Раді Вас бачити!

Глава 8

Розанна

 Я сиділа в кабінеті за старовинним, масивним дубовим столом, з витонченим різьбленням, на шкіряному кріслі з різним оздобленням. Стіл повністю був обкладений бумагами, старовинними книгами, сувоями.

 Я сиділа обхопивши голову руками, бо вона вже пухла від отриманої інформації. І мозок вже бунтував відмовляючись щось ще сприймати. Це дратувало, бо я хотіла мати на руках хоч якійсь результат до щорічних зборів ковінів, який відбудеться в моєму маєтку. Я вп’ялась червоними, довгими нігтями собі в шкіру голови з нервовості. Бо експерименти йшли геть погано – спочатку наче все добре, а потім різко йде успіх на спад. Це погано, дуже погано! Я почувалася, себе першокурсницею перед екзаменами. А я навіть не вчилась в Акедімії, бо їх у мій час просто не було.

 Я повністю поглинута була своєю справою. Якою я жила та палала. Що навіть інколи надовго випадала з реальності. І тільки коли мені нагадували, що вона існує я з небажанням поверталася. Єдиною втіхою були, витівки Яро. Взагалі я дитячість в чоловіках не любила. Мені подобалась зрілість і зібраність, яка була Даріелі. Але Яро став виключенням, бо він вмів не просто дуркувати, а кумедно підкреслювати емоції жестами та мімікою, а це треба вміти робити правильно і дійсно, щоб вилягал потішно. А ще що імпонувало мені в цьому дурбелику, те що він не опускає руки, цілеспрямований. Я теж така. Тож поки Яро мене веселить, я хоч нікого не караю із-за розчарування в своїх справах.

 Тут я почала стукіт.

– Так, проходь, – дозволила я, скоріш за все це домовик приніс мені обід.

 Бо я його успішно пропустила.

 Але на диво увійшов той кого я не чекала…Яро.

 Нарешті він змінив свій пошарпаний воєнний одяг, на пристойну сорочку темно сього кольору і чорні брюки вільного крою. Але все ще тягав окуляри, хоча ну явно міг обходитись без них. Принаймні якщо від того залежало життя.

 Він приніс на срібному підносі обід. Одразу запахло домашнім супом та хлібчиком. Домовик умів пекти пухкий та смачний хліб

– Вибачте, пані, що турбую тут просили вам передати, – ну нічого собі! Рудий розбишака був сама тактовність.

 Ще таку мило-турботливу мину скорчив аж замилувалася. Точно щось хоче! Хитрий лис! Я всміхнулася.

– Так, добре постав сюди, – і я вказала на місце поряд, навіть прибрала товстий талмуд звідки.

– А чого Даріель не приніс чи Тухі? – спитала я.

– Та...той блондинистий вилупок ще шукає пацюка. А я вам казав, що тут щось дивне коїться, а ви з мене дурня робили! Не може бути не може бути... А Тухі приймає продукти у постачальника, – відповів Яро, наблизившись близько.

 Я аж відчувала шкірою його приємну ауру і запах чайного дерева та кедра, і мастила...де він його відкопав? Знов якусь капость вчинив бідному Даріелю, і може саме того той не зміг подати мені обід?

 Я посміхнулася.

– Чого ти? – здивувався Яро.

– Да так…де що згадала…ну що котику, як тобі мій подаруночок? Підійшов? Не натирає? – турботливо спитала я та потягнулася до паху мисливця. Той одразу, відскочив, як туди вкушений.

 Чим ще більше мене повеселив.

– Ой, що до того кільця…гм…я розумію, це було моє покарання, я все зрозумів, більше не буду! Буду слухняним...тільки зніми те кляте кільце? Будь ласка! – попрохав Яро, потираючи розгублено задню частину шиї.

– От чого ти такий добрий, турботливий і покірний? А я то думала це виховні методи Даріеля спрацювали! – протягнула я з грайливим розчаруванням.

 Мені так подобається, коли Яро вважає себе самим продуманим, але насправді як відкрита книга. Ні, як на свій вік, як для мисливця і людини він розумний. Навіть надто – того з ним складно, був би дурніший, давно вже в мене в ногах валявся і тільки його інтелект рятує. Але все ж досвід в мене більший, бо я старша і відьма. Я бачу сам сенс людей та предметів.

 Але я не бажаю руйнувати ілюзію, що відчуваю брехню Яро.

– Ну не тільки…все дійсно було як я сказав і заодно вирішив спитати про кільце...так що знімиш? – з надією і щенячим поглядом подивився Яро.

 Я зробила вигляд що думаю.

– Ну добре, я подумаю над цим, якщо зробиш мені масаж!

– Йой…сподівають тільки плечей і спини? – перепитав насторожено Яро.

– Ну…добре поки що тільки ними обмежимося, – поблажливо погодилась я.

 Бо дійсно на щось гарячіше в мене не було морально сил та часу. Хоча, якби не моя ціль, дедлайн, як любить зараз казати молодь, я б вже випробовувала во всю Яро. Так що йому і так щастить.

– О, так це я можу! З задоволенням, – просяяв Яро.

 Мисливець підійшов ближче, але все одно знітився і спитав.

– То ж...тебе можна торкнутися?

 Я на нього подивилася, як на дурника. Бо не зрозуміла суті запитання.

– Так, а як ти зробиш масаж? Подумки?

– Ну взагалі-то нормальні люди зараз поважають особисті кордони інших, і перш ніж торкатися, іншої людини питають дозволу. Це так...тобі на майбутнє. Дуже цікава річ, спробуй може сподобається, – все ж не витримав і кинув колкість Яро.

 От нахаба ще вчити мене буде!

– Милий, коли я була віком як ти, такого поняття не було як особисті кордони. Чоловік міг брати будь яку сподобавшуюся жінку. Як і вона чоловіка. Було простіше. І по-чесному. Не те що зараз, все перетворилося на якусь непотрібну театральщину, – відповіла я. – А ще не було ваших асексуалів, були або слабкі на член чоловіки, або альфи.

– Так… але зараз інші часи, може час змінитися? – спитав Яро, знизав плечима.

– Так ти зараз добазікаєшся і підеш до себе, – Пригрозила я, – Ти занадто молодий, щоб мене повчати. Ти ще навіть не справжній чоловік, раз не був з жінкою.

– Є ні… досвід та розум від віку не залежить, якщо був дурнем, в молоді роки – дурнем і залишишся тільки зі зморшками. І я вже чоловік, бо народився з ігрек хромосомою. Інше вже не має значення. То все соціальні упередження, мене вони не хвилюють, – спокійно відповів Яро.

 О, от що ще мені в ньому подобається – наявність внутрішньго стрижню, який непохитний. От мисливець впевнений в чомусь і все. Це теж нас поєднує.

– Так що? Тебе можна торкнутися? – перепитав Яро.

 Я на нього підняла виразний погляд. Спочатку я відчула гостре роздратування, бо не звикла, щоб мої накази обговорювали, чи тягнули з їх виконанням, і ще до того ж знущалися при цьому. Подивившись в очі Яро – не побачила насмішки чи хитрощів, він вірив в те що казав. Тепер я аж міцно задумалась. Мені повіяло зараз лицарством, але звісно книжковим, реальні лицарі і мораль навіть поряд не скакали. А ще такий тонкий шлейф самурайства. Це вже якщо згадати принциповість мисливця і його бажання притримувались внутрішнього кодексу мисливців. Цікавий екземпляр. А ще цікавіше наскільки він глибоко вірить в свої принципи, як палко їх бажає дотримуватись. Зовсім правильні і праведники в мене викликають сум і нудьгу. Але Яро, щось в ньому є таке…якась іскра чи навпаки спалах темряви…якщо це можливо. Щось мені здається цей правильний не дасть мені нудьгувати.

– Так, можеш, мене торкнутися…– промуркотіла я, – Навіть де забажаєш…– і подивилась млосно на Яро.

 А він чогось знітився, зашарівся, червонів.

 О, як мило!

– Дякую, я бажаю обмежитися печами…– одразу попередив Яро, розгублено поправляючи окуляри.

 Я посміхнулась, ой, не можу. Я прямо розчулилася. Який солодкий пиріжечок, аж закортіло відкусити від нього шматочок. Або полизати…

 Щось мабуть, промайнуло в моєму погляді, або просто мисливець щось відчув своєю мисливською чуйкою. Та в результаті засумнівалася підходити до мене ближче, чи все ж тікати. Мабуть, вже пожалів, що прийшов сюди.

– Що таке…злякався? Ти ж небезпечний мисливець? А я тут одна, без підтримки Даріеля.

– Так то так…але ти все ще древня темна відьма, яка тримає мене, гм…за те саме…тож якраз те що мисливець говорить мені не недооцінювати тебе і бути на готові до нападу, – відповів він.

– Розумно, обіцяю кусатися не буду…ну хіба що трохи надкушу, – пожартувала я.

– Так, можеш кусатися, тільки о ту штуку не активуй! – сказав Яро.

– Невже ти краще будеш терпіти біль, ніж відчуєш задоволення? – іронічно спитала я.

 Яро опустив, погляд, який потемнів від задумливості. Він нічого не відповів, тільки обережно, як вміють мисливці, наблизився з боку, а потім зайшов ззаду. Яро був так близько, що я відчувала тепло його тіла і посилений стукіт серця. А ще я відчула його сильну ауру, яка замерехтіла зіштовхнувшись зі моєю. Він нервово сковтнув. І легенечко торкнувся подушечками пальців моїх плечей, які покривала шовкова тканина халатика, кольору бургунді, а під низом такого ж кольору маєчка та шортики.

 Від доторку його тонких пальців, в мене по шкірі прокотилися сироти, а спиною наче пройшов розряд. Яро якось тендітно і ніжно пестив плечі.