Раді Вас бачити!

 Цікаво, а чим рабство у Віктора буде відрізнятися від рабства інших? Я шмигнула носом.

 Так відставити ридати! Треба прийняти душ і освіжити голову.

 Після гарячого душу стало трохи краще. Була ще одна причина чого мені так не щастить з пошуком пари, а саме…хвіст з рудою китицею на кінці. В інших відьм такого немає. Хвіст дуже погано, це натяк що я можу належати до нижчої нечисті. Це не так, але ж хто там буде розбиратися. Ну от все проти мене і як тут шукати собі пару?

 Я все згадувала слова Віктора. І тяжко видохнула, як представлю, що тільки з ним буду спати, аж нудить. Бо він мені разонравився, бо як може повишатися лібідо, коли тебе вважають річчю? А для відьми інтим потрібен, це частина нашого життя. Я з Віктором повільно згасну.

 Я після душу ще раз перелопатила всі свої записи і наробки. Оскільки я живу в приватному будинку – в підвалині була лабораторія. І я зараз там, вивчаю записи.

 Так, артефакти мені не підходять. Але от що я за роки досліджень зрозуміла… і так, я не сиділа всі ці роки в носі длубалася, як мабуть, вважає маман. Я вивчала свою проблему. І виявилось, що я не те що не маю магії. Я просто не можу її поглинати і накопичувати, як інші відьми. Бо в мене пошкоджено один канал передачі енергії, що веде до чакр. І нажаль, ні один талісман таке не виправить. Перебуваючи тут в місті, я бачила багато людей з протезами. Це надихнуло мене на ідею: а якщо мені треба створити протез для невистачавшої частини енергоканалу? Але...який матеріал обрати, як виглядає сам процес? Так, мені потрібно більше інформації...і тут настав час звернутися до Бібліотеки світлих відьм, самої великої в Рутенії. Тож я не тільки від колишнього тікала в Харсіті, а й спеціально приїхала заради цієї бібліотеки.

 Тож наступного дня, я пішла трохи раніше з роботи до Бібліотеки.

 Я вже завчасно зв’язалась з подругою і попрохала завчасно підготувати потрібні книги по певним темам.

 Ламіка мене зустріла і відвела в затишний куточок, де було менше цікавих очей. Бо мене цікавили дуже специфічні книги, на заборонену тему.

– Ось, тобі чайок ще. Це нічого, що я поки тебе залишу, бо мені працювати треба? – винувато спитала Ламіка ставлячи чашку ароматного чаю і печиво.

– Ти що? Працюй звісно! Я не хочу завдавати тобі клопоту! Дякую, що взагалі підібрала мені стільки цікавого! Ти моя рятівниця! – відповіла я і посміхнулась подрузі.

 Той незвучний момент, коли не рідня виявилася куди теплішою і турботливою, ніж рідна мати.

– Як закінчу, ти мені все розповіси, як там пройшло побачення з колишнім – сказала Ламіка.

– Та! То було не побачення, а жах якийсь! – сказала я.

 І от я поринула в книжки. Навіть про чай і печиво забула. Бо мені дихання перехоплювало від того скільки тут всього цікавого.

 Так те що основне: наш Всесвіт створювався спочатку з двох типів енергії: темної та світлої. Потім з’явилася магіят – з цього тріумвірату сформувався світ, який ми знаємо. З часом темної енергії почало меншати. А ще її носіїв періодично нищили в історії людства. Найбільше темної енергії було за часів, коли дослідники з Древньої Сіалії прилітали часто на Землю. І після війни з демонами. Бо технології сяльців були базовані на темній енергії. Як і їх зброя – техноїди, вони були теж носії темної енергії.

 Але коли сіяльці припинили прибувати на Землю і техноїди зникли – темна енергія почала зменшувати в кількості місць де її можна було знайти.

 Останній носій темної енергії був Чорний коваль.

 Йой, як цікаво. І чогось сумно. Взагалі заборонено вивчати темну енергію. Бо вона нестабільна і хто її намагався підкорити – погано закінчував. Але в мене немає виходу, я повинна щось вигадати. А так би я не ризикувала з цим зв’язуватися.

 Бо мене раніше навіть згадки про темну енергію лякали. Тепер притиснули і в мене немає виходу.

 Ось, що мене цікавило: техноїди були створені на основі живого металу, щоб це не означало. Який міг проводити добре як світлу енергію, так магію. Міг адаптуватися під будь які виклики…живий метал….ідеальний для мого майбутнього протезу!

 Але от біда…техноїди зникли. Принаймні до цього часу. Наче з’явився один, але ним чи вампіри володіють чи мисливці – я так не зрозуміла. А більше немає. І от як мені дістатись техноїда, щоб отримати його живий метал?

 Я важко видохнула. Ну є варіант скористатися вже матеріалізованою темною енергією, але той хто б це міг зробити – теж залишився в історії. Таких маніпуляторів темною енергією винищили, коли Інквізиція ще полювала на магічних істот.

 Тож я в глухому куті.

 Так я ходила по вечорам в Бібліотеку, з шаленим азартом шукаючи якісь згадки де можна знайти хоч уламки техноїдів. Але марно. Мабуть більше про таємну зброю Древньої Сіалії можна знайти в Бібліотеці Вільного народу.

 Мабуть, проблема в тому, що темну енергію плутають з енергію зла, яка йде від демонів. Для звичайної людини це одне те ж. Але це різні види енергії. Все рівно, що порівняти місяць і лампочку, світять обидоє, але природа освітлення різна. Інша справа із-за того, що темною енергією важко керувати – заборонили її вживання.

 Одного разу, я побачила прекрасного молодого чоловіка, теж сидівшого, як і я в затишній частинні Бібліотеки. Мабуть, теж шукає заборонені знання. Я посміхнулась, мені здалося кумедним, що хтось ще як я йде проти всіх і починає вивчати заборонене.

 Я відволіклась від вивчення товстих талмудів, бо вже очі боліли і сльозились, вирішила роздивися краще того красунчика. Тим паче він зараз зайнятий сам вивченням кіпи манускриптів і книг.

 А подивитися там було на що! Якщо Віктор був красивий по солідному, то цей ще красивіший, блондин, золоті прядки діставали до плеч. Звісно він волосся зібрав на затилок розгубленим жестом, очі зосередженій, голубі, як весняне небо. Ідеальні риси обличчя, тонкий ніс, золоті брови його щось піднялись вверх, наче щось цікаве знайшов. Пухкі губи, які прямо просять поцілунку, міцно стиснулись. А між бровами його пролягла важка мімічна зморшка, щось його тривожить. Статура в нього атлетична, ледь сорочка стримує рельєфне тіло, нажаль що там нижче не видно.

 Я важко видохнула. Як згадаю, що якщо вийду за Віктора, то все...більше на таку красу навіть не зможу подивитися, бо з ревнощами цього пихатого чавунка – то собі дорожче.

 От би в останнє, позапалювати з таким золотим красунчиком, аж хвіст радісно під довгим поділом засмикав кісточкою. Але я згадала про хвіст і одразу запал пропав. Бо якщо його блондин побачить, одразу пошле мене куди подалі. Відьма з хвостом, наче у якогось чорта, фу, срам та бридота.

 От того мені доводиться ходити в сукнях з подолом до підлоги, чи дуже вільного крою штанах.

 Я принципі вішаю на хвіст талісман, що робить його невидимим. Якщо я запалитися в процесі – то можу неусвідомленно торкнутися партнера і це лякає.

 Хто невдаха року – я!

 Та от блонди наче щось відчув, різко підняв голову і подивився в мою сторону.

 І-і-і-! Я схопила першу потрапившу книгу до рук і прикрила нею обличчя, наче читаю. А у самої лице по троху наливається кров’ю і червоніє, навіть до кінчиків вух. В мене наче струм прийшовся від куприку до кінчику хвоста, який напружився і розслабився притиснувся до ноги.

 А серце стиснулося в злякану грудку.

 Я вичекала якийсь час і визирнула з-під книги, але побачила що той блондин десь дівся.

 Я з полегшенням видихнула.

– Вибачте що турбую, але… – почула я над вухом.

– І-І-І-І! – пропищала я, як ото миша, яку застукали що вона сир вкрала.

– Ой, вибачте-вибачте, я не хотів вас лякати!

 Я подивилась в сторону, побачила того блондина і він був зовсім поряд. Я прямо відчувала його аромат: сандалове дерево і кедр...М-м-м…як приємно. Зберись, ганчірка!

– Я просто спитати і все! І піду собі, – запевнив незнайомець заспокійливим тоном, піднявши руки перед собою. Наче він здається.