Раді Вас бачити!

– Йой! Це ви вибачте! Я просто останнім часом на нервах, – взяла себе в руки і тепер мені соромно, що я виставила себе дурою, перед цим красенем.

– Та я розумію ви одна, а тут до вас підходить незнайомець, – сказав блондин.

– Та нічого! Що ви хотіли спитати?

– Ви коли дочитаєте цю книгу, можна я її візьму? – спитав ввічливо красень.

– Так! Звичайно! – мій голос зрадницьки тремтів, я облизала пересохлі губи.

– Дякую...і...– він взяв книгу з моєї руки, турботливо перевернув її. Я зараз тільки зрозуміла, що тримала книгу вверх ногами. Йой! –Так думаю, читати буде зручніше! – він тепло посміхнувся, під мигнув.

– Йой! Дякую!– капець, він думає що я дура якась і істеричка.

– Вас як звуть, пані?

– Є…Жадана.

– Яке гарне ім’я, а мене Даріель, дуже приємно познайомитися. Добре, я піду на своє місце, щоб вам не заважати.

 І він пішов дійсно туди де читав.

 А я коли схаменулася, то помітила його золоту і сильну ауру. Видно, що вона знаходиться під стримуванням. Тож вона мабуть ще гарніша і сильна без цього. Цікавий цей Даріель. От що він таке? У магів, чародіїв навіть сильних такої аури немає. Але якусь нечисть навіть вищу сюди не пустять.

 О, як інтригує!

 Тож я взяла чай, який принесла в термосі, щоб не обтяжувати Ламіку. Вона любить мої чаї, тож я з нею ще ділюсь – пішла пригощати Даріеля.

– Вибачне, а ви трав’яні чаї любите? Я сама збираю трави сушу і збираю для різних сенсів: цей заспокійливий, – спитала я.

 Даріель підняв на мене погляд, на мить задумалася, аж очі потемніли, а потім посміхнувся і сказав:

– Так, прошу. А ви теж відьма?

– І так і ні…я травниця. Для відьми в мене немає магічного потенціалу, – пояснила я, тяжко видохнув.

 Краще про таке одразу попереджати, бо це як бути прокаженою, може не всі хочуть з таким браком навіть просто спілкуватися.

 Даріель встав та відвинув мені стілець.

– Сідайте, будь ласка. Поясність, як це відьма і без магічно потенціалу? Я таке чую вперше, – сказав Даріель.

 Йой, а нього ще манери старих часів, цікаво. Тож може він взагалі має не одну сотню років і не з сучасного часу.

 Довелося пояснювати що да як під чашечку чаю.

– Мені шкода, що з вами таке сталося…– сказав Дарілеь, коли я все пояснила, – Відьма без магії, що янгол без крил.

– Ну я вже звикла. Може раз ми поділили чай, то перейдем на ти? – спитала я.

– О, ну можна… – погодився Даріель.

– А навіщо тобі книги з вивчення темної енергії? Ти ж знаєш, що вона небезпечна і нестабільна?

 І тут Даріель похмурнів. Хоча до цього прямо сяяв, як весіннє сонечко. І я придивившись по уважніше до його аури побачила як вона змарніла. Я перевела на істинний зір очі побачила – що того, в його нижній чакрі…йой, залишки темної енергії. Вона намагається стати частиною матерії Даріеля, але він її блокує. І вона наче в пасці, це приносить якісь відчуття. Не знаю болю чи...чогось солодкого. Бо та чакра відповідає за сексуальне насичення.

 Даріель відвів погляд і стиснув руки в кулаки, аж побілили кісточки, і заплясали жувала.

– Йой, вибач, це не моя справа. Якщо не хочешь не відповідай, – сказала я.

– Та ні….просто мені треба знайти більше про темну енергію, особливо про маніпуляторів…і як здихатися її,– відповів крізь стиснуті зуби Даріель.

– Ну…йой, а хіба маніпулятори темної енергії існують? Їх знищили ще, коли Інквізиція ганялась за відьмами та чаклунами, – здивувалась я.

– Одного не добили...

– ЩО? Справжній живий маніпулятор темною енергією? Де? – не повірила я, вирячив очі.

 Я затамувала подих, бо це означало, що я врятована. Якщо є маніпулятор темною енергією – то він може матерелізувати цю енергію. Мені вона потрібна в матеріальному вигляді, як протез для мого енерго каналу.

 Даріель знов притих – вид в нього був, наче заляскався що бовкнув зайвого.

– Краще тобі з ним не зустрічатися! Воно відбите, хтиве і збочене! – після паузи бовкнув Даріель.

– Йой, я розумію. Що маніпулятори специфічні можуть бути, бо в них трохи їде дах, із-за цієї енергії, яка їх змінює на клітинному рівні, але в мене вибору немає…– сказала я.

 Довелося розповідати про свою ідею.

– Це безумство, таке ще ніхто не робив! – сказав Даріель.

– А я зроблю, бо в мене вибору немає. Або я щось зроблю, щоб урятувати свою свободу, або стану просто інкубатором без волі і можливості щось вирішувати, – відповіла я.

– А з цього місця можна детальніше?

 Я не хотіла розповідати Даріелю про те як мене загнали в глухий кут. Просто зазначила, що від того чи знайду я матеріалізовану темну енергію залежить моє життя. І була правдива в своїх словах.

 І Даріель уважно на мене подивися, його очі зблиснули золотими іскрами. Він наче про щось задумався.

 Які в нього гарні очі: голубі, як незабудки, на які спадає вранішнє сонечко, а замість роси в них блищать золоті піщинки. Я аж замилувалась, мені подих затамувало. Я трохи випала з реальності.

– Добре, я подумаю, що можна буде зробити, – сказав нарешті Даріель.

– О, так ти мені допоможеш? – здивувалась я.

– Спробую, але нічого не обіцяю, – відповів Даріель, але потім втомлено потер перенощицю і на його обличчі відобразився біль.

– Що таке?

– Та мені дошкуляє темна енергія, яка засіла в тілі. Я шукаю як її позбутися, бо вона конфліктує з моєю, – відповів Даріель.

– Йойки, а звідки в тобі з’явилася темна енергія?

 Але Дарілеь, тільки опустив погляд і промовчав, наче йому за щось було соромно. Я навіть побачила легкий рум’янець на щоках.

– Ну добре, я не наполягаю, щоб ти розповідав. Але можу допомогти позбавитись її, – сказала я.

 Даріель на мене подивився і взяв мою руку в свої, в його очах засяяла надія.

– Так?! і як?

– Ну...– я знітилась, – Тобі може не сподобатися моя пропозиція.

– Кажи, я на все згодний! – наполягав Даріель.

– Ну…я можу прийняти темну енергію. В мене ж немає ні магії, ні світлої енергії, тож в мені ні з чим їй конфліктувати, мої енерго канали порожні, як і енергохранилище, – сказала я, опустив погляд.

– Так-так! Буду тобі до віку за це вдячний! – заявив Даріель.

– Зачекай радіти….бо я не можу приймати, як звичайні маги і відьми енергію, тільки як сукуби…через секс…вибач, – сказала я.

 Ой, як незручно, він ще подумає, я нав’язуюсь і щось вигадую. Але дійсно, нажаль я в жалюгідному проложені, в мене дуже мало варіантів прийому енергії. Не дарма маман і Віктор мене зневажають.

 Даріель здивовано витріщився на мене і відкрив рота.

– Я розумію, сказала дурню! Пробач! Ми ледве знайомі, я тобі можу навіть не подобаюся, – визнала з розумінням я.

 Я встала і збиралась йти, бо мені було незручно, відчула себе якоюсь жалюгідною нижчою нечистю. Мабуть, дійсно Віктор правий, тільки він може таку, як я, терпіти і нічого ото вимахуватися. Я важко видихнула.

 Але тут відчула як мене схопили за плечі, але швидко послабили хватку і тримали ніжно.

– Ти не так зрозуміла, ти мені подобаєшся. Ти розумна, турботлива, світла, хоч і відьма. Просто…я зважую чи достоїн такої жертви. Та і мені незвично, що для мене щось роблять добре, ти перша, – промовив палко Даріель.

 В мене серце гухнуло, аж до горла і впало до діафрагми, а хребтом пройшовся струм. О, невже мені пощастило і я знайшла того, хто відповідає мені взаємністю і бачить більше ніж породистий інкубатор.

– Оу, дякую, але мені щось загрожувало, тільки якби в мене хоч якийсь магічний рівень був. А так… повна порожнеча і стражденні в посусі енергоканали, – сказала я і важко видохнула: – То коли ти хочеш…ну… Позбутися тягаря?

– Можна зараз? Бо я не витримаю ще хоч добу! Це приносить мені невимовне страждання! – сказав Даріель і дійсно в його очах виднівся біль.

– Ну...я не проти...– сказала я, відчуваючи як червонію.

– О, Жадано, моя рятівнице! – видохнув таким тоном Даріель, що в мене шкірою сироти пробігли, а хвіст під сукнею затремтів дрібно.

 Даріель з пристрастю кинувся обціловувати мою шию. Йой, його поцілунки приємно опікали мою чутливу шківу, я відвела ще більше шию під пестощі його палких вуст, прикрив очі від насолоди. Я обійняла його за шию та пристрасно зарилась рукою в шовкове волосся. Я стиснула зуби, щоб втамувати стогін, що рвався з вуст.

 Я відчула, що мене притиснули до колони, її холод спочатку охолоджував, але потім все одно я згорала від жару в якому зараз палала. Аж дихання збилося, серце здавалося проб’є грудину – так сильно калатало.

 Мені не вірилось, що це реальність, це мабуть солодкий, еротичний сон. Тоді я не бажаю прокидатися.

 Я швидко розстібала сорочку Даріелю, поки його руки пестити мене, а губи вивчали де сама чутлива частина.

 А моя спокійна безодня заворушилась, відчуваючи наближення поживи. Вона жадібно захвилювалася. Аура Даріеля тремтіла приємно пестячи мою.

 Я розстібнула штани Дарієля і почала пестити його достоїнство, яке вражало своїми розміром.

 Даріель на хвилинку відсторонився і важко дихаючи спитав:

– О, моя чарівнице, ти точно впевнена, що бажаєш прийняти мене і те що я принесу? – і він уважно подивився мені в очі, в його погляді сяяла пристрасть, але на обличчі відображалось занепокоєння.

 Я поглянула йому в очі, кивнула в знак згоди, бо важко дихала і ледь стримувала стогони.

 Він посміхнуся і впився мені в уста, його поцілунок зовсім переніс мене в палкий світ пристрасних відчуттів, а потім я відчула його дражнящі рухи в низу мене. Я знов ледь стримала стогони вся стиснулася від напруги, подалась до нього. А потім в мене увійшли і мені перехопило подих, очі розширилися, я тільки могла ковтати повітря. І з Даріелем увійшла та темна енергія, вона відрізнялася від його. У Даріеля енергія була тепла – а ця прохолодна, але це було теж приємно і збурювало нервові закінчення, наче прохолодна пір’їнка там внизу все лоскоче. Ця енергія швидко наповнювала мій змарнілий енергорезерв, який забринів від радощів довгоочікуваного наповнення. Мені навіть не вірилось що таке відчую. Бо це було краще ніж оргазм тіла. Я все ж застогнала опухлими губами і вигнулась дугою.

 Прикрила очі, я бачила якесь дивне місце – наче під ногами був розстелений космос, який наче водне плесо і пускав райдужні хвилі. А посеред цієї зоряної місцини я побачила силуєт з шести крилами. Який повільно на мене озирнуся, коли я побачила його сині очі – це мене злякало і стиснуло мою грудину, а серце пропустило удар. І мене наче виникнуло звідти.

 Я відкрила очі і зрозуміла, що я знаходжусь в Бібліотеці на столі.

– Ой, що сталося? – здивувалась я, прокліпуючись.

– О, нарешті прийшла до тями! Як ти? Я злякався за тебе! Пробач! – я побачила перед собою схвильованого Даріеля.

– Ой, я що сталося? – перепитала розгублено я.

– Ти втратила свідомість на піку…задоволення…пробач, якби я знав що так буде…не погодився...– сказав Даріель.

– Нічого, все добре! – я не брехала, бо відчувала таку легкість і підняття, які ніколи відчувала.

 Я перевела зір на істинний – побачила, що Даріель прямо сяяв сильніше, ніж я його бачила вперше. А темної енергії в ньому не було, але вона була в мені і нам обом подобалось це. Бо я відчувала таке задоволення від наповнення, що аж губу прикусила і ледь не застогнала.

 Невже це те, чого я була позбавлена за правом народження? Це те що я повинна була відчувати, але злою примхою долі була позбавлена цього? Ні, я точно повинна знайти з чого зробити протез і відновити можливість до магії. Я хочу знов це відчувати.

 Але поки я рада тому що є. Я буду берегти цю енергію і вигадаю як використати мій скарб! Я ще раз полинула до вічуттів, що озивалися від тримання енерго хранилищем темної енергії, але...вона не стала собі тихенько сидіти там, вона розтіклась всім тілом, сама собі роблячи хід, але це не приносило болю. Тільки відчуття поколювання і прохолоди. Тобто я можу зрозуміти, темній енергії не потрібні енерго канали чи хранилища, вона сама собі знайде місце. Мабуть, вона сиділа в одному місці в Дарієля, бо його власна сила її стримувала і це робило тільки гірше. Чим більше тиснеш на темну енергію, тим дистабілізаційнішою вона стає. А от в мене нічому на неї тиснути, вона собі на волі пересувається. Тож не несе загрози. Навпаки підсилила мою слабку ауру, яка трималася на чесному слові, бо немала нормально підживлення.

 Я подивилася на руку, по ній зазміїлись тонкі візерунки і темна енергія почала закручуватися в завихрені, трохи виходячи з під шкіри.

– Привіт, маленька, давай дружити. Тепер я твій новий дім, – привіталась чогось я.

– Яка бридота! Тобі не болить? Пробач, тепер воно буде в тобі. І все із-за мене, – вибачився Даріель, який мав винуватий вигляд.

– Ні, навпаки, я не відчуваю від неї зла чи коду руйнації, а тільки спокій, трохи прохолоди і наче тебе тримає за руку друг, – відповіла я.

– Все одно...ти майже мене не знаєш, але пішла на такий ризик...дякую! Я тепер тобі винен! – сказав Даріель і взяв мене за іншу руку, поцілував пристрасно, притулився щокою.

 Я відчула, як золота аура Даріеля, пестила мою ауру, було дивне відчуття: з одної сторони мене гріло світло Даріеля, а з середини дарувало ніжну прохолоду темна енергія таємничого походження.

– Та що ти! Ще я повинна тобі дякувати! Тепер в мене є наповнення. Я рада, що хоч комусь мій дефект знадобився, – сказала я.

– Ти не дефектна! Ти диво! І якщо я почую від когось, що ти дефектна, я його спалю! Бо так заяви невігластво! Просто твоя сила не в магії чи світлій енергії, твоя порожність це теж є певний вид сили, – зауважив Даірель.

 Ми ще довго говорили про різне, про якісь дрібниці, а інколи просто мовчали нам було все одно добре. Наче ми віднайшли затишок одне в одному.

 Але раптом Даріель наче згадав щось важливе і швидко за збирався.

– О, священне світло! Я зовсім забув, що мене чекають! – вигукнув Даріель, збираючи свої записи, – Пробач, мені вже час…хоча я волів далі сидіти з тобою. Ще раз дуже дякую! Ти, стала світлом мого життя!

 Даріелю явно не хотілося покидати мене. Це було приємно.

– Бувай! Якщо ще десь підчепиш темну енергію – не викидай. Ти знаєш кому вона знадобиться! – пожартувала я.

 Але щось Даріелю було не весело зі жарку, в його очах виднілась тривожність.

 Щось мене це занепокоїло. Взагалі у Даріеля був такий вигляд, що він не додому збирається – а в пекло.

 У нього був глибоко нещасний вигляд.

 Я хотіла його провести, але тут зустрілась Ламіка. Коли коліжанка побачила нас з моїм новим знайомим – вона зблідла і її очі розширися.

 Подруга схопила мене за зап’ясток і потягнула до себе. Прикриваючи собою налетіла на Даріеля, наче мати несучка захищаюча курчатко.

– Ти охринів? Ти сюди за книгам приходиш? Ото бери вивчай і провалюй. А не відьм спокушай! – гримнула Ламіка на Даріеля.

– Що? Що таке? – здивувалась я, розгублено кліпая.

 Даріель теж одразу змінився – вже не було тіні журби чи страждань, в нього був вигляд того почуття достоїнства яке образили. Вони з подругою стояли один на проти одного і обмінювалися гнівними поглядами.

 Повітря наелектризувалося.

– Що ти собі дозволяєш, відьмо? – обурився Даріель.

– Це ти що собі дозволяєш? Тобі дозволили торкатися книг, а не відьм. Ти що вирішив себе занапастили і мою подругу заодно, га? Тебе не вчили головою думати, а не членом? Всі чоловіки однакові! – обурилась Ламіка.

– Та я нічого погано не зробив!

– Ой, ти ні. А твоя пані моїй подрузі зробить! Чи не сказав кому належиш, га шльондрочка? – гримнула Ламіка.

 А я так не врублюся про що вона. Спочатку я гнівалася на слова подруги в адресу такого милого хлопа. Але коли емоції мої вчухли – почала прислуховуватися до слів Ламіки. Я знаю коліжанку з дитинства і вона ніколи не робила щось просто так. Якщо вона так агресує, є якась вагома причина. Ще ж вона гримає на вивідувача, хоча є працівницею бібліотеки. А це не припустимо, тож справа точно серйозна.

 Йой, в мене погані передчуття.

 Але і Даріеля стало шкода, він на останніх словах Ламіки аж з лиця спав. Зблід і така біль промайнула в прекрасних очах.

– Як ти смієш? – обурився Даріель, – Ти лише світла відьма! Ти не знаєш з ким говориш!

 Я побачила як очі Даріеля з чисто-голубих засяяли розплавленим золотом.

 Його явно слова Ламіки зачепили і образили.

– Я вже сказала, я знаю хто ти…підстилка Розанни! – випалила Ламіка, схрестив руки на груді.

 Я відчувала, як аура Даріеля густішала, розжарюється, а повітря починає рухатися і закручуватися у вихри.