Раді Вас бачити!

– Не правда! Мої мене чіпатимуть. У нас не прийнято знущатися над своїми. Ми захищаємо один одного! – обурився я.

– Правильно, це якщо тебе вважатимуть все ще своїм, а якщо ні? Я прожив не одне сторіччя і знаю, що люди за менше знищують собі подібних. За колір очей, родимки, не той колій шкіри. А в тобі сидить жахлива по свій могутності сила. Як думаєш, які твої шанси, що на тебе чекає полювання? – перепитав Даріель і подивися на мене, як на малу наївну дитину.

 Та я не був наївним чи дурним, хто як не я знав характер свого батька. І я знав що навіть не маючи в собі цієї сили, мене б не прийняли після полону. А знаю точно мені кінець. Я міг втекти і від Розанни, і від своїх. Але ж я не втечу від себе. Мені самому важливо повернутися додому і вже там прийняти свою долю. Я не хочу тікати, як переляканий побитий пес, від вовків. Хочу ще хоч в останнє побачити своїх, почути голос батька. Відчути запах дому. Даріелю не зрозуміти мене. І того як важливо для людини хоч ще раз обувати вдома, особливо після полону. Якою б не була сім’я, але це мої рідні. Тож я хочу жити, але готовий до любого рішення батька.

– Значить, так і буде. Я приймаю це, – відповів я.

– Та ти що? Це ти кінчений, а я не я. Я хоча б вирвавшись більш-менш на волю поспішив віднайти радощі життя, а ти якби вибрався бажаєш знайти смерть. Але це не логічно і не правильно. Все живе тікає від смерті, а ти так спокійно до неї прямуєш, – здивувався Даріель.

– Ні, я хочу жити, я люблю життя! А ще волю і знаю що таке честь, – відповів я.

– Яка честь у хвойди?

– А ти що забув? Я ще повноцінно не займався сексом з Розанною. І вона не отруїла мене з середини. А ти скільки раз вже сам добровільно з нею трахався? Тож хвойда явно не я. І честь ще при мені, – відповів я.

 Даріель глумливо гмикнув.

– Але все одно ти Розанну вдовольняв, нехай без проникнення. Чи це інше? – в’їдливо зауважив Даріель.

– То були пестощі, це дійсно інше. Плюс вимушено. А ти прямо біг задовольняти пані, – зауважив я.

– Ну-ну...нагадую, ти все ще власність Розі. Тож не сьогодні – так завтра у вас відбудетеся повноцінний секс, так що не лести собі. Я почекаю. А потім подивимось скільки там залишиться від твоєї честі, – зауважив Даріель.

– А я почекаю і подивлюсь куди тебе пошле та мила світла відьмочка, як дізнається, що ти підстилка темної відьми, – сказав с сарказмом я.

 І тут самовпевнена посмішка пихатого Даріеля зійшла на нівець. А очі потемніли, а погляд став колючим.

– Ой що таки вже дізналась? – здогадався я.

– Да пішов ти! Поїхали вже! – скомандував Даріель.

– Ну-ну, ну хоча переспати з нею встиг, перш ніж тебе погнали, як брудного голуба,– іронічно додав я.

– Так, не виводь мене! Про мене можеш казати що завгодно, але не треба про неї говорити таким зневажливим тоном, – обурився Даріель.

 Ого, цей вилупок заступається за ту незнайомку. Цікаво. І незвично для цього чванливого придурка.

 Знов він як згадав по неї почав сяяти, як закоханий дурник, аж нудити мене почало. Я закотив очі, зняв з ручника машину і надавив на педаль газу.

– Ой, наївний, ти гадаєш що твоє нове захоплення інша, бо вона без магії? Але сутність в неї відьомська, лише питання часу коли і ця тебе вполнить, – зауважив я.

– Неправда! – обурився Даріель.

– Закладемося? – перепитав я і ледь всміхнувся.

– Да ну тебе!

– Значить, не віриш до кінця в чистоту намірів тієї панянки! Правильно…– відповів я.

– Ні, вона інша! Просто тобі не бачу сенсу щось доводити!

– Так-так…побачимо, як тебе ще світла відьма трахне і висушить, – пирхнув я.

– Так ще одне слово про неї…

– Та зрозумів-зрозумів, вона для тебе священна…– хотів сказати корова.

 Але вчасно прикусив язика, щоб мені його не вирвали.

 Далі ми їхали в гнітючий тиші, яка навіть відчувалась густою, як варення. Даріель тільки кидав на мене вбивчі погляди. А я думав як витягати своїх і звалювати з цього паноптикуму.