Раді Вас бачити!

Він був в ідеально сидячому дорогому костюмі, в кожному його русі і міміці була виражена впевненість, навіть первісно сильна магія. Його аура сяяла міцністю, де не було ні проріхів, ні вкраплень. Що говорило про відмінне фізичне здоров’я. Великий, годинник з білого золота, що визирав із-за манджетки, блиснув. А на безіменному пальці, сяяв сріблом герб його роду.

 Віктор навіть пах впевненістю і достатком.

 Він вмів справити хороше враження та в себе закохати. Особливо, якщо це наївна і невпевнена в собі відьма.

– Чи ти, моя люба, все ще чекаєш на велике та чисте кохання, і принца на единорозі? – з їдким сарказмом перепитав Віктор і поблажливо подивився на мене.

– Ні… звісно, але я б хотіла хоча повагу до себе і вірність. Невже це так багато? – перепитала я, знизав плечима.

– Так, в твоєму випадку, ти не мала б обирати – а я не повинен бігати за тобою. Вже те що я даю тобі другий шанс багато про що говорить. Я можу відзначити твій розум, талант і досвід в лікарстві, і травництві, і знанні артефактів, і багато ще в чому. Ти гарна, але звісно б похудати було б не зайвим, і саме головне… Ти з поважного, древнього, чистого роду. Зараз лібералізм квітне буйним квітом і вже багато родів спаскудили свій цінний генофонд брудними союзами, – додав, після паузи Віктор і гидливо поморщився, згадав про «брудні» союзи.

 Я важко видихнула. Щось мене ця розмова чим далі, тим більше напружувала і пригнічувала. Рід Віктора славився своїм снобізмом призирництвом до немагічних істот і людей. І чаклун чванливо згадував при кожній можливості про свою чистототу роду. Ну може, якби я була вирощена за правилами їх сім’ї – так себе вела. Навіть, маючи свою маман, яка теж з прибабахом та горделива – все одно з розумінням і терпінням відношусь до людей. Але чесно… інколи вони мене лякають своїм бажанням все навколо руйнувати, навіть те що забезпечує їх виживання.

– Я просто не можу комусь іншому менш достойному віддати таку чисту пару. Питання часу, коли тебе немагічну зцапає хтось сильний, або якась магічна нікчемність. Тобі багато не треба, бо ти беззахисна, – підкреслив в котрий раз мою нікчемність Віктор.

 Я закотила очі, а то я про це не знаю! Вже маман мені всі вуха продзижчала.

 Бісить! Я невинна в цьому, я це не обирала! А вони раз за разом мені це закидають, наче це моя провина. Наче я проводила якийсь дурні експерименти і добровільно втратила магію. Але я такою народилася. Це не про вибір.

 Я відчувала роздратування, гнівно подивилася на Віктора.

– Так що? – спитав Віктор.

 Я глянула швидко гнівним поглядом і опустила очі, дивлячись на руки.

– Жадано, ти ж розумна відьма, подумай головою і відзнач переваги цього шлюбу: отримаєш саме головне: захист мій і моєї сім’ї, доступ до цінних артефактів і книг, достаток і стабільність. Я навіть можу подарувати тобі фамільяра як весільний подарунок. І це все хіба не компенсує мої слабкі сторони? Це реальний світ, тут не буває ідеально, треба чимось жертвувати. А від тебе не так багато вимагається прийняти, – підсумував Віктор, – То як?

 По суті мене зараз купують за вигідною ціною – враховуючи бракованість товару, але все ж…не можу я змиритися, що мене замкнуть нехай в золотій, але клітці. Бо терпіти зради – це не тільки визнавати право Віктора гуляти. Це визнати, що його свобода залишається з ним, а моя віддається в його міцні руки. Він буде вирішувати що мені робити, з ким спілкуватися. Навіть може заборонити товаришувати з Ламікою. Але про фамільяра Віктор вдарив в саме серденько. Якби я заключила домовленість з якимось сильним фамільяром. Який міг захистити мене – це виправило ситуацію. Але і тут облом.

– Я подумаю…– буркнула я, плечі опустилися, голова так не піднялась, погляд був прикутий до рук, які лежали на колінах.

– Тільки думай не занадто довго. Бо наближається свято: Вальпургієва ніч. Я б волів, щоб ми на загальному шабаші об’явили про наші заручини, – наполіг Віктор.

 Він дивився на мене, як хижак, який тримає крихку пташку в своїх пазурах за одне крило – з задоволенням спостерігає як бідося останнім, вільним крилом тріпоче, в примарній надії вирватися і звеліти.

 Моє сердце стиснулося від жалю до своєї похмурої долі. А якщо я, коли буду в шлюбі з Віктором зустріну того хто мені сподобається, то що робити? Я що не заслуговую теж отримати щастя та задоволення від відносин? За що мене карають де немає моєї провини? Чого я не наївна, дурна – зараз б одразу погодилась на цю авантюру і тільки з годом дізналася як сильно мене обманули. Але зараз я досвідчена – наперед знаю, що цей договір невигідний і кабальний.

 Але і перебити мені поки нічим. Я спробую ще поборотися, наостанок. Бо не здамся без бою!

 Не той характер! Навіть без магії, я не здаюсь це в мене характер маман.

– Зрозуміла, але мені все треба зважити. Тим паче закінчити свої справи, – додала я.

– Так, краще тобі закінчити відносини зі своїми справами, інакше їх чекає незавидна доля! – попередив сурово Віктор.– Я не потерплю конкуренції!

 В мене звісно не було зараз відносин, це я так сказала... Щоб мати час придумати як вийти з цієї патової ситуації, але те що він ще ревнивий мене – насторожує. Я ще раз переконалась, що треба уникнути цього союзу.

 Коли я опинилася в дома, тільки там могла з полегшенням видохнути, бо це був єдиний острівець комфорту. Я ледь здихалася награної люб’язності цього сноба. Він хотів мене підвести, але я відмовилась – бо ще чого показувати де я живу. Я убезпечила свою оренду хатку амулетами захисту і сховку.

 Але довго спокійно переварити те, що я почула не змогла, бо по магічному дзеркалу зв’язку зв’язалась...маман…

 Посеред зали заставленими квітами і лікарськими рослинами на стіні висіло овальне велике дзеркало, на рамі якого миготіла злим червоним ім’я матері.

 Я зробила вдих видих, бо розмова з нею завжди забирала в мене останні нервові клітини. Але якщо не поговорю, буде ще гірше і її не цікавило, що вже була пізня година.

 Я підійшла і активувала помахом руки зв’язок.

– Жадана…– і далі маман від душі перелічувала мої родові імена.

 Я поморщилась, бо згадала, як Віктор з захватом казав про мою чисту родословну, наче я якась породиста сука, яку йому вдалося урвати за безцінь на виставці.

 А ні інкубатор, з розширеними функціями. Хоча він відмітив мої достоїнства, але все одно вони лиш бонус до основної – моєї можливості дати Віктору чистокровних нащадків, не більше.

– Що означає твоє подумаю? Тобі що до цього скільки років не вистачило подумати?! Зрозуміти, що тільки Віктор для тебе гарна партія і тільки він тебе прийме таку безталанну! – після перелічення продовжила розпікати мене маман.

 Аврора Вереск була, стрункою, високою жінкою, з проникливим поглядом зелених очей. Її руде з золотим відливом волосся було туго зібране в красиву зачіску. А вдягнула буда в діловий червоний костюм. На ній блищали золоті прикраси. Червоні вуста незадоволено скривилися.

– Та все я знаю! Ма, я вже доросла! Я можу сама вирішувати що мені робити, – обурилась я.

– Ти вже на вирішувала! А результату чи варіантів нуль! – нагадала маман, примружив по хижацькі очі.

– Та будуть ще варіанти, потрібен час! – наполягла я.

– Все! Вийшов твій час, набридло! Якщо до Загального шабашу ти не покажеш результати свого плану чи не приймеш пропозицію Віктора. Я тобі влаштую справжні випробування, щоб ти зрозуміла, що на тебе чекає без підтримки та захисту! – сказала маман і припинила зв’язок.

 Я важко видихнула. Я ще хвилину стояла, як ото вкопана перед дзеркалом і не знала що сказати. Мати навіть слухати мене не схотіла.