Раді Вас бачити!

– Так доповідаю, сьогодні того придурка привезли щось пізніше звичайного. Водій не виходив, одразу повіз Розанну кудись. І судячи з того, як Даріель мило перемовлявся з Розанною – все у них там добре. Тож якщо буде наспівувати традиційне, що вони живуть як чужі: брехня, – подруга звела брови до перенісся і фиркнула.

 Я це як почула, відчула що серце вкололо. Я тяжко видихнула. От хто дура? Я! Як можна бути такою наївною дурою в свої двадцять шість? Чого саме мене до цього Даріеля потягло? Я просто не могла опиратися, бо мене тягнуло до нього. Навіть той хто має магічний потенціал, але менший – тулиться до більше сильнішого. Скоріше, підсвідомо я відчувала силу Даріеля, а як порожня бажаю бути наповненню от…

 Так наукове пояснення, трохи прояснило ситуацію, але легше від того не стало. Факт лишається фактом – через моє вразливе становище мною скористалися.

– Дякую, поки мені треба ще певна література, а так я почекаю, коли знов приїде водій за Даріелем, – сказала я, після задумливої паузи.

– Добре!

 Ламіка принесла мені потрібні книжки. Ще мене зацікавило чи є тут література з описами храмів, особливо присвячених коханню чи плодючості.

 Все ж мене не відпускав той чарівний сон. Я вже погано пам’ятала деталі. Навіть обличчя того дивного спокусника – тільки образ руде волосся, пронизливо сині очі і темні, космічні крила. Я навіть нашвидкуруч зробила замальовку, поки зовсім його незабула. Я важко видихнула. Повертаючись думками до того сну і тих приємних відчуттів що він подарував.

 Але треба було вертатися в реальність, щоб працювати далі. Бо час спливав і мені треба мати хоч якісь результати. Нажаль, той чарівний незнайомець лише пліт моєї буйної яви. А так шкода, якби він існував – можна було заключити з ним контракт і він став би моїм фамільяром. Тим паче, як я зрозуміла, що темна енергія мені не шкодить. Але реальність інша. В мене все ще немає ні фамільяра, ні протеза – щоб відновити пошкоджений енергоканал, ні матеріала для протеза. Тільки трохи темної енергії гріє зажурливу душу.

 Я ще раз важко видихнула і почала уважно вивчати літературу, що мені принесли.

 Ось я відчула спочатку світлу ауру, що ніжно торкнулася моєї та збурилася хвилями.

 А моя порожнеча пробудилася від глибокого сну і уважно подивися на джерело енергії.

 А потім впала тінь на мій стіл і я підняла погляд.

– Привіт! Можна? – спитав чемно Даріель.

 Я похмурніла і якийсь час вагалася – все ж зробила те чого так хотіла. Я різко підскочила, наблизилась до Даріеля, відважила йому з розмаху ляпас, але він навіть не ворухнувся. Тільки щока стрімко червоніла.

 Він навіть не здивувався.

– Я розумію...заслужив, – похмуро відповів той.

– Так! Добре що ти це розумієш! Ненавиджу брехунців! І зрадників! Фу! Мій колишній такий же! – обурилась я.

 Я окинула з ніг до голови гнівним поглядом Даріеля, схрестив руки на груді і топнув носком ноги, хвіст під сукнею нервово смикав кінчиком.

– Я не брехав…

– Ти просто не розказав про маленьку деталь…що маєш пару! А я сама була тою кому зраджували. І тепер ти зробив так, що я стала тою з ким зраджують. Фу, це бридко! За що? – палала далі я.

 Так те що Даріель зустрічається з Розанною – самою небезпечною і мстивою, темною відьмою – це теж капець. Але це пів біди. Все можна приховати, тим паче це був один раз. Але те що я стала, хоча мимоволі, але коханкою – о це для мене справжній біль. Я не заслуговую бути просто розвагою. Не повинна бути втягнута в цей бруд.

 Даріель подивися на мене уважно, в його погляді було стільки болю і провини. Він стиснув сильно вуста, їх кутики опустилися вниз.

– Ти не розумієш...я не вибирав цих відносин, мені їх нав’язали. Я не кохаю Розанну. В мене вибору не було, – почав після затягнувшейся паузи Даріель.

 Він безсило впав на стілець, нервово зібрав долонею волосся за затилок. І опустив голову, знов біляве волосся навалилося на бліде лице, на яке впала темна тінь журби.

– Ой, тільки не починай стандартне: ми з нею разом не живемо. Наше кохання вже давно згасло, ми чужі одне одному. Просто не можемо розвестися і бла-бла, – далі палала я, розставив руки в боки.

– Ні, все набагато гірше. Можна я тобі все розповім, а ти вирішиш що далі робити? – спитав несміливо Даріель, підняв на мене погляд, а потім опустив і тільки дивився на підлогу.

– Ну валяй, все одно ж просто так не підеш, – бовкнула я, плюхнившись дупцею на стілець.

 Ледь встигаю придбати хвіст, щоб не впасти на нього. Бо іноді коли я емоціях – можу так зробити.

 Я нахмурилась і зрозуміла, що Даріель мені дуже сподобався. Мабуть, того я даю йому шанс на виправдання, якби він не запав в серце, я б його послала без пояснень.

 Та вид в нього був такий нещасний, наче його побили.

– Можливо зараз в це не віриться, але я колись був іншим. Я служив волі Небес. І ось коли треба було здійснити волю Небес, нам завадив…техноїд…але мені і моїм побратимам в два рази не пощатисло, бо нам трапився Інквізитор…– почав знов після паузи Даріель, між його бровами пролягала темна складка.

– Так! Стоп…техноїд...це космічний воїн, посланий з Древньою Сіалією допомогти вільному народу? – перепитала я, враз зацікавившись історією Даріеля.

 Бо дійсно він почав розповідати де що вельми цікаве.

– Так, але цей був шестикрилий і самий сильний, – відповів Даріель і махнув рукою.

 І перед нами проявися силует. Я не бачила лиця, лиш сапфірові очі, срібне волосся, сплетене в косу, темний обладунок і шість крил з синьою підсвіткою

 Я машинально схопила книгу з закладкою. Розгорнула на потрібній закладці і звірилась… Так… за описом підходить і як Чорний коваль. І на тих про кого розповідають легенди вільного народу.

 А ще мені згадався сон і сині очі того рудоволосого звабника…але і нього було тільки два крила, як в Чорного коваля. Значить, космічні воїни бувають різними. О як цікаво!

 Даріель потер задню частину шиї і важко зітхнув.

– Я вижив, а мої товариші ні… мені вдалося назавжди заспокоїти ту погань. Але я заплатив жахливу ціну: втратив крила. Та погань перед тим як здохнути – їх віттяла. Тож повернутися на Небеса я не міг, поки не відростив би крила, а на це йде багато часу і ефіру, якого ще треба достатньо, після важкої битви скопити. Поранення загоювати. Тож я застряг на Землі надовго, – продовжив Даріель.

 Коли Даріель тільки з’явився в приміщені, тут посвітлішало, тіні скоротилися. Але зараз, все наче пом’якшало і саме повітря стало важчим.

 Я відчувала, біль істотності Даріеля. І це не дивно, він пережив втрату друзів. А це правда, бо такі глибокі емоції не підробити. Та відьми відчувають, коли їм брешуть, і по аурі видно, як вона побліднішала і стала тоншою. Я не знаю, що зі мною було, якби на моїх очах жорстоко вбили Ламіку.

 Я б втратила розум від горя. Бо як можна спокійно пережити втрату найдорожчої істоти? Ви ділили все і добре і погане – а тут її вбивають. Мені просто уявляти це боляче, тож я не знаю як Даріель тримається. І він ще не втратив розум. Він якось це пережив. Який молодець і сильний!

 А потім другий удар – він залишається сам на чужині, сильно поранений без допомоги. Це ж капець!

 А ще втрата крил…це як для мене втратити магію. Це так боляче знати що ти неповноцінна і обділена.

– Так, стоп...крила…в тебе були крила? – здивувалась я.

– Ну так…і чого були зараз є...вони відновились...але все одно не такі як були, – відповів тихо, але чітко Даріель, підняв повільно зажурливий погляд.

– Є…– розгубилась я, вирячившись на Даріеля.

 Він гірко всміхнувся, мабуть, в мене дуже був кумедний вираз обличчя. Це мабуть вперше за час розповіді своєї історії він хоч трохи всміхнувся.

 А потім із-за його спини розгорнулися золоті, велетенські крила і одне крило Даріель обережно протягнув мені, торкнувшись ним легенько щоки.

 В мене аж сироти пробігли шкірою від цього ніжного, невагомого дотику, наче цілунок хмаринки. Я ще ширше посміхнулась, порухав плечима і потершись скулою, і щокою об ніжне пір’ячко, яке було прохолодне, але з нього виходило тепло, як наче воно було матеріальним сонечком.

 Взагалі, після того як я дізналася про втрату крил Даріелем, те що він їх переді мною розгортає. І дає торкатися – це великий прояв довіри до мене, і його пересилення своїх страхів. Невже це свідчить, що і я йому дорога?

 Я зовсім перестала гніватися на нього і відчула співчуття.

 Я ніжно попестила крило цього стражденного янгола, а він прикрив очі і застогнав від задоволення.

 Взагалі крила це дуже чутлива частина летючих істот. На крилах багато нервових закінчень, капілярів, кістки полі і крихкі. Тож якщо крилата істота отримує критичні поранення крил – вона може стікти кров’ю. Вмерти від больового шоку, чи сепсису. Або втратити крила. А це вже теж трагедія для такої істоти.

– Тож ти янгол? Воїн світла? – перепитала зачаровано я.

– Хех, зараз я тінь себе колишнього. Жалюгідна пародія. Бо, коли я застряг на Землі і намагався себе відновити, мені трапилася Розанна. І вона скористалася тим, що я не міг їй дати гідний опір, полонила мене. Так потім крила вернуться. А сенс, коли вже на мені стояла та клята печать неволі? – продовжив Даріель. Ще більше зблід, його очі потемніли і мерехтіли.

 Він закрив лице долонями, його крило затремтіло і його пір’я стало сторчма, а його сяяння лихоманливо замерехтіло.

– Ой, я гадала янголи сильніші за будь кого і особливо відьм, – здивувалась я.

– Це коли янголи не поранені і з крилами. А без крил, ми стаємо вразливі і якщо відьма достатньо могутня і досвідчена….результат перед тобою. Але я цього ніколи не хотів! Я хотів повернутися додому! А замість цього змушений скніти під владою цієї стерви, – додав Даріель, він подивився на мене я смикнулась, бо в його погляді було стільки болю.

 Я мовчки дивлюся на нього і намагаюся переосмислити почуте. В мене був шок.

– Але ж…заборонено полоняти живих істот…– зауважила я.

– Хєх, а Розанні все одно на якісь заборони, якщо вона щось бажає, вона це отримає, – з болем в голосі відповів Даріель.

 І тут я згадала слова Ламіки, про те що три неділі назад на мисливців був здійснений напад. Зник вантаж і вони. І тут мене наче мішком картоплі по хребту вдарили.

– Даріель, скажи…а це не Розанни рук напад на конвой мисливців? – спитала я.

 Даріель на мене злякано подивився і відвів погляд.

 Він не відповів. Але я і так все зрозуміла.

– Даріель, вона навіжена! Ти розумієш, що вона не тільки себе підставляє, а всіх відьом? Бо мир з мисливцями так важко був здобутий і він хиткий! А напад відьми на них порушить всі домовленості! Я не бажаю війни з мисливцями, бо мені без магічній кінець! – злякано сказала я, мій голос тремтів.

 А душа вжахнулася, мене кинуло холод, як я уявила що за відьмами знов почнуть полювати. І першими постраждають слабкі, такі як я. А я і так боюся мисливців, а так…не хочу помирати! Ні! Ні!

 Я жваво уявила, як мене ловлять, катують і тільки може якщо пощастить – вбивають.

 Я нервово зарилась пальцями в пір’я, а потім підкочила на ноги, з шумом відсунув стілець і почала ходити туди-сюди, хапаючись за голову, мене трусило.

 Мене лякало навіть те що деякі іннародці дозволяють собі відносини з мисливцями, а тут таке. Клята Розанна! Звісно їй нічого боятися. Вона легко втече, скриється, може вступити в бій і виграти! Егоїстка! А я? Мені кінець! Я ще не встигла віднайти свою силу, в мене тільки темна енергія, але її мало. Ні, не хочу війни!

 Але тут я відчула, що вткнулася лобом в щось тверде, а потім мене обійняли і я відчула заспокійливе тепло.

– Тихо, не хвилюйся, все буде добре. Не буде війни. Мисливці не дізнаються правди, вони думають це вампіри. І нехай так і думають, – сказав заспокійливим тоном Даріель.

– Але ж ті мисливці, які зникли….– зрозуміла я, підняв погляд заплаканих очей на Даріеля.

 Він знов осікся і замовк, відвів погляд, стиснув губи в нитку, його крила нервово теж стиснулися.

– Даріель…що з тими мисливцями?! – не здавалася я.

 Але він не відповів, лиш важко видихнув.

 Повітря наелектризувалося, в мене було погане передчуття. Я нервово сковтнула.

– О ні! Розанна нас всіх втягнула в біду! Я не хочу помирати! Не хочу війни! – почала панікувати я.

– Заспокойся, Жаді, я не дозволю тобі нашкодити. Я захищу тебе, – пообіцяв Даріель, знов подивившись на мене і в його погляді з’явилась впевненість, він всміхнувся куточком рота.

– Даріель, це звісно мило. Але ти себе не зміг захистити. Ти сам невільник, тож…мені хотілося тобі вірити, але я не хочу зачаровуватися, щоб потім гірко шкодувати, – відповіла я.

– Так, ти права. Але зараз все змінилося. Я побачив шанс на звільнення, тож зможу і тобі допомогти, – відповів Даріель.

– Що змінилося? – здивувалась я.

– Розанна знайшла собі іншу іграшку. Тепер вся увага на ній. Я використаю це як шанс знайти вихід, як звільнитися, – сказав Даріель, все не відпускаючи мене з обіймів.

 Він торкнувся ніжно щоки, я відчула приємне тепло і ніжність його шкіри.

 Я поклала долоні на його широкі груди і відчула як в них гупає нервово серце.

– Іграшку? Тобто в цієї стерви є ще один бранець, як ти? Стоп…той водій…він же маніпулятор темною енергією. Ти про нього? – здогадалась я.

 Даріель скривився, наче надкусив щось кисле.

– Який він бранець? Він такий же як вона, тільки статі іншої. Таке ж хтиве, навіжене. Він просто хвойда, не варто його жаліти, – відповів з презирством Даріель.

– Ну все ж…шкода його. Який б він не був. Та і віддавати темній відьмі істоту з могутнім рідкісним даром, це не розумно. Розанна може за його допомогою наробити ще більше лиха, ніж з тобою, – зауважила я, – Ти не розумієш, темна енергія: це фундамент, який тримає купи наш Всесвіт. Страшно уявити які можливості має той, хто володіє маніпулятором цього феномену, – зауважила я.

– Не думаю, що все настільки погано. Ти його переоцінюєш, він просто норовлива хвойда, яка шукає проблем на…те саме місце. Він вже не несе небезпеки, бо втратив крила, – сказав Даріель, пирхнувши.

– Так, стоп…маніпулятор вже матерелізовував крила? Які вони? А пір’я він роняв? Ну хоч одне? – затараторила я в захваті.

 Бо це означає, що я можу теоретично отримати свій довгоочікуваний протез для енергоканалу.

 Даріель напружився, нахмурившись і уважно подивився мені в лице.

– А нащо тобі його пір’я?

– Ну…– і мені довелося розповісти про свій задум.

– Ти геніальна! Але якщо в результаті експерименту щось піде не так?! Все ж ніхто до тебе такого не робив… – вислухавши уважно мене, сказав з захопленням Даріель.

– Я повинна хоча б спробувати! Ти не розумієш. Або я отримаю самостійність в магії, або стану інкубатором, – сказала з сумом я.

 І розповіла про Віктора.

 Даріель відсторонився і почав психовати, по всякому клянучи мого майбутнього поневолювача. Мені здається Даріель зараз блискавки почне кидати.

– Я того виродка знищу! Не отримає він тебе! – обурився Даріель, його очі засяяли золотом, а крила почали іскритися і теж ясно сяяти.

– Милий, це звісно зворушливо, що ти за мене вступаєшся, але нагадую. Ти сам належиш іншій. І якщо вона дізнається, що я тут з тобою робила, мені кінець. А не дізнатися вона не зможе, бо як пояснити якого ти поліз битися з Віктором, – відповіла я.

 Даріель важко видохнув його плечі опустилися, він нервово торкнуся золотої брови.

– Так, ти права. Добре...я щось вигадаю з пір’ям хвойди… щось повинно ще було залишитися, – пообіцяв Даріель.

– О! Справді? Дякую! Я тобі буду винна що завгодно! – зраділа я.

 Я повагалася і не втрималася, припала пристрасно до його грудей, а він затремтів від того, а ще я мабуть перестаралася. Бо розстібнулися верхні ґудзики і я побачила тату на лівій частині грудей.

– О, в тебе тату, а я гадала, що світлі таке не роблять, бо це гріх, – пошукувала я.