Раді Вас бачити!

 Мене аж струмом прошило, пройшла хвиля приємного жару. Я відчув те, що нетреба відчувати. І це треба загнати знов куди подалі. Ні, це не хіть. Було навіть краще, якби це була просто хіть. І я би списав на магію відьом. Але те що я відчув інтимніше і глибше. Бажання її наповнити, віддати всього себе, а не тільки тіло. Бо це правильно. Так має бути. Не того що судилося, а того я так вважаю буде правильно.

 Що за маразм? Мене точно башкою добре приклали – ото лізе всяка дурня в голову. Ця дівчина навіть не вільна. Вона спить з іншим. Почуття має до іншого. Але ж мене її тіло не цікавить…я хочу її наповнити…щоб це не означало…Яро, ти довбень, припиняй дурнею страждати!

 Я взагалі не хотів заводити відносини – бо сенсу в них не бачу.

– О, вибачаюся, що записав тебе до коханців тої стерви. Ти пов’язан енергетично з іншою. Давно я про такий тип прив’язки не чув, сіальці таке практикували, – знов ожив Маркус.

– Слухай, що ти мелеш? Яка енергетична пов’язаність? Тобі мало? Я зараз доб’ю, щоб не мучився! – запалився я.

 Подивився на Маркуса і хотів реально метнути в нього меча, щоб не триндів дурню. Але Жаді перехопила мою руку за зап’ясток і опустила.

– Ти чого лізеш?

– Ну…він правий... я давно зрозуміла, що мене тягне до тебе. Тобі видно пощастило, тобі не озивається цей зв’язок. І це добре. Хоч ти будеш стриманим,– тихо сказала Жаді.

 Але не дивлячись, що це було сказано тихо – її слова відлунювали ехом в моїй голові, бились в скронях і змусили серце стиснутися. Ці боязкі слова були гучніші за вибух.

 Я уважно на неї подивився в сяючи очі. Я не знав що робити. Менше всього я хотів мати з кимось зв’язок, хоч фізичний. Хоч енергетичний.

 Але тут мені довелося повертатися з небес на землю, бо я чув голоса Килини і Богдана, а ще Розанна була жива. Ну і звісно Даріель.

 Тож тепер мені треба швидко вирішувати як бути.

 Так я зараз міг чкурнути до своїх, прийняті людський вигляд і якось все пояснити, потім ми б поїхали звільніти наших з полону. Але це час, за який та клята темна відьма вб’є моїх побратимів. Я не міг ризикувати.

 Якщо Розанна побачить мене з Жаді. То отримає прекрасну можливість для маніпуляцій. Не те що я, як Даріель закоханий і готовий на самопожертву. Ні, я просто багато винен Жаді. Вона два рази мене рятувала, тож по кодексу честі, маю відплатити. А створення нової загрози з боку темної, древньої відьми – це не відплата.

 Та і на Даріеля Розанна могла впливати через Жаді – в них кохання.

 Наче поки Розанна далеко і не бачить хто зі мною. Але вона вже вибралась з укриття і дивиться в нашу сторону.

 Пил бою вже осідає, кіптява розсіюється. Пора вирішувати що робити. Я відпустив Жаді відсторонившись.

 А цікаво, вдасться вбити Розанну? Це вирішило більшість питань. Я б звільнився сам і звільнив своїх людей. Даріель теж був би вільний і зміг бути з Жаді. Жаді теж була б безпеці і змога будувати відносини з Даріельем. Я б тоді точно відав борг травниці.

 Та навіть якщо не вдасться, це буде прекрасний відволікаючий маневр. Бля…

 Я подивися на меч, який був наче скований з космічної темряви він знов перетворився на ніж – так буде менш паливно.

 Я криво всміхнувся.

– Жаді, швидко рухайся в сторону Бібліотеки. До Даріеля навіть не підходь і не дивись в його бік! – сказав я.

– Гей, чого ти розкомандувався?!

– Бо там його господарка! А вона вже помітила, що поряд зі мною хтось є. Ти все ж бажаєш зчепитися з ревнивою відьмою? Валяй, можу навіть зброю дати, – і я люб’язно припідніс на розкритій долоні свій ніж, заложив іншу руку за спину, зображуючи чемного дворецького і іронічно вигнув брів, подивившись спідлоба на неї.

 Чогось одразу запал сперечатись в Жаді зник. Вона заворожено подивилася на ніж, простягнула руку, а потім відсмикнула наче, опіклася.

– Ну…хе-хе...ні…я її боюся…– відповіла повагавшись Жаді.

– Я так і зрозумів. Тоді не заважай працювати тому хто не боїться кидані їй виклик, – сказав я, – Так що якщо матиму успіх, ми квити. За те що ти мене врятувала...якщо ні…то все одно тобі плюс звільнишся від нашого зв’язку.

– Гей, ні…не хочу. Розірвання зв’язку…бо ж це буде означати… – злякано сказала Жаді.

 Я вже не слухав, бо треба було зосередитися. Потрібно достатньо близько підібратися для удару, але щоб Розанна нічого не запідозрила. Дистанційно теж бити не варто, можна наштовхнутися на щит.

 Ще якось треба обійти Даріеля. Хоча він заінтересован в успіху моїй затії, але він під впливом Розанни, тож одна її команда і все.

 Я помахав не озираючись Жаді.

 Єх, якби не травниця і мої побратими, міг би вже сьогодні бути вдома. Але що думали про те що не сталося? Треба думати як бути зараз.

 Я зупинився, всі мої м’язи напружися. Я увімкнув істинний зір, побачив куди бити, де в її захисті проріха.

 Крила стиснулися до хрусту. Світ звузився до двох об’єктів: я і здобич.

 Крила розтиснулися, створив імпульс, який підкинув тіло вверх, створив вихри в повітрі. Я нісся верх, а потім вперед синьою стрілою готовий проткнути ціль.

 Ніж перетворився на меч.

 До зіткнення з цілю: п’ять метрів, чотри... три…два...один.

 Я бачу як насмішливмий погляд Розанни наповлюється розімінням і жахом.

– Адьйо, сука! – прошипів я і ніж знов став мечем, його лезо вже було в декілька сантиметрів від її грудей.

 Як почув грохот і спалах світла, а потім моє тіло прошило струмом і біль запалилась в кожному волокні м’яза.

 Я ще по інерції пролетів декілька метрів. Розанна зникла з троєкторії мого падіння, тож я втрачаючи космічне пір’я пропахав землю, зробив борозду в землі і мене спинила тільки колона, в яку я гарно вліпився. Бля…

 Скучо, що сталося?

 В голові дзвеніло, перед очами плавали крапки. Мутило. Все тіло боліло і здригалось.

 Але скоро я побачив винуватця мого стану...Даріель! Це підле гівно влупило блискавою, бо ще одна вже формувалася в його руках.

 Ну все!

– Сцуко! Довбаний підкаблучник! – прошипів я.

 Зібравшись з силами і зникнув з того місця де рухнув. Я з’явився позаду і замахнувся мечем, але мій меч зіткнувся з вогняним мечем Даріеля. З’явилася ударна хвиля, яка підняла пил і уламки в повітря.

– Я бачу нарешті твоя порочність вилізла на ружу! Вітаю, тепер ти дійсно схожий на тих за ким полював! – випалив Даріель.

– Іди на хрін! Довбаний раб! Якби не ти: ми були вільні! – обурився я.

 Влупив по морді Даріеля крилом – примусив політати, він впав, підняв купу пилу.

 А потім ще опустився і влупив ще раз ногою. Вмістив все обурення за те що спаскудив такий гарний шанс.

 А ось я відчув як ожило кільце, мене всього скрутило, я скрипнув зубами, м’язи скам’яніли від болю. Я ледь втримався на ногах.

 Але тримався на злості і темній енергії, і бажані звільнитися.

 Я знав де шукати джерело моєї болі. Я послав туди сову, почув лайку Розанни.

 Але дійсно вона була під захисним щитом. Але її щит проб’є навіть одна сова.

 Та тільки секунда затримки, дозволила оклематися Даріелю. І знов на мене обрушилися блискавки. Щит тримав захист, але так я спалюю свою енергію. І знов розпалю своє тіло. А Жаді більше мені не допоможе.

 Чорт! Ні...і не можу програти! Особливо, коли був так близький до волі.

 Плюс ще кільце підгризає з середини мої можливості для спротиву.

 Мене загнали в пастку.

 Ні, сцуко! Не сдамся.

 Я криво всміхнуся і стиснув рукоять меча, готуючи відкрити Око. Так це вже, мабуть, квиток в один кінець. Але я не вернуся в неволю! Я підняв меч над головою, готовий увігнати в землю.

– Ні! Не роби цього, придурку! Друге відкриття Ока добье тебе! – крикнув Даріель.

– Раніше треба було думати, до того як завадив мені! Вилупок! – випалив я, вишкірившись, – Побачимось в пеклі!

 Правильно Даріель переживає – неважливо чим би він не був: під Оком йому капець.

 Я майже опустив меч в землю. Як відчув різку біль в шиї. Я торкнувся шиї і витяг шип…створений з темної енергії і подивився в сторону звідки він міг вилетіти...Жаді…

– Зрадниця! – прошипів я, але перед очами пливло, почав падати, рухнув на землю.

 Я побачив сльози в її очах і вона губами щось казала, мабуть вибач.

 Але мені що з того. Я ж казав – вибачення до сраки, вони не виправлять вчиненого. І зараз мене зрадили.