Раді Вас бачити!

 Я замилувався цим процесом.

 Жаді полегшено видохнула і стерла піт з чола. Я почув стогін і бурчання Яро. Тепер я теж полегшено видохнув. Яро почав рухатися, спочатку кволо, але коли він побачив Жаді, яка торкається його між лопатками. Мене, який спершись о одвірок дверей, заглядаю в салон. Саме головне – що він без сорочки, без маски і головоного убору – на його обличчі відобразився весь спектр емоцій, від здивування до обурення.

– Та якого хріна тут відбувається?! Що на фіг? Ви що мене третім в свої ігри втягнули? – обурився Яро, зкинув з огидою руку Жаді.

 Цей хвойда почав підводитися, його руки тремтіли. Але мисливець все ж відповз в протилежну частину салону і оперся спиною о сидіння, дивився на нас гнівно, наче тільки самим поглядом хотів знищити. Він охопив себе руками за плечі, як стислива цнотлива панянка, яку затягли в машину і жорстоко знечестили. Ну драматизатор Яро відмінний!

 Жадана розгублено на нього подивилася круглим очима. Я тільки гмикнув.

– О, одразу видно наша хвойда повернулася! Почуває себе прекрасно! – зрадів я.

– Хріна ти ржеш?! Що вирішили скористалися моїм безпорадним станом? У…збоченці!

– Та кому ти всралося! І це така твоя дяка? Ми тебе тут рятували, а ти на нас гримаєш і обзиваєш! – зауважив я.

 Зараз Яро був розпатланий, довге волосся спускалося нижче плечей, а сам був білий, очі сяяли синім. Йому ще не вистачає іклів для повноцінної картини. Яро був схожий зараз на вампіра, який тільки смачмо поїв і вирішив поспати, а тут підлітки-готи прийшли до його склепа, музику врубили ото позбавляюсь спокою бідосю.

 Жаді ойкнула і притисла руку до грудей, зависла. Вона мабуть, не звикла до вибриків нашої хвойди.

 А я вже звик. Що так-то може Яро спокійний, але як спалахне – то ховайтеся. Взагалі, я тепер вловив тенденцію, якщо Яро затих – або щось планує гиденьке і треба бути готовим до його капостей, або подихає. Коли оно, так палає – він більш менш прогнозований і безпечний. Боятися треба коли він тихий.

– За що казати спасибі… особливо тобі? Що ти мене притяг в полон і тримаєш при темній збоченій відьми? Чи те що сам з мене щось видрав, що я аж не вмер. Іди ти знаєш куди...ото туди де кожної ночі в Розанні буваєш! – обурився Яро, намагаючись привести себе до ладу.

 Жаді все ще сиділа з відкритим ротом.

 Я важко видихнув, мені було соромно за Яро перед Жаді. Але самому Яро совісно не було.

– А ти чого зависла? – тепер Яро переключися на травницю.– Тобі мало Даріеля ти вирішила домахатися до мене? Хрінулі ти лапки тягнеш, поки я у відлючці?! Треба питати згоди про таке і поважати особисті кордони!

 Жаді аж голову в плечі втягувала, примружившись.

– Так, все! Ти дістав вже! Я то звик до того що ти порочне і притрушене, але Жаді неповинна це терпіти!

– А чого?

– Вона тебе врятувала, придурку! Жаді дуже ризикувала допомогаючи тобі, невдячний! – обурився я.

– А вона отримала, нехай випадково, мою енергію. Я навіть промовчав про спосіб отримання, а там коментарі прямо просяться…– і Яро багатозначно подивився на Жаді.

 Травниця розчервонілася, торкнувшись круглих щічок.

– Та і не вбив її за те, що вона мене книгою огріла. Тож ми квити! – Яро був не похитний.

 Мені стало шкода Жаді, вона така чуйна і м’яка, мабуть вона не звикла до такого потоку нахабства, який на неї вилив Яро. Я знов хотів заступитися за неї. Вже вирішив обійти машину сзаду і витягти нахабу з салону, щоб як слід струснути, даби воно вгомонилося. Тільки зробив крок як…

 Жаді опустила голову, руде волосся з золотим відливом впало хвилями їй на бліде лице. А на очі лягла похмура тінь, вона зібрала руки в кулаки. Вчувся схисткий звук і…на шиї Яро щось опинилось, стинулось і його притягнуло до колін відьми.

 Це сталося за секунду. Знов бликнуло світло і ожило та затихло радіо і приборна панель. Яро аж затих дивлячись округлими очами знизу вверх на Жаді, а її очі палали зеленим і кігті стали довші.

– Якого хріна? – обурився розгублено Яро.

– Послухай сюди…ну вибач, що не змогла спитати твоєї згоди, бо ти був не при тямі. Наступного разу почекаю, коли ти зовсім стечеш кров’ю, тоді і питати буде нікого... по перше дякую тобі за енергію, я все одно вдячна за це, хоч ти бовдур, – почала Жаді після паузи, схрестив руки на груді.

 Яро здивовано кліпнув.

– З приводу того як я отримала твою енергію…це було класно! Найкращій секс в моєму житті! Можу більше детально розповісти і в який позі. Хочеш? – і вона з викликом глянула на Яро верху вниз, фиркнув, – А ти до речі, хоч вполовину здібний, як Даріель? Чи тільки триндіти вмієш?

 Тепер я відкрив рота від здивування. Я таку Жаді не бачив, думав вона тиха та скромна, а воно он як... Нє, зате я тепер бачу ілюстрацію виразу: «дотриндівся».

 А Яро здається скрипнув зубами і в нього око сіпнулося. В салоні запанувала тиша і напруга була така, що хоч цвях вбивай.

– Ах ти ж…відьма...– прошипів Яро, свердлячи немигаючим поглядом Жаді.

 Я зрозумів пора рознімати цих двох, поки вони не повбивали одне одного.

– Але не встиг, Яро вихопив ніж і хотів увігнати в Жаді, але спинився і не закінчив справу.

 А в мене серце стало від того і мабуть прибавилося сивих волосин.

– Є ні, ще рипнешься, тебе паралізує! – попередила Жаді.

 Той знов зашипів як кіт, вишкірившись. Я побачив, що з того що облітає міцно шию мисливця блищить тонка голка, яка впираєтеся тому під нижню щелепу. Він аж голову запрокинув.

– Сцуко…

– Нє…відьма…древнього роду. Але без магії і з певною особливістю…– доповнила іронічно Жаді і мило посміхнулася.

 А Яро ще смикнуся, бо особливість Жаді почала пухнастою кісточкою пестити його під нижньою щелепою.

– Р-ри-х, а я мисливець і полюю на таких як ти, – заявив зухвало Яро.

– У відьом та мисливців перемир’я забув? – резонно зауважила Жадана, пограючи бровами.

– Бляха...точно забув вже… бо тобі подібна з мене нерви тягне! Тож якось хрінове перемир’я виходить, – випалив той.

– Розанна не наша нам її підкинули. І мені шкода, що з тобою таке сталося. Та і подумай логічно. З мене живої тобі буде більше користі, – додала Жаді.

 Яро важко дихав, весь вимок, але притих. Тільки я не знаю, це він врешті вгомонився чи щось затіяв.

 Вони ще посверили одне одного важкими поглядами. Мабуть, здоровий глузд переміг прирушеність Яро і той важко видихнув, сховав ніж.

 Жаді відпустила його шию, її особливість сховалася під сукнею. Яро потер шию, там де червонів слід від цього живого зашморгу.

– Це що в тебе хвіст був? – пробуркотів Яро.

– Так і що? Якщо забажаєш пустити дурні жартики, то я більшість чула вже. І в курсі що це бридко виглядає, – кинула різко Жаді, збирая свої речі в сумку.

– Ну я б таке не сказав. Природьоно він виглядає, красиво, але коли подалі від моєю шиї, – бовкнув Яро, все ще потираючи нервово шию.

– А хіба не у всіх відьом є хвости? – поцікавився я.

– Ні, тільки в мене. Не всі це вважають за нормальним і гарним, а навіть радше символ нижчої нечисті, – відповіла Жаді.

– Вважаю не нормальним засуджувати і ображати істот за їх фізичні властивості, особливо з якими вони з’явилися на світ і не можуть змінити. Тож соромно не тобі повинно бути, а тим хто ображає тебе, – відповів я.

– Хрінасе! Ну якщо наш ідеаліст Даріель каже: що хвіст норм, то нічого ото стидатися його, – брякнув Яро, шукаючи свій одяг.

 Я подивився на нього, як на ідіота і вирішив ігнорувати.

– Ти як? – спитав я у Жаді, – Вибач за цього критина, але його по голові часто били, ото воно і стало таке неврівноважене, – вибачився я, подавши Жаді руку.

 Вона взялась за мою долоню і вийшла з салону.

 А мене від одного доторку до неї пройшовся струм по хребту і закортіло крила випустити, які я до цього сховав.

– Та нічого…лікарка на хворого не ображається, – відповіла Жаді і мило посміхнулася.

 Від Жаді пахло травами, спиртом і ружею.

– Дякую, що виручила, – поцілував я її дбайливі руки в пальці.

– Гей! Так ти сам мене по голові і іншим частинам тіла лупив. Тож це ти, виходить, мене таким неврівноваженим зробив! – не міг Яро не ляпнути якусь дурню.

 Я на нього не дивився, хотів намилуватися Жаді, яка знітилась. Тим паче нам скоро з нею розставатися. А цього придурка мені ще бачити кожен день. Хоча я радо б поміняв місцями: цього би взагалі не бачив, а з Жаді не розставався.

– Ну як я могла відмовити, коли хтось потребує допомоги? Навіть таке вредне, – відповіла Жаді після паузи.

– Сцуко, сорочка вся в крові... Є! Магічно-світлові чудики, хтось згає якесь шалтай-балалай заклинання, щоб почистити сорочку? Алло! – почав діставати Яро.

 Я важко видихнув, але не хотів порушувати нашого милого моменту з Жаді і переривати з нею зорового контакту.

– Шановні, допоможіть стражденному, а потім можете пошпехатися на задньому сидінні, – вперто шукав смерті цей смертник.

 В мене око здається сіпнулось.

 А Жаді відібрала руку з моєї і опустила очі, і вся розчервонілася.

– Тільки ви ото, дітки, користуйтесь засобами контрацепції, а то можете щось підчепити! – візьми да ляпни це Яро.

 Я скрипнув зубами. Мені знов було соромно перед Жаді, бо ще вона вирішить що я такий же довбень як це.

– Боюся, вже підчепили тебе! – бовкнув я і направив трохи світлої енергії на сорочку Яро.

 Бавовняна тканина знов стала білою, як нова.

– Воу, круто! Ти прямо як чисто Тайд! – зрадів Яро, але тут сорочка ожила і замотала йому обличчя, той і ойкнути не встиг.

 Тож тепер Яро був відволічий і не буде нам заважати.

– Ой, жорстокий ти.

– Ні це я ще добрий з ним. Так на чому ми спинилися… То ж щиро дякую, моя рятівнице…– сказав я і взяв в свої руки руку Жаді.

 Вона знов знітилась і мило почервоніла, і прикушувала червоні вуста.

 Я торкнуся її теплої ніжної щічки.

 Вона прикривала очі і потерлась о долоню, а потім поцілувала.

 Я хотів запам’ятати ніжність і тепло її губ на своїй шківі, впитати його. Щоб воно зігрівало мене в моменти відчаю. Бо скоро треба уже повертатися назад до пекла.

– Так що? Давати презервативи? – почув я близько набридливий голос.

 Жаді і знітилась, і почала хіхікати в кулачок.

 А я подумав, може зачинити це балакуче в багажнику? І чого я одразу це не зробив?

– Нагадую. У вас не так багато часу. Нас чекає розлючена Розанна, – не вгамовувався цей опецьок.

 Але тут сказала Жаді іронічним тоном:

– Ой, милий мисливцю, можеш свої нацюцюрнички залишити собі. Думаю, вони будуть малі Дарілею, – і вона зі поблажливістю, подивилася в очі Яро, а потім повільно опустила погляд вниз до паху.

 Я думав Яро зараз знов запалає обуренням. Але ж ні, він хмикнув.

– Добре, два нуль, урила…відьмо, – останнє слово він наче виплюнув.

 Здається, у нас з Жаді різні методи поводження з ідіотами: я намагаюсь його ігнорувати, а вона говорить на його мові. О, диво він її розуміє!

 Але вилупок правий – треба поспішати.

– Я тебе підкину, – сказав я з ніжністю Жаді.

– Добре.

– А ти, вилупок, їдь сам я дожену! – вже більш грубим тоном до Яро.

– Ну-ну…Ти що перевертень і швидко бігаєш, що доженеш машину?– іронічно перепитав Яро.

– Брись в машину, – сказав я, при обняв ніжно Жаді і ми зникли з того місця де стояли на подив Яро.

 Я переніс Жаді до її дому. Якраз зупинився біля дверей.

 Так не хотілося її відпускати з обіймів, але я вже чув як на вібро розривається смартфон – це точно Розанна.

 Жаді підняла на мене великі, зелені очі і в мене серце стало, а потім понеслося галопом. Якби був людиною, то спітнів і руки були мокрі, а замість цього моє світло ще щільніше і інтенсивніше засяяло.

 Я торкнуся її теплої щоки і прилинув до її червоних вуст. Спочатку ніжно, наче перевіяв, чи згодна вона відповісти. Вона не здригнулася, але здивувалася. Жаді почала відповідати. Тоді я дозволив собі трохи більше, хотілося досліди її, посмакувати, з’єднатися з нею. Відчути її дихання на язиці. Я наче знов опинився на небесах. Знов міг легко літати. Я відчував на смак її чисту душу. Час зупинився і весь світ зникнув, лише моє руде небо тут. Я притиснув її до себе. Вона тремтіла і ледь не впала. Але я втримав, хотілося її огорнути і сховати від всіх небезпек світу. Насолоджуватися кожною миттю.

 Але з великим небажанням я відсторонився.

 Вона важко дихала, відкрила очі, що лихоманливо сяяли. Її вуста були припухлі, вона їх чуттєво облизала.

– Добраніч, чарівнице, – попрощався я.

– Так…добраніч...але так тяжко...бо ти покидаєшь мене…поганий...негідник...– проговорила кокетливо вона, потершись грудьми об мене. Чим збурила всю істотність.

– Ну що ж ти робиш? Я хоч покидаю тебе. Але з великим небажанням. А так я би хотів залишитись і повторити той епізод в Бібліотеці…тільки тепер передати свою енергію без брудних домішків,– сказав я.

 І вона наостанок легенько мене ще поцілувала, я знов перемістився до салону машини з тихим шурхотом крил.

 Яро аж сіпнувся.

– Хрінасе! Ти звідки взявся?! Тільки ж не було!

 Я криво всміхнуся.

– І ти це того… сховай своє РПГ, щоб Розанна нічого не запідозрила!

– Дивись на дорогу, дрібнокаліберка, – іронічно сказав я.

– Я б попросив! В мене золотий стандарт! – зауважив Яро.

 Я закотив очі. Мені занадто було добре вперше за довгий час, тож я вирішив не псувати собі нерви гризучись з Яро. Але і в нього на диво був гарний настрій. Щось підозріло. Точно щось задумав. Але я потім з цим розберусь.