Раді Вас бачити!

 І знов я відчув як в середині мене, наче зламалося щось зі хрускотом, полилось на зовні, окутуючи тіло. Я відчув, як на кінчиках пальців було поколювання і холод. Я подився на руку і побачив як поступово проявлялося щось темне, воно обплітало затійліво передпліччя, плечі, все тіло, навіть груди, живіт і нижче паху зміїлися затійливі вигини цієї агатової, пульсуючої темряви. Я відчував холод, аж сироти пішли шкірою. А потім жар. Стало ще важче дихати, наче в грудині концентрувався тиск нетерпляче чекаючи, куди я сплямую його.

 За лопатками відчувалась тяжесть і біль.

– Якого…що ти робиш? Паскудник, припини! – обурився Даріель, який зачаровано споглядав на мої метаморфози.

 Хм…а мені стало раптом цікаво, а що буде, якщо торкнутися чогось живого цією темрявою. Але того що не шкода.

 Тільки зрозуміти як це направляти.

 І тут я згадав про ніж.

 І посмішка торкнулася вуст.

– Гей, припини, я сказав! Поки ніхто не постраждав! Ти це не втамуєш! – обурився Даріель.

– Даріелю…любчику, постій не рухомо, поки я проведу експеримент, – скопіював я тон Розанни і хижо вишкірився.

– Тільки спробуй! – випалив гнівно Даріель кинув погляд в сторону дверей і чкурнув туди.

 Я вже завчасно перелив цю енергію на ніж і зробив ним замах.

 Чесно я не чекав якоїсь реакції. Але те що сталося…перевершило не тільки мої очікування, а і Даріеля – від змаху леза, піднялася темна хвиля. Що перерізала шлях відходу придурку. Залишив величезний слід, наче гігантське лезо обрізало підлогу і стіни. Не було грохоту чи спалаху, просто промайнуло щось темне з фіолетовим відливом і з’явилося це. Було навпаки тихо, тиша прям була дзвінка і густа.

 Я подивися на ніж, він поглинутий вихорцями цієї дивної темряви, повністю став шматком енергії, яка поглинула світло.

– Ти здурів? Припини! Ти нас так знищиш і сам здохнеш! Ти уявлення не маєш з чим граєшся! – обурився Даріель.

 Він дивився на мене, як на безодню, що зараз поглине все.

– Та ні знаю що роблю…я ж сказав, експеримент! – повідомив я.

– Ну все! Ти дістав! – випалив Даріель і його руці з’явився наче ні звідки золотий, сяючий меч.

 Вилупок перейшов в атаку, але не міг прорубитись до мене.

 А я улучив момент вдавив по його захисту темрявою з ножа і мені вдалося пробитися. Мабуть, на Даріелю самому стояв якийсь захист, та золота аура – тож його трохи порізало, прибило до стіни і тримало моїм бар’єром, який тепер слугував як прес. Я побачив за своєю спиною тіні схожі на крила, що розгорнулися.

– Вилупок! Що ти збираєшся робити? – випалив зло Даріель, намагаючись вибратися з-під тиску, але марно.

 Я замислився. Здається ця темрява в мені – це і є темна енергія, тож не тільки можу її бачили і відчувати, а акумулювати. Коли я нею користуюся, то тиск на легені зменшується і мені простіше дихати. Я можу робити захисний бар’єр – несвідомо. Який діє як захист і як фіксація проривника. Я можу сплямувати темну енергію. Але і у противника може бути бар’єр і не один.

 Я не збирався навмисно вбивати в процесі експерименту Даріеля, але якщо б випадково той вмер – не сумував. Бо вилупок дістав вже.

 Але мабуть, чи в мене слабка темна енергія, чи щільний захист у Даріеля, але моя темрява може тільки утримувати його. Хоча...

 Від тіні відділились завихрені, що наче темні змії поповзли до Даріеля і опутували його.

– Ти що робиш, тебе питаю?! – обурився той.

 Та я не слухав його, бо сконцентрувався на своїх відчуттях і прикрив очі. Коли відкрив – бачив енергетичні лінії, золоту ауру Даріеля, його чакри.

 І темні змії поповзли вверх по його ногам, стегнам, і заповзли в штани.

– Гей, ні! Припини! Вилупок! – гарчав Даріель, червоніючи і весь спітнівши.

– Це тобі за те що виривав з мене душу. Я тебе теж просив зупинитися, ти не зупинився, – випалив я.

 Я стиснув хватку і змії обплелися на нижній чакрі, ну звісно в реальності на члені Даріеля. Той вигнувся і крикнув, а потім почав стогнати.

– О, і хто це тут в нас падає в гріх здається… хіті? – зауважив я, просто з наукового інтересу.

 Я так думаю, Даріель вже не міг говорити, тільки здригатися і рухати несвідомо стегнами взад-вперед, стогнучі.

 А я зміг нарешті полегшено вихонути.

– В…виродок…наче ти ще одна темна відьма, тільки з членом, – все ж вичавив з надривом Даріель, з нього піт крапав, як дощ, а одяг намок, груди високо здималися і опадали, меч випав з рук з тихим дзенькотом і зник, як світанковий туман.

 Я відчував його важкий, зневажаючий погляд, очі палали яскраво-золотим, зіниці розширилися, але все ж в них проглядалося таємне задоволення, він стиснув губи в тонку лінію і збліднув.

 Я не відчував провини чи сорому, бо він ж до мене не був милостивим. Я лише відповідаю дзеркально. Я не бажав першим розпочинати цього протистояння, але довго терпіти знущання над собою не буду. Хоча може трохи професійного сорому є в мені. Бо я зараз використовую не фізичні можливості мисливця, як слід робити поважному члену нашої родини, а як…ні, я не маг, не чаклун…у цього мабуть, поки не має назви, це просто маніпуляція реальністю через темну енергію. А магія, то інше – їй потрібні заклинання, магічні палички, прокляття, амулети, і є світла енергія– це енергія небес, сонця і зірок. Моя енергія темна та безкрайня, масивна як синява космосу. І керую я нею волею, почуттями, думками, а активується...через чуттєвість?

 Я не думаю, що інші мисливці це добре приймуть. Вони мабуть, не знали що таке буває, бо таких як я, маніпуляторів не зустрічали. Мабуть, маніпуляторів реальністю через темну енергію ще менше. Ніж тих хто її відчуває та бачить.

 Але я відчув цікавість і душевний підйом. Я наче зараз був цілісний, ніж без неї, наче ось це я справжній, а то була вимушена міра обмежень, щоб зійти за свого.

 Який гарний світ – коли бачиш різноманітні, витончені потоки різнобарвних енергій. Навіть чакра Даріеля, яку випещували з пристрасною відповідальною темні сплетіння енергії, так ясно сяяла в своєму наповненні задоволенням. Енергія з нижньої чакри різко підіймалася по спеціальним каналам до інших чакр, наповнюючи їх. І коли вони наповнилися, Даріель засяяв прекрасним дорогоцінним золотом. Я почув його хрипкий стогін.

 А ще радувало, що те довбане кільце затихло.

– Тобі ж сподобалося? Я бачу це справжнім зором, – зауважив я і куточок рота піднявся вверх.

 Даріель опустив голову.

 Я зрозумів, що у магів та світлоносців – енергія мандрує через енергоканали і клубиться в чакрах. Моїй не потрібен певний шлях, вона сама собі робить магістраль по всьому тілу.

– Моя енергія…ця темрява це ж не зло, так? Вона не нищить живе, навіть тебе. Бо якби нищила, ти б вже розсипався прахом. Вона тебе дістала через чакри, але ні, ти живий та «заряджений». Ця енергія що в мені, наче стає частиною живого, наприклад Розанни, але конкурує з твоєю енергією. Чого? – спитав я.

 Бо мені бракувало знань, а я хотів знати про цю енергію більше. І я знав, що Даріель і Розанна відають про неї більше.

– Я…тебе вб’ю…поганець…як можна додуматися трахнути мене темною енергією?– тільки тихо випалив сухими губами Даріель.

– Да бляха, ну чого ти злий такий? Я ж фізично тебе не торкався, навіть не наближався, – дивувався я.

 Я кашлянув патетично в кулак…Як він там казав:

– Нічого від тебе не відвалиться, якщо тобою покористуюся. Я це роблю з наукових міркувань. Чесно просто хочу повчитися як цим керувати, – наполіг я.

 Але тут відчув, як щось клацнуло в грудях і змії почали марніти. Моє серце пропустило удар. Я не розумів що діється.

 А потім хвиля нудоти обпекла мої нутрощі, я закашлявся і приклав руку до рота, і на ній залишилися бризки крові, і ще чогось. Бля-а… Я подивився спочатку на кров в руці, потім повільно оглянувся на Даріеля, він криво всміхався, явно зловтішаючись.

 І я відчув як повітря тріскотіло від напруги, а ще мене кинуло то в холод, то в жар.

 Даріель, схоже прекрасно розумів. Він наче чекав цього моменту – зівався з місця, здається моєму бар’єру звізда. Бля…

 Мене завалили на підлогу обличчям вниз. Ай, бля..

 Я примружився і відвернув голову в бік, розпатлане мокре волосся навалилося на лице.

 Даріель всівся на мене, я відчував поясницею жар від його збудженого паху.

– Ти, довбана хвойно! Шкода, що не відьма, було тоді цікавіше...а так…будеш отримувати тільки це...– випалив зло Даріель і я відчув дивний доторк за лопатками, наче там щось було і цей вилупок це схопив.

 А потім я почув вологий хрускіт і наче волога ганчірка рвалася, і тихий шелест. Мій хребет та лопатки, наче спис розпеченого, гострого болю прошив.

– Ай! Бля! Припини! Припини! – волав я, ризикуючи зірвати голос.

 Це був не тільки фізичний біль, а ще глибший і тонший, перед очами заплясали темні кола, зашуміло в вухах від крові, почало нудити, а шлунок скрутило в тугий вузол болю. Енергетичні лінії на руках почали лихо манливо блимати, наче в агонії і пекти, від них на шкірі з’явилися темні вени. Я безсильно дряпав кахель нігтями в агонії.

 Я важко дихав, але не міг нормально зробити вдих на повні груди. Те що було в грудях розпікалося наче над нова, здавалося зараз мої легені і серце згорять. Я відчув щось гаряче тече з очам – думав сльози, але крапнула...кров. Бля…

 А потім Даріель ще зробив ривок, знов тріск від якого почало нудити і щось від закинув, і праву лопатку опекло пекельним болем. А потім почувся ще хруст і тепер ліву наче гризла сотня зубастих монстрів. Даріель знов кинув це, я так не зрозумів що бачу, бо мозок тонув в агонії тормозив, воно здригнулося, було темне і пухнасте.

– Все, більше вимахуватися не будеш! Виродок! – прошипів Даріель.

 Я дивися не мигаючи на це темне дещо і відмовлявся вірити в те що бачу, і що воно було частиною мене.

– Даріель! Що тут коється?! О, жах! Чого тут все в крові? – обурилася Розанна, яка стрімко ввійшла в ванну кімнату.

 Я чув гнівний цокіт каблуків.

– Я нас врятував. Ця паскуда…

– Що ти зробив з Яро? А ну злізь з нього! Він хоч живий? – далі гнівалась Розанна.

– Ти не розумієш це падло..

 І тут я почув грохот, наче важкий мішок впав, і лайку Даріеля.

– Розі, ну чого ти?

 Це що гупнувся Даріель?

 Бо його знесло з мене. Стало трохи легше дихати, але рухатися не міг, бо не вистачало сил.

– Це що таке…крила? Це твоє, Даріелю?

– Ні! Творець збав!

– А кого? – обурилась Розанна.

– Його!

– Ти здурів? Він людина, мисливець! Звідки в нього це?

– Так якби ти дала нормально пояснити, а не жбурнула мене, то взнала це. Ця руда хвойда тепер вміє атакувати темною енергією!

– Це неможливо, без артефактів наповнення і захисту, той хто таке наважиться провернути згорить! – здивувалася Розанна, вона підійшла до крила, що ворухнулося, відьма злякано сіпнулася, – Майже матеріалізоване…Цікаво, це скільки ресурсу треба задіяти? Скільки в ньому цієї енергії?

– Вже не скільки він все спалив і себе теж, – випалив Даріель.

 Розанна наблизилась до мене, присіла поряд.

– Єй, дурне, ти ще там живе? О, живе! – перепитала Розанна, але побачила, що я на неї перевів погляд, вдоволено посміхнулася.

 Вона подивилася мені на спину і невдоволено цокнула язиком.

 І тут почув крик Даріеля.

– За що, Розанно?

– ТИ! Тупий солдафон! Спаскудив такий зразок. Спочатку мене треба було питати, видирати ті крила Яро чи ні. Я на них навіть в активній фазі не глянула! – обурилась відьма

 Ого, вона лютує! А в голосі Даріеля почув не гіршу агонію. Як я зараз відчував.

– Треба мене питати, якщо щось робиш! Ти забув хто тут пані? Занадто вже себе вільним почав почувати! – обурилась відьма.

– Припини, будь ласка! Я нас захищав...

– Ти свою гордість захищав! Молись, щоб енергія в Яро повернулася до того рівня, щоб я знов побачила розквіт крил! Інакше...– прошипіла Розанна.