого роздерли перевертні? — Юна витупилася на травану галявину. — Але ж я не бачу жодного сліду могил чи горбків.

Богдан повільно обійшов галявину по колу. Потім опустився на одне коліно й підгреб долонею грудку темного ґрунту, повільно розтираючи її між пальцями.

— Вилупки... Вони просто висипали сюди прах після того, як спалювали рештки, — похмуро зробив висновок серафим. — Ця земля мертва. Наній більше нічого не виросте.

— Отже, тіл для експертизи ми тут не знайдемо, — тихим, згаслим голосом додала Юна.

— Ну а ти... ти хоча б зможеш відправити їх... ну, туди? Кудись далі? — з надією запитав Коджіро, озираючись на силуети дерев.

Богдан підвівся на ноги й повільно похитав головою.

— Ні. Це була масова, жорстока й насильницька смерть у страшних муках. Доки винуватець не зазнає покарання, вони не заспокояться.

Коджіро стало якось сумно в глибині душі від усвідомлення, що вони ніяк не можуть допомогти цим привидам знайти спокій.

«Можливо, якби я розвивав свій дар? Якби знав більше... Чи зміг би тоді хоч щось зробити?» — розмірковував хлопець. Потім він перевів погляд на Юну й запитав: — То що ви там знайшли?

Після недовгої паузи Юна відповіла:

— Ми знайшли для тебе матеріал, Коджіро.

І Коджіро, і навіть Богдан здивовано витупилися на лейтенантку.

— Хіба ти... не збираєшся показати фото та відео у відділку? Щоб сюди приїхали спецпризначенці й походили з розумним виглядом? — запитав Богдан вже після того, як усі троє сіли в автівку й рушили назад до міста.

— Ні. Це нічого не дасть, — спокійно розповіла Юна. Її тон зараз нагадував не звичайну поліцейську, а досвідченого генерала напередодні вирішальної битви. — Поліція міста боїться Вовка, тож усі фотографії та відео відправляться одразу до вищих правоохоронних органів. Ті, після того як Коджіро висвітлить інформацію у пресі й зчиниться розголос, просто муситимуть щось вдіяти. Арешт Вовка стане неминучим — навіть якщо бракуватиме прямих юридичних доказів. І Богдан правий: Вовк не піде до в'язниці. Його власна гординя цього не дозволить, адже це вдарить по іміджу. Він чинитиме жорстокий спротив. Звичайні кулі не зупинять вовкулак, і світ нарешті дізнається про їхнє існування. А далі чисто випадково хтось завалить вовкулаку срібною кулею... Скоріш за все — я. Правоохоронці швидко зрозуміють, як їх нищити, і Вовку та його зграї настане кінець.

Богдан слухав її, ледь не роззявивши рота від подиву.

— Я думав, ти дурепа... А ти, бляха, страшна жінка. Ти що, з самого початку це планувала?

— По ходу слідства розробила план, — холодно відрізала Юна.

Вони повільно під'їжджали до будинку. Юна нахмурилася: на узбіччі поруч із ганком вилискував під променями сонця дорогий червоний «Ягуар».

— Здається, у нас гості, — сухо констатувала вона.

— Аяко! — злякано вискнув Коджіро і вже смикнув ручку дверей, готовий вискочити з автівки просто на ходу.

— Спокійно, це не вовкулаки, — Богдан одразу впізнав розкішну тачку. — Не розумію... Як він нас знайшов? І що, чорт забирай, тут забув?

Вони вийшли з машини й обережно попрямували до хатини. У вітальні, жива й абсолютно неушкоджена, спокійно сиділа Аяко, а поруч із нею — та сама струнка азійка, яка раніше робила масаж для Тори.

— Богданчику, любчику, чого ти так довго? — з кухні, поправляючи кухонний фартух, вийшов Тора. Слідом за ним звідти витягнувся надзвичайно апетитний аромат чогось смачного. — Дивлюся, у тебе тут уже ціла команда зібралася.

— Як ти нас знайшов? — лейтенантка підозріло звузила очі, витупившись на ватажка якудзи.

Тора щиро, по-дитячому засміявся:

— Богдан, звісно, вправний винищувач нечисті, але в сучасній техніці... — Тора показово постукав кулаком по дерев'яному одвірку: — Дуб дубом.

— Жучок у сумці?! — здогадалася Юна.

— Він найперший, — кивнув Тора із задоволеною посмішкою.

— Не було в сумці ніяких комах! — щиро й обурено запротестував Богдан.

Юна лише важко зітхнула й утомлено опустилася на найближчий стілець, прикривши очі.

— Я б і не думав приїжджати, але... моя люба Но, — він указав рукою на дівчину, що стояла поруч, — дізналася, що якийсь дебіл шукає Вовка. І стверджує, ніби має точну інформацію про те, де переховується Богдан.

— Це неможливо... Ніхто не міг... — відрізала було Юна і раптом замерзла. Її осяяла раптова, нищівна здогадка: — Карл! Вилупок!

— саме так він і відрекомендувався. Поки Но не вставила йому кляп та не закинула в багажник, — Тора дружньо кивнув у бік червоного «Ягуара» за вікном. — Не можна ж дозволити, щоб хтось кривдив мого Богданчика.

— Ніякий я не Богданчик! — серафим миттєво спалахнув, знову легко попавшись на дешеву провокацію.

— «Твого Богданчика»? — Аяко з щирим подивом перевела погляд із Тори на Богдана. — Ти що... гей?

— Він гей, — із найсерйознішим виразом обличчя підтвердив Тора.

— Ні! Я не гей! — аж почервонів від люті Богдан, стиснувши кулаки.

— У тебе досі немає дівчини. Звідси висновок: ти гей, — незрушно кивнув Тора.

— У мене є дівчина! — хмикнув Богдан і гордо склав руки на грудях.

— О-о-о-хо-хо! Хто вона? Де ця нещасна? — Тора гарячково заблимав очима, подавшись уперед.

— Ну... Вона не зовсім моя дівчина... — Богдан раптом згаснув і ніяково опустив очі в підлогу.

Тора виразно глянув на Аяко:

— Гей.

Дівчина не втрималася й пирснула від сміху, прикривши рота долонею.

Тора перевів погляд на Но. Дівчина мовчки кивнула й вийшла з будинку. За кілька хвилин вона повернулася, тягнучи за собою міцно зв'язаного й заломаного Карла.

Богдан, побачивши, що саме стирчить у зрадника в роті, гучно й безсоромно зареготав. Роль кляпа виконував яскраво-рожевий гумовий фалос.

Карл, помітивши Юну, відчайдушно й благально замичав.

— Я б його просто вбив. Зі зрадниками розмова коротка. Але вирішувати вам, — серйозно сказав Тора, і в його голосі не залишилося й натяку на той грайливий тон, яким він розмовляв щойно.

— Відведемо його до підвалу, — Юна підхопилася й різко штовхнула Карла в плече, направляючи до сходів.

— Там усі зручності. Навіть горщик є, — щиро проявив турботу Богдан.

Карл лише люто й приглушено замичав у відповідь, зводячи очі до стелі.

— Перш ніж іти снідати, прийміть душ, — Тора показово затиснув ніс двома пальцями. — Від вас тхне, як із каналізаційного колектора. Можете прийняти душ удвох, щоб зекономити час.

Богдан було радісно кивнув, але, зустрівшись із важким, обіцяючий розправу поглядом Юни, миттєво згаснув.

— Ти перша? Так? — пробурмотів він під ніс.

— Так, — відрізала Юна й підхопилася до сходів, прямуючи до ванної.

Богдан просидів у кімнаті хвилин двадцять, поки дівчина, огорнута у великий махровий рушник, не пройшла коридором повз його двері.

— Душ вільний, — повідомила вона й зайшла до себе.

Серафим одразу пішов до ванної, скинув брудний одяг і ступив під струмені води. Гарячі потоки приємно змивали бруд, кров та важку втому. І саме в цей момент у голові Богдана визрів «геніальний» план спокуси.

Вийшовши з душової та обгортавши стегна рушником, він повернувся до кімнати. Зі своєї сумки хлопець дістав баночку зі спеціальною маззю для швидкого загоєння ран та опіків, у звичайній аптеці таку точно не купиш, її готували з рідкісних інгредієнтів. Проходячи повз дзеркало, серафим зупинився й критично вдивився у власне відображення. Він елегантно зачесав мокре волосся, трохи спустив рушник на стегнах, аби ледь помітно виглядало волосся в ділянці лобка, демонстративно напружив торс і прес, після чого рішуче підійшов до дверей Юни й постукав.

— Заходь! — дозволила Юна.

Лейтенантка була у халаті і щиро здивувалася, побачивши на порозі напівголого Богдана у звабливій позі.

— Ти б не могла допомогти? — невпевнено почав Богдан, відчуваючи, як уся його фатальна впевненість раптово випаровується від погляду дівчини — Душ змив ту мазь... Тож я взяв свою. Сам я ззаду не дотягнуся...

— Ти хочеш, щоб я намастила тобі спину? — здогадалася Юна.

— Так... так! — швидко закивав Богдан.

Юна легенько поплескала долонею по ліжку:

— Сідай.

Богдан простягнув їй баночку з маззю й сів на край ліжка спиною до неї.

— А рани на тобі й справді загоюються набагато швидше, — зауважила Юна, роздивляючись шрами, які ще кілька діб тому глибоко кровоточили. Вона обережно нанесла прохолодний крем на спину хлопця, де червоніли пекучі опіки від слини Хамелеона. — До речі... Дякую, що прикрив мене й витягнув звідти. Ти... ти хороший напарник.

— Немає за що, — кивнув Богдан. Увесь його план зваблення остаточно тріщав по швах, поступаючись місцем глухій ніяковості. «І що за дурість мені знову в голову стукнула?» — подумки лайливіше питав себе серафим.

Хоч двері й були відчинені, Коджіро про всяк випадок постукав по одвірку.

— Я подумав, що Богдану знадобиться чистий одяг. На мене це досить вільні речі, тож йому мають підійти. Більш-менш.

— Поклади на стілець, — мовила Юна. — І зачини двері. Тут протяги, не вистачало нам ще серафима зі шмарклями. Ми хвилин через двадцять спустимося.

— Та-а-а-к... Розумію, — Коджіро хитро й багатозначно зиркнув на подругу, після чого з розпливлою посмішкою зачинив двері.

— Я не думаю, що мазь треба втирати стільки часу, — тихо зауважив Богдан.

— Взагалі-то, я вже все, — посміхнулася Юна.

Наступної миті хлопець здригнувся від її неочікуваного поцілунку в свою шию. Тамуючи подих, Богдан повернувся до дівчини, яка уважно й ніжно дивилася йому просто в очі. Він пристрасно поцілував її в уста. Юна обійняла його за шию, відповідаючи на поцілунок. Одна її рука повільно ковзнула вниз, під рушник, і Богдан відчув дотик її ніжних пальців до своєї збудженої плоті.

Він спустився нижче, вкриваючи поцілунками її шию, потім повільно розв'язав поясок її халата. Його губи торкнулися її пружних грудей, живота, а відтак опустилися ще нижче. Коли він притулився губами до внутрішньої сторони стегна, Юна тихо й солодко видихнула. Богдан обережно розсунув її ноги й притиснувся ротом до її лона.

Спочатку лише торкався губами, а потім язик ковзнув між пелюстками, знайшовши клітор. Пестив ніжно, коловими рухами, злегка всмоктуючи. Юна запустила пальці в його густе чорне волосся. Коли його язик входив глибше, вона тихо стогнала, а її стегна дрібно тремтіли.

Богдан підняв голову й знову поцілував її в уста.

Він звівся на ноги. Юна, присівши на край ліжка, м'яко стягнула з нього рушник і взяла його гарячий, твердий член у долоню. Вона провела пальцями від основи до голівки, а потім нахилилася й торкнулася його губами. Дівчина прийняла його в рот. Вона рухалася вгору й вниз, відчуваючи, як він заповнює її, як голівка торкається піднебіння. Потім зупинялася, проводила язиком знизу, цілувала голівку й знову забирала його глибше. Богдан дивився на неї згори, а його пальці ласкаво гладили її волосся.

Коли він тихо застогнав крізь зуби, Юна відпустила його. Богдан обережно поклав її на спину. Він ліг зверху, розсунувши її ноги колінами. Голівка його члена торкнулася вологого входу. Він увійшов не відриваючи погляду від її очей. Юна вигнулася в спині, коли він занурився повністю, відчуваючи, як гаряче лоно стискає його всередині.

Вони рухалися в єдиному такті. Кожен поштовх був глибоким, майже ласкавим. Богдан цілував її шию, ключиці, груди. Юна міцно обхопила його стегна ногами, а її пальці ковзали по шрамах на його спині. Їхнє важке, гаряче дихання зливалося в одне.

Він підняв її ноги вище, змінюючи кут і входячи ще глибше. Юна стишено стогнала, відчуваючи, як м'язи лона скорочуються навколо нього хвилями. Богдан трохи прискорив темп. Ще кілька точних, ніжних рухів — і вона оргазмувала. Тіло дівчини вигнулося дугою, а лоно солодко запульсувало, міцно стискаючи його член. Богдан тримав її в обіймах, продовжуючи повільні, глибокі поштовхи. Перед оргазмом він вийшов із неї й після кількох останніх рухів із глухим стогоном кінчив їй на живіт.

Юна ніжно гладила його спину, а Богдан, важко дихаючи, продовжував цілувати її плече, шию та губи...