Раді Вас бачити!

Я закотив очі і важко видохнув.

 Жадана здригнулася, ще більше розчервонілася і відпустила мою руку, почала лихоманливо збирати книги та зошити.

 А я мовчки пішов до машини. Забрався в салон, закрив двері і заблокував їх навіть, вікно зачинив.

 Я вирішив, що хай там голубки самі виясняють відносини, а мене в це не втягують.

 Але Даріель на диво виявив розумність і не став влаштовувати сцени ревнощів. Ти ба, вже розумнішати став! Може і до цього вилупка дійшла еволюція і від одноклітинного організма перетвориться нарешті в щось розумне.

 Даріель тільки ввічливо, але відсторонено спитав у відьми: все в неї добре. Коли та запевнивнила що так: довбень вибачився і пішов до машини.

 Так закортіло дати по газам і залишити його тут, хай сам добирається пішки.

 Даріель гнівно постукав по склу, а я тільки відкинувся на спинку крісла, але тут зашипів, пововтузився, заліз під сорочку, нащупав щось вологе, подивився на долоню. Пальці були в крові. І тут я згадав, що цей придурок мене потягав по підлозі. Мабуть, шви розійшлися. Сцуко! Тепер сорочку прати.

 Стукіт продовжувався, я лиш показав середній палець довбню. Бо на фіг, хай чекає – по графіку їхати за Розанною ще через двадцять хвилин.

– Ти охринів? Відкривай давай! – волав що дурне Даріель, хіба не червонів від гніву.

 Я позіхнув, може подрихнути? А ще випити філіжанку кохфе. А ще хочу оладок…сто років не готував за рецептом матінки.

 Потім Даріель дістав смартфон і почав комусь дзвонити, і гнівно жалітися на придуркуватого водія, який зовсім страх загубив і совість, і чемність…і мозок..

 Потім знов постукав:

– Тебе до телефону...Розанна, – похмуро сказав Даріель.

 Я важко зітхнув і повільно відчинив вікно, але так щоб тільки можна було передати телефон, а не вчепитися в шию.

 Та дійсно – на зв’язку Розанна і вона була якась втомлена і сказала, що її треба забрати раніше.

– Зрозумів, – відповів я і закінчив зв’язок.

 Я жбурнув в щілину смартфон і як раз попав Даріелю в пах, той видохнув зловив телефон. А потім жилка на його скроні вздулась і почала пульсувати, жили на шиї напружились і він дивився на мене спопеляючим поглядом.

– Так! Скільки я тебе буду чекати? Годі там стояти, нам пора! – підганяв я на довбня.

 Даріель від такого нахабства аж рот відкрив.

 Але потім мотнув головою, прийшов в себе і підійшов до пасажирського сидіння, рвонув за ручку, заліз в салон і гнівно гупнув дверима.

– Не гупай дверима, не в туалеті знаходишся! – бовкнув я, витираючи серветкою руку від крові.

 В салоні зацарювало напруження. Даріель свердлив мене поглядом.

– Ти охринів? Ти взагалі забувся хто ти і яке твоє місце? – обурився Даріель, схрестив руки на груді і нервово витупцьовував ногою.

– Ой, дякую, що нагадав. Я ж без тебе б не згадав, що я секс іграшка і хлопчик для биття, – з сарказмом відповів я.

 Я плавно увімкнув першу передачу цього древнього хламу і втиснув зчеплення, машина м’яко тронулася, загудів двигуном.

– Ой, не блазнюй! І тримайся подалі від Жаді! От що ти там поряд неї робив? – наїхав Даріель.

 О, починається! Своїй коханці істерики не став закочувати, мабуть постидався – вирішив на мені відігратися.

– Мені на фіг твоя Жаді не впала! Це вона здійснила напад на мене своєю книжкою. А ще… в тебе любителька по жорсткіше, – зауважив я, іронічно гмикнув і криво всміхнувшись.

 Тут я зрозумів що останнє було сказано зайвим, бо Даріель схопивсь з місця – схопив мене за шию. Я ледь встиг призупинити машину.

– Ти коли це вже встиг дізнатися як любить Жаді? Що ти мелеш? – обурився Даріель.

 Мдє…точно зря це брякнув, бо ж треба пояснити, що я використав свої можливості. Я брехав, що вони поки не відновилися, тож довелося викручуватися.

– Мені так здалося, раз вона з тобою зійшлася. Оно, ти вічно мене садомазиш, – проговорил іронічно я.

 Даріель полегшено видохнув, відпустив мене.

– Ти то дурне! То тільки з тобою можна жорстко вести себе. Бо з хвойдами так поводять. А от Жаді інша. Вона заслуговує на ніжне ставлення, – відповів Даріель.

 Хрінасє, заявочки!

– А може ти спробував зі мною по-людські і побачив, до себе нормальне ставлення, – зауважив я.

– Ото буду я зі хвойдами ласкавий, – пробубнів Даріель хрестив руки на груді.

 Я важко видихнув. Відчув слабкість і перед глазами заплясали темні крапки, зашуміло в ухах, наче прибой. Я встиг зовсім спинити машину, перш ніж вирубитися.

– Яро! Придурку, що з тобою? – почув я зтурбований голос Даріеля.

 Та дістав вже….

 Даріель

 Я свердлив не мигаючим поглядом затилок цього притрушеного. Який як завжди вимахувався. Як він бісить! І дітися нікуди. Бо це тепер улюбленець Розанни. Та і як виявилося, мій квиток на волю і навіть можливість Жаді повернути свою магію. Жаді… тільки при згадці її імені в мені сильнішає світло і вся істотність наповнюється щемким теплом. Аж не віриться що це теж відьма. Якими вони виявляється бувають різними. Жаді повна протилежність жорстокій і порочній Розанні. І чого Жаді мені раніше не зустрілась? Все могло повернутися інакше. Я б був щасливим. Може б навіть добровільно не повернувся на небо. Єх. Я перевів зажурливий погляд на сіріюче небо і важко видохнув, я вже забув як там. Що таке бути вільним, коли твої крила вільно шниряють понад хмарами. Зараз небо здавалось чужим і далеким. А я таким важким і жалюгідним. Довбана печать!

 Та ось я відчув, що машина почала призупинятися, поки зовсім не запинилась.

 Я подивився на придурка, а він того… втратив свідомість.

 Та що з ним таке?

– Яро! Придурку, що з тобою?! – обурився я, відчуваю із-за нього отримаю.

 Досить того, що мені за нього треба відробляти сексуальну повинність в спальні Розанни.

 Я намагася привести його до тями – та де там. Та ось я відчув запах крові. Це тягнуло від Яро.

 Я вийшов з салону, відкрив водійське сидіння.

 Я перемістив Яро на пасажирське сидіння, зняв з нього піджак і підклав під голову і побачив що з ним. Вся його сорочка в районі лопаток була багряна.

 Для людини така втрата крові проблематична. Але мабуть, мисливці, то інша порода. Я вже зрозумів, що там де людина здохне – мисливець ще пововтузиться.

– От чого ти такий...впертий? Чого не сказав що стікаєш кров’ю? – обурився я.

 А потім згадав, нашу розмову до того як Яро втратив свідомість. Він може натякав...чи хотів сказати, а я…

 Та бляха, які ми тендітні! Треба все одне було сказати.

 Я спробував своїми силами підлатати Яро, але нажаль, тепер все наче в безодню йшло. Коли Яро мав блоковані можливості до темної енергії – я ще міг його лікувати. Раз Яро активував свої здібності, тепер ні магія, ні світла енергія на нього не діють. Так це круто, коли іде бій – дуже погано, якщо треба зцілити. Я просичав з досади. Бути маніпулятором темною енергією це не благо – а прокляття. Магічні здібності куди вигідніше: відновлюєшся швидше і немає таких проблем зі з сціленням.

– Трясться! Ну чого ти не звичайний якийсь чаклун чи нечисть?! Я виходить, навіть нечисть можу зцілити, а тебе ні! І-іронія, – обурився я.

 Я не міг повірити що тут безсилий. Але здаватися не збирався. Дістав з бардачку аптечку і хоч так обробив його рани.

 Я вже жалкував що видрав крила Яро. Я ж не знав, що будуть такі наслідки. Я думав, вони нематеріальні. А виявилося…А я ще пам’ятаю свою біль, коли втрачав свої крила.

 Не вимовні відчуття!

– М…мамо…– прошепотів одними сухими вустами Яро.

– ЩО? Знов я в тебе мамця?! Ти здоровий лоб! А мамцю звеш,– пробубнів я.

 Але якщо йому так легше…нехай… мені все одно лиш би вичухався.

 Мені Розанна в груді печаткою дірку випалить, якщо Яро тут сконає.

 Та і з ким я буду чубитися? Все ж місцями з цим довбнем весело.

 Розанна права – він вміє веселити.

 І тут до мене прийшла ідея. Чесно, мабуть на мене цей вилупок так погано чи занадто добре впливає, але я розгорнув крила і…приніс її…Жаді.

 Я знав що вона знахарка і травниця. Вона талановита як в теорії так на практиці. Тож без її таланту не впоратися. Так… я ризикував. Але інших варіантів не було.

– Йой, хто ж це його так? Де його крила? – здвинулася Жаді, дивлячись на спину Яро.

– Єм….– я незручно засичав, потираючи шию.– Я трішечки психанув і трохи перестарався…

– Даріель! – обурено випалила Жаді.

– Та бляха, звідки я знав, що його крила, такі як мої. Мають нервові закінчення і судини. Якби знав…так не вчинив, – відповів я.

 Мені вже само було тошно.

– Даріель-Даріель, – обурилась Жаді.

– Ти ж можеш щось з цим зробити? Розанна робила, але щось не допомогло…

– Звісно не допомоло. Вона темна відьма. А тут потрібна лікарка чи цілителька! Чого вона одразу не повезла Яро до мене чи іншої лікарки? А...ну так… тоді б її викрили. Яка вона жорстока! – обурилась Жаді.

 Вона обережно зовсім зняла з Яро сорочку. Покопалась в сумці, яку з собою захопила, дістала якийсь засіб обробила руки. Різко запахло травами і спиртом, потім пачку з рукавичками, вдягла їх.

– Ой-й, а хто так зашиває? У когось руки з не типового місця! Мене б наставниця за таке зашивання викинула з курсу під сраку, – мило буркотіла Жаді.

 Я намагався їй не заважати, якщо тільки попросить – тоді буду лізти з допомогою. Я милувався проворністю і вмілістю її рук. Не знаю хто вигадав, що вона без магії і бракована. Я зараз бачу фізичну магію, може не таку ефекту, як бойова, але потрібну для збереження життя. Бо сенс в моїй сильній і моцній, ефектній силі, якщо я не можу врятувати цього притрушеного? Тож у Жаді є магія, тиха, але життєдайна, вона непомітно допомагає, рятує і заспокоює.

– Жаді, викликає Даріля, прийом.

– А ? що? Вибач. Я задивився як ти працюєш, – сказав я, дурнувато посміхнувшись, потираючи затилок.

– Я обробила і підшила Яро. Скажи, він на щось жалівся? Я хочу зрозуміти що ще пошкоджено. Бо кровотеча це наслідок, а не сам прояв травми, – сказала Жаді.

– Є…та він ніколи не жаліється. По ньому ніколи не скажеш що от-от здохне, тільки потім падає в без свідомості і все… і витягай його. Та це мисливець, вони всі такі…дивні…– повідомив я.

– Ох, ці мислвиці. Ти не розумієш, їх з дитинства вчать терпіти біль, ігнорувати інші сигнали організма. Працювати на межі можливостей. А потім ми лікарі і лікарки отримаємо це, – буркотіла Жаді, вказує на сумний стан свого підопічного.

 Я не міг з нею не погодитися. З іншої сторони, я розумів і цього довбня. Жаді трохи не розуміє в яких умовах ми жили і працювали. Раз мисливці такі воїни, як ми воїни світла – то ми не можемо інакше, біль це частина нашого життя. Тільки терплячі його ми працюємо ефективно. Не кажу що це добре, але це такі умови «професії».

 Тож лікарці, яка навпаки заточена рятувати життя, нас тих хто покликані забирати те життя – не зрозуміти. Я важко видихнув.

– А ще ти казав, що твої здібності на Яро не діють...цікаво...а якщо маніпулятор темною енергією іншого буде лікувати? – поцікавилась Жаді.

– Не знаю…взагалі ми небожителі мало що про таких як це знаємо. Загалом маніпулятори темною енергію були техноїди чи сіяльці. Ті хто створив техноїдів підкорити собі темну енергію, могли будувати міста, рятували життя і навіть створювати, і переформатовувати життя з одного стану на інший. Як ото живе на метал переробити і обратно, – відповів я, намагаючись пригадати все що знаю про темну енергію і її носіїв.

 А тут ще згадав свою битву за Інквізитором і мене пересмикнуло, я повів плечима.

 Аж крила занили – згадав як сильно дісталося від шестикрилого техноїда.

– Тоді я де що спробую…– сказала зосереджуючись Жаді.

 Вона поклала руку між лопатками Яро, що спокійно опускалися, то підіймалися.

 Я зрозумів, що треба перевести зір на істинний, бо саме цікаве пропущу і не прогадав. Я побачив, як темна енергія, яка містилася в Жаді, солодко потягнувшись спрямувала з глибин тіла на поверхню до руки і проявилася затійливими вигинами, що наче утворювали візерунок плетистої троянди. Це плетиво не було просто темним, воно переливалося то синім, то райдужним, то взагалі космічним відблиском.

 І темна енергія в тілі Яро теж радісно відповіла на поклик. Коли ті дві частини зустілися – то почали відновлюватися нервові закінчення, капіляри і сосуди.

 Почало блимати світло в салоні, то увімкнулося радіо, то само затихло, стало якось холодно в салоні та пара йшла з рота і запахло озоном, а ще змінився спектр освітлення. Моє світло теж яскравіше засяяло, потягнулося до свята енергій. Взагалі, я відчував наче знов опинився на Небі – той спокій, вільність і приплив сил.