Раді Вас бачити!

Я ледь добався до душу, скинув одяг і став під льодяний струмінь. Аж блаженно здригнувся, коли холодна вода падала на палаючу і чутливу шкіру, особливо в певному місті. Я полегшено видохнув і вуста торкнулась задоволена посмішка.

 Я погладив позаду шиї і важко видохнув, потім рука ковзнула по шиї, грудині животу, і нижче, здригнувся від власного доторку – там все пульсувало. Я поморщився. Коли так далі піде – можна взагалі інсульт зловити, якщо не давати внутрішній напрузі вийти. Тож…довелося брати діло в свої руки. Раніше було б соромно за таке. А зараз, вже в порівнянні з тим що пережив там в спальні – це фігня. Якби не придурок Даріель, в принципі досвід був цікавий, але той як завжди все запоганив.

 Спогади про те як Розанна стогнала під мною, притискалася і тулилася, зробити процес спускання пари приємнішим і той поцілунок з нею…Бля…моє тіло тільки чекало, наче заряджений пістолет, щоб вистрілили, розрядка сталася дуже швидко. Тіло болісно напружалося і розслабилося, я тихо застогнав замружившись, і відкинув голову назад.

 Я відчував, як знов наче тверда льодова грудка, сформувалася в грудині, знов стало важко дихати, на легені щось пульсуюче давило. А потім ця грудка тріснула і перетворилася на пухнасте тепло, що під тиском виривалося через м’язи і шкіру наверх, і скочувалося шкірою, наче ніжний шовк. Я відчув як за лопатками пече. Блимнуло світло.

– Тобі що, руда хвойдо, мало в спальні? Ти тут доганяєшься? – почув я знайомий голос.

 Я тяжко видохнув, мої плечі опустилися, так не хотілося обертатися, бо я знав хто там.

– Я б попросив! Я відповідальна хвойда, яка професійно виконує обов’язки! А ти взагалі не маєш дозволу на носіння РПГ, але ж активно носиш і використовуєш, – саркастично бовкнув я, повільно озирнувшись.

– Ах, ти ж…– обурився Даріель, – Як ти посмів осквернити мене своїми мерзенними вустами? Ще погрожувати…

– А тобі те не дає спокою? Ой, ти взагалі дистанційно оволодів мною, бо коли входиш в Розанну, я все відчуваю, – зауважив втомлено я.

– Що прямо все? І як воно?

– Афігенно, – відповів я, навіть повільно підняв великий палець верх і іронічно посміхнуся.

 Золоті брови Даріеля піднялись вверх від здивування, а потім в очах запалало дорогоцінне золото і розпечений гнів, на лиці відобразилась гримаса гидливості. І взагалі від нього наче відходило золоте сяйво, він стиснув до хрусту руки в кулаки.

– Да ти кінчений! Мерзенне і порочне! А корчило з себе недоторку. А насправді слабкий до хіті виявися! – обурився Даріель примружив очі.

 Я важко видохнув і потроху пробирався до одягу, мене більше цікавив ніж. Нехай, це такий собі захист проти цього гівнюка, але хоч щось, бо я не збирався здаватися без бою.

– Ой, наче я просив себе робити секс-іграшкою! Ти мене сюди силоміць притяг! Я був мисливцем, нехай не найкращим…але мав честь і гідність. А зараз я хвойда! І ти мене таким зробив, – кинув я Даріелю.

 Як в мене палало все із-за цієї зарозумілості! Він так мене вибісив. Що навіть втома і апатія, згоріли в пекельному гніві. Бо цей вилупок така ж секс іграшка, як і я в руках хитрої відьми. Даріель не краще мене. Але веде себе, як бляха, цар в палаці. І добре, якщо йому до душі вилизувати ноги і більш інтимні частини відьми, але бляха мені ні. Мене не спитали бажаю я цього чи ні – а змусили стати частиною їх довбаної сімейки. Даріель своїми руками нав’язав мені цю ненависну роль. А тепер закидає те, що я змирився з нею і навіть почав гарно виконувати, десь відчувати задоволення. Гівнюк лицемірний!

 Я подивився спідлоба на Даріеля.

– Нічого від тебе не відвалися, якщо тобою покористуються. Я знаю, що ви люди, порочні, завжди радо кидаєтесь в гріхи! Ти мабуть, і не таке робив, що вичудив в спальні. Досвідчений грішник! – слова Даріеля звучали важким ехом в моїй душі і гострою білью відбивалися в скронях.

– Ти охринів? Да що ти про мене знаєш?! Я ніколи таким не займався…до сьогодні…я взагалі, поки не мав відносин з жінками навіть випадкових, – обурився я, діставшись речей, зробив вигляд що взяв рушник і витираюсь, а сам тримав ніж.

 Згадав своє тихе і таке любе життя. Як любив сидіти в майстерні… невже я багато прошу? Я був тоді щасливий. А що тепер? Навіть, такої дрібниці в мене не лишається. Я змушений власними руками спалювати честь, просто щоб вижити і врятувати своїх.

– Щось не віриться, бо у тебе занадто все добре виходило, як для невинного, – скептично гмикнув Даріель, криво всміхнувшись.

 Я пов’язав рушник на стегна і кинув:

– Та мені по фіг, віриш ти чи ні!

– Якщо навіть і так. Нічого з тобою жахливого не роблять, тобі просто треба переспати з гарною жінкою. Розвів ото драму на рівному місті, – сказав Даріель з принизливим холом подивився на мене.

– Ти довбнутий? А нічого, що мені по фіг гарна вона чи ні! Я просто хочу сам вирішувати з ким трахатися! Право вибору і повага до свободи волі, чув по таке? – запалав я.

 Та це він кончений і не пробивний! Даріель наче ігнорує саме існування права вибору і свободи волі. Наче в його системі координат це помилка чи просто незрозумілі назви.

– Тобто, ти хочеш сказати, що відмовився від цього гріхопадіння, якби мав вибір? Щось не віриться, що людина піде проти гріха і обере праведність, – не повірив Даріель.

 Я відчув, як повітря наелектрелезовалося і загустіло – хоч ніж встромляй. Я дивився в очі Даріелю, а він в мої.

– Так! Прикинь?

– Не вірю. Ви люди ті ще брехуни.

– Але ж ти сам казав, що відчуваєш коли тоді брешуть, – підловив його я.

 Даріель нахмурився і задумливо опустив погляд, який потемнів.

 Я все ще відчував, що наче від нього відходить подавляюча аура, яка намагається мене зсунути назад. Якщо раніше воно давило мені на плечі чи зминало до стіни. Зараз воно зупинилося в метрі від мене, але не переставало пульсуюче тиснути.

 Я помітив що з рота Даріеля йде пара. А дзеркальні поверхні покриваються інієм. Я відчув, як тіні в кімнаті загустіли і стали ще темнішими, а стик між світлом і темрявою мерехтів, наче міраж.

 А пухнаста пульсація, почала активніше ворушитися і наче стиснулася під тиском, готова розтиснутися. Із-за чого знов було важко зробити вільно вдих.

 Даріель підняв погляд і в ньому знов запалав гнів з тіню хіті.

– Тим не менш, із-за твоєї витівки, мені довелося відчути ще глибше приниження. Ділити жінку і одне ліжко з тобою…Ти довбаний збоченець! Якби не ти, Розі сама до такого не додумалась! – випалив вилупок і на його лобу проявилася жила.

 Даріель зірвався з місця, хотів напасти на мене – я відхилився назад і обігнув його по дузі. Але зрозумів, що то було зайве, бо щось не пускало придурка до мене, наче невидимий бар’єр.