Раді Вас бачити!

Юна дочекалася, поки машина тітки Роуз зникне за поворотом. Зачинивши вхідні двері, вона повільно повернулася й оцінюючим поглядом зміряла хлопця.

— Отже... Богдане. Ти все ж вибрався з підвалу, — холодно мовила вона.

— Отже... Юна. Я валю звідси, — не залишився в боргу той.

— Нікуди ти не валиш, поки я не з'ясую, що, дідько лисого, тут відбувається. І ти взагалі-то досі головний підозрюваний.

— То чому я досі не у відділку? — хмикнув Богдан, зробивши крок до виходу. — У тебе ж на мене нічого немає! Будь-який адвокат тебе на порох розітре та додасть його у каву й вип’є.

Юна подумки мусила визнати його рацію. Прямих доказів не було. Бармен Степан самого моменту вбивства не бачив. А стриптизерка взагалі була надто вдячна за смерть свого жорстокого боса, тож здавати хлопця точно не збиралася.

— Що ж... Доказів дійсно немає, — Юна покірно кивнула й відступила вбік, звільняючи шлях.

Богдан переможно всміхнувся й впевнено попрямував до дверей.

— Перевірка документів! — карбуючи кожне слово, раптом вимовила Юна. — Будь ласка, пред'явіть свій паспорт або посвідчення особи.

— Що ти мелеш?.. — тільки й встиг витиснути Богдан.

Наступної секунди лейтенантка зробила блискавичну підсічку. Втративши рівновагу, хлопець важко грюкнувся на коліно, а Юна миттю закрутила його руку за спину.

— Ах ти ж стерво білява!.. — засичав він від металевого клацання на зап'ясті.

— Ви затримані до з'ясування особи, — спокійно чеканила Юна, нахилившись до самого його вуха. — Тож можемо по-хорошому, а можемо по-поганому...

— Добре... Добре, — Богдан удавано розслабився, ніби здаючись. — Я не хотів цього робити... Доведеться порушити заборону... Але це ти мене змусила

У наступну мить він із силою закинув голову назад, заваливши потилицею просто Юні в ніс. Дівчина скрикнула й схопилася за обличчя. Пролунав глухий, огидний хрускіт. Богдан свідомо вивихнув собі великий палець, витягнув долоню з кайданок і одразу ж вправив суглоб назад, навіть не поморщившись.

Лейтенантка, ігноруючи біль, схопила бейсбольну биту й щосили відмахнулася. Дерев'яна бита з свистом розсікла повітря там, де ще частку секунди тому була голова хлопця.

— Я взагалі-то дівчат не б'ю! Але ти сама нарвалася... — розлютився Богдан, але удар дівочої ноги прямо в щелепу брутально перервав його промову. — Ніхуя собі розтяжкааа!...

Він ледве встиг перехопити її стопу, коли Юна спробувала вдарити вдруге. Богдан розраховував, що вона втратить рівновагу й повалиться на підлогу. Натомість дівчина просто жбурнула биту йому в обличчя! Поки хлопець відвертався від снаряда, Юна підстрибнула й із розвороту вліпила йому другою ногою точно в щелепу.

Обоє важко випали на паркет.

Богдан, важко дихаючи, потягнувся до бити, що відкотилася вбік, але відчув, як поліцейська мертвою хваткою вчепилася в його ремінь і потягнула на себе. Її міцні стегна миттєво замкнулися на його шиї у глухому трикутнику.

— По-хорошому чи по-поганому?! — крізь зуби процідила розлючена Юна.

— Та пішла ти! — прохрипів Богдан і, жилаво напружившись, почав підніматися на ноги разом із дівчиною, яка висіла у нього на шиї.

Але раптом боком прошив такий пекельний, дикий біль, що в очах миттєво потемніло.

Юна, почувши його глухий, болісний стогін, миттєво розчепила ноги й зіскочила на підлогу. Напевно один зі швів на рані трохи розійшовсь — темна червона пляма розповзалася тканиною.

Богдан похитнувся, готовчись розпластатися на підлозі, але Юна спритно підхопила його під плече.

— До дивана, довбню! — пробурчала вона, тягнучи його на собі до вітальні.

******

Ніч огорнула місто, коли Коджіро закінчував зйомку на місці вбивства доньки Вовка. Засохла пляма крові, обведений крейдою контур тіла… Але найбільше його зацікавили дивні сліди пазурів на цегляній стіні, хоч вони й розташовувалися за десяток метрів від місця злочину. Він не втримався і клацнув затвором камери.

Тільки-но він зібрався йти, як помітив жінку. Вона стояла нерухомо, втупившись у стіну, й щось тихо шепотіла. Повністю гола, з витонченою, майже модельною фігурою та довгим волоссям, вона виглядала наче марення. Але шкіра… надто бліда, майже прозора. А на спині й голові — два рвані криваві отвори.

— Тільки не зараз, — прошепотів Коджіро, гарячково риючись у сумці в пошуках флакона з «Нейроприном».

Дівчина замовкла й повільно розвернулася. Коджіро вкинув пігулку до рота та запив водою. Проте холод, від якого перехоплювало подих, був аж надто реальним.

Бліде, мертве обличчя Маріани Вовк із кривавою діркою в лобі втупилося прямо в нього. Серце Коджіро калатало десь у горлі. Він знав головне правило: якщо ти бачиш привидів, за жодних обставин не давай їм зрозуміти, що бачиш їх. Лише цього йому бракувало, аби неупокоєна душа доньки мафіозі причепилася до нього.

Маріана Вовк уже була за кілька метрів. Вона простягнула руки, наче благаючи про допомогу. Коджіро зробив різкий крок назад.

— Ти мене бачиш? — хрипко, наче з-під землі, пролунало в тиші. — Ти мене бачиш...?

«Не дивуватися. Не дивитися в очі. Не відповідати», — карбував у голові Коджіро, намагаючись зберегти байдужий вираз обличчя. Він розвернувся й прискореним кроком пішов геть із провулка.

— Ти мене бачиш?.. Ти мене БАЧИШ?.. ТИ МЕНЕ БАЧИШ?! — крик примари розірвав нічну тишу, перетворюючись на божевільний, потойбічний вереск.

Важко дихаючи, Коджіро біг до зупинки, затискаючи флакон із ліками в кулаці. За спиною досі лунало лунисте, моторошне: «Ти мене бачиш?..»

Коджіро заскочив до тролейбуса й упав на перше вільне сидіння. «Це просто нерви...», — подумки заспокоював він себе, чекаючи, поки серце припинить калатати як навіжене, а дихання нарешті вирівняється.

Він витер спітнілий лоб і байдуже глянув у вікно, але в наступну мить зблід як полотно. На освітленій ліхтарем зупинці стояла примара Маріани. Вона дивилася прямо на нього своїми сліпучо-білими очима без райдужок і повільно, карбуючи рух, підняла руку, вказуючи пальцем прямо на Коджіро. Хлопець різко відвернувся й щосили заплющив очі.

Вийшовши на своїй зупинці, він трохи оговтався. Навколо було тихо, жодної присутності, жодного крижаного подиху. На мить навіть дихати стало легше.

Його бабуся колись казала, що перед смертю дід передав свій дар єдиному онуку. Але сам Коджіро щоразу переконувався: це ніякий не дар, а справжнісіньке прокляття. Хоча дід щиро любив його й точно не бажав зла...

Він піднявся на другий поверх і відчинив двері орендованої однокімнатної квартири. У коридорі панувала темрява. Клацнувши вимикачем, Коджіро одразу помітив на столі коротку записку, написану знайомим почерком: «Вечеря в холодильнику. Не забудь розігріти. Цілую».

Він важко опустився в крісло, збираючись із думками, й вирішив, що гарячий душ — це саме те, що допоможе змити жах цієї ночі. Скинувши верхній одяг і вхопивши чистий рушник, Коджіро зачинився у ванній.

Він простояв під гарячими струменями хвилин десять, даючи воді змити втому, бруд і той гидкий осад, що лишився після відвідування провулка. Але коли хлопець повернувся до дзеркала, щоб витерти обличчя, то заціпенів. Скло було вкрите не звичайною парою, а тонкою, прозорою кіркою льоду.

— Ти мене бачиш?.. — почув він глухий, потойбічний голос просто за своєю спиною.

Серце завмерло, руки почали злегка тремтіти, член різко стиснувся.

Зціпивши зуби, Коджіро вимкнув воду й, не озираючись, заходився гарячково витиратися рушником. Обмотавши його довкола стегон, він зробив крок до виходу з ванної. Він фізично відчував на собі її погляд, але вперто не обертався.

У той самий момент холодна рука мертвечою хваткою вчепилася йому в лікоть і з силою потягнула назад.

Коджіро втратив рівновагу й важко грюкнувся на вологу кахляну підлогу. Вона стояла прямо над ним, простягаючи свої бліді руки...

— Відчепися від мене! — Коджіро не витримав і закричав, дико відмахуючись. — Геть! Відчепися!

Чиясь рука схопила його за плече. Але це були не руки привида... приємна й тепла.

— Коджіро! Коджіро! — почув він за спиною лагідний голос і відчув, як його ніжно обіймають.

— Аяко... — прошепотів Коджіро, обіймаючи свою дівчину у відповідь.

Привида у ванній кімнаті вже не було.

*****

— З тобою точно вже все гаразд? — тихо запитала дівчина, дивлячись на знерованого хлопця, який ще півгодини тому кричав у ванній кімнаті.

Темне волосся Аяко було зібране в недбалий пучок і скріплене дерев'яною шпилькою з білими квітами. Вона мала витончені риси обличчя: вузький розріз очей, чіткі вигини брів та м'які губи. Ніжна шкіра, точені вилиці й тендітна, ледь стомлена постать, сповнена стриманої грації. Вона була огорнута у вільне вишневе сукняне плаття, з розрізу якого спокусливо визирало плече.

Від цього вигляду Коджіро відчув, як жах остаточно відступає.

— Усе добре, Аяко... — посміхнувся він, дивлячись їй у вічі в відпивши ковток заспокійливого чаю , який заварила дівчина.

— Знову ті твої видіння?

— Ці пігулки вже не допомагають, — хлопець винувато опустив погляд. — Я божевільний.

— Ти не божевільний, — Аяко знову міцно обійняла його, притискаючись усім тілом. — Тобі просто потрібна допомога. Сходимо до лікаря, хай випише щось інше.

— Ще раз... — сумно зітхнув Коджіро.

— Тобі просто треба розслабитися, — прошепотіла дівчина йому на вухо й сіла ближче.

Вона поклала долоню йому на пах поверх рушника. Спочатку лише злегка притиснула, ніби перевіряючи реакцію, а потім почала повільно водити рукою туди-сюди. Тканина була ще трохи вологою після душу, і під нею Аяко чітко відчула, як член Коджіро впевнено твердне, набуваючи сили просто під її пальцями. Дівчина злегка стиснула його, масажуючи вже сміливіше.

Коджіро важко видихнув через ніс. Його рука лягла їй на стегно, пальці м'яко стиснули шкіру через тканину сукні.

Аяко нахилилася й поцілувала його — спочатку обережно, торкаючись губами до губ і чекаючи відповіді. Коли він відповів, поцілунок миттєво поглибшав. Однією рукою Коджіро притягнув її за талію ближче до себе, а другою ковзнув під край сукні. Теплі пальці провели по животу, піднялися вище й знайшли пружні груди. Він узяв одну в долоню, злегка стиснув і великим пальцем провів по соску. Аяко рвачно вдихнула йому в рот, коли по спині пробігла хвиля сиротам.

Коджіро відірвався від її губ і опустився до шиї. Він торкався чутливого місця під вухом, цілував і злегка прикушував ніжну шкіру. Аяко закинула голову назад, важко дихаючи. Вона відчула, як між ніг стає гаряче й волого, і це бажання вже неможливо було стримати.

Не відриваючись від його губ, Аяко розстебнула блискавку й скинула сукню з плечей, лишаючись ні з чим. Вона трохи піднялася, зачепила пальцями гумку мережива й швидко стягнула трусики вниз. Одним ніжним рухом дівчина зірвала з Коджіро рушник — його член одразу випростався.

Аяко на мить затримала погляд, насолоджуючись видовищем, і піднялася на коліна над ним. Вона обхопила його плоть долонею, направила й повільно почала опускатися.

Спочатку ввійшла лише головка. Дівчина зупинилася, звикаючи до відчуття повноти, і тихо застогнала. Потім, пристрасно дихаючи, сіла глибше — сантиметр за сантиметром, поки він не увійшов повністю. Її внутрішні м’язи міцно стиснулися довкола нього, вбираючи його тепло.

Кілька секунд вона просто сиділа, цілуючи хлопця, притискаючись стегнами до його тіла й відчуваючи прискорене биття їхніх сердець. Потім почала ритмічно рухатися. Спочатку повільно, піднімала стегна майже до крайньої межі й знову опускалася, відчуваючи, як тугий член ковзає всередині. З кожним фрикціоном ставало дедалі легше, і темп прискорювався сам собою.

Коджіро міцно тримав її за округлі сідниці. Його пальці впивалися в м’яку шкіру, задаючи амплітуду. Він піднімав голову й цілував її груди кожного разу, коли вона нахилялася нижче — ловив губами соски, пестив їх язиком. Аяко стогнала вже голосніше, збиваючись із дихання. Вона відчувала, як його яєчка з кожним поштовхом торкаються її тіла, а збуджений член пестить найчутливіші точки всередині.

Одна її рука заплуталася в його вологому волоссі, міцно стискаючи пасма, а друга спиралася на його плече, поки нігті залишали легкі сліди на шкірі. Їхні стегна зливалися з тихим вологим звуком. Напруга внизу живота Аяко швидко зростала, а нищівне тепло й тиск вимагали ще більшої швидкості.

Коджіро рухав стегнами їй назустріч, підлаштовуючись під спільний божевільний ритм. Його дихання стало уривчастим, обпікаючим. Він уткнувся обличчям між її грудей, стогнучи просто в шкіру.

— Аяко... — хрипко, майже зірвано видихнув він її ім’я.

Його тіло звелося судомою. Він стиснув її сідниці й почав кінчати, віддаючись кільком потужним імпульсам. Гарячі поштовхи всередині стали останнім тригером для Аяко — її власне тіло накрила різка, солодка хвиля оргазму. М'язи стиснулися довкола його члена в ритмічному спазмі, вибиваючи з неї довгий, пронизливий стогін.

Вона зробила ще кілька повільних, м’яких рухів, вбираючи останні пульсації його тіла, і нарешті зупинилася.

Важко дихаючи, дівчина безсило опустилася йому на груди, слухаючи, як скажено калатає його серце.

Коджіро міцно обійняв дівчину, але все ж непомітно косився у бік відчинених дверей ванної кімнати. Хоча обійми та близькість з Аяко спрацювали краще за будь-які ліки, липкий страх усе ще не покидав його повністю. Втім, у ванній панувала тиша — нічого потойбічного чи крижаного там більше не було.

— Може, мені все-таки з’їздити до бабусі? — задумливо промовив хлопець, гладячи Аяко по спині. — У діда теж були такі «галюцинації», і він же якось дав їм раду.

Аяко трохи відсторонилася й уважно, з глибоким співчуттям глянула йому прямо в очі.

— А що, як це взагалі не галюцинації? — невпевнено прошепотіла вона. — Якщо ти насправді бачиш те, чого не помічають інші? Ну, як оці... медіуми. Тільки їм треба входити в транс, а тобі навіть намагатися не треба...

— «Не дивитися на них і не розмовляти. У жодному разі не звертай уваги...» — тихо процитував Коджіро. — Бабуся завжди казала мені це в дитинстві, коли я бачив щось подібне... Зроблю статтю, і треба обов'язково з’їздити до неї. Розпитати про все детальніше.