Раді Вас бачити!

 Я смикнула Ламіку за рукав, благаючи схаменутися. Бо я відчувало силу Даріеля і боялась, що він спрямує її на мою любу подругу. Але Ламіка схоже увійшла в режим розгніваної подруги-берсеркера. Їй було все одно на крутість мого кривдника.

 Взагалі, це було з перших днів нашого знайомства. Ламіка мене частіше захищала, ніж рідна мати.

– Ой, ну давай мені привід, будь ласка, тебе випхати під самовпевний зад! Я з радістю це зроблю, але що скаже твоя пані, коли отримаєш заборону відвідувати нашу Бібліотеку, га? Як їй поясниш за що тебе випхали? – з їдкою іронією видала Ламіка.

 Даріель стиснув гнівно руки в кулаки, аж кістянки пальців захрустіли і побіліли. А на його прекрасному лиці зарухались жовна. Він ще свердлів якийсь час подругу поглядом не мигая і від нього відходила золота вбивча аура, а потім все згасло і стихло.

– Да пішла ти! Ніколи з тобою тут гиркатись! Я запізнююсь, – випалив Даріель і пішов геть.

 Коли Даріель зник – Ламіка полегшено видохнула. Тільки потім я помітила, яка вона була бліда і тримала в руці затиснутий флакон з чимось.

– Фух, звалив все ж...пощастило, – сказала Ламіка, ховаючи флакон в кишеню.

– Є…це що взагалі ти влаштувала?

– Тебе дуру врятувала! – і Ламіка подивилася на мене засуджуючим поглядом.

– Від чого?

– Ой, Жаді, я ж забула! Ти новенька тут! От я дура! Вибач, – щось собі згадала Ламіка і вдарила себе по лобі.

– Та що таке? Поясни будь ласка, бо ти мене лякаєш.

– Жаді, сонечко, якщо тобі так кортіло пошпехатися. Ти б сказала, я б тобі підібрала когось з відвідувачів, але безпечного. Бо цей пихатий мудило, небезпечний сам по собі. Але в додатку до того… він власність могутньої темної відьми Розанни. Чула про таку? – пояснила Ламіка, потираючи перносицю.

– Йо-ой…знаю таку! Моя мати хоча зневажала Розанну за її нелегальні досліди і темні справи, але поважає за силу, – відповіла я.

 Я почала згадувати все що чула про Розанну. І чим більше згадувала – тим більш зрозуміла, куди я встряла! В мене волосся зарухалося на потилиці.

– Отож! Вона мало того, що відбита. Так ще велика власниця. Це стерво за один погляд на свого коханця: такі прокляття насилала на нещасних суперниць, що капець! – пояснила Ламіка.

– Йой...йой...йой...– я все це явно уявила.

 А ще уявила що чекає мене, якщо Розанна дізнається, що я не те що подивилася на її власність…я ж...з Даріелем…йо-ой! Ні-і! Хочу помирати жахливою смертю! Розанна мене без магічну розкатає і калюжі не лишиться.

 Я відчула як мене за шию і в грудині наче стискає холодна кістяна рука. Мені стало важко дихати, а жах охопив душу. Мало мені тиску від Віктора, від маман, і того що я взагалі безталанна, так я ще вляпалася в це! Ну чого я така мало того що без таланна, так ще невезуча? Чого з усіх відвідувачів цієї Бібліотеки мені приглянувся саме коханець темного стерва!

– Жаді…у вас же нічого не встигло статися, га? – насторожено перепитала Ламіка.

 І тут мій хвіст нервово смикнувся і почав трястися, як лихоманці. Я потупила погляд.

– Жаді…– з натиском перепитала Ламіка.

– Ну…

– Ну…. – передражника мене нервово Ламіка.

– Ну трошки полюбилися…

– ЩО? Та бляха?! Коли встигла?! – здивувалася Ламіка, вирячив очі.

– Ну…все треба вміти встигати робити, – іронічно відповіла я і знітилась.

 Відчуваю себе школяркою, яку вичитує мамця.

– Жа-аді! Та чорти відшпехали того клятого Даріеля, що він собі думав? Ну ти ладно, ти нічого не знала, а він! От покидьок! Він підставив тебе! Якщо він здасть тебе. Чи ще якось Розанна дізнається про твої любощі з тим вилупком – тобі кінець. Я тобі не зможу допомогти. Я не рівень Розанни, хоча це не значить, що я не спростую…але з рештою...нам кінець...– обурилась Ламіка.

– Пробач…я не думала що так все оберися…я не знала...

– Звісно, ти не знала! Я тебе не виню! Винен тільки цей ловелас! Йому в штанях засвербіло, а тобі вигрібай! – лаялась в гніві Ламіка.

– Ламіка, ну чого я така невдала? Безталанна і невдаха? – не розуміла я.

 Ми з Ламікою зачаївшись в тіні від колони споглядали, як Даріель підходить до раритетної, до блиску начищеної, чорної машини. З неї вийшов водій, в ідеально сидячій і начищеній лівреї. В спеціальному головному уборі і в масці, що прикривала нижню частину лиця. Він наблизився до пасажирського місця і відчинив двері. Перш ніж Даріель сів – водій його зупинив, вказав різко на комірець сорочки. Даріель сіпнувся, на його лиці відобразилась нервозність, він почистив комірець і сів в машину. А водій нервово грюкнув дверима. Я можу покластися почула: «От вилупок». Але саме дивне те…що я побачила істинним поглядом…в області груді...темну енергію! На диво велику кількість, до того ж стабільну. Як йому це вдалося? Я не відчуваю якихось стабілізаційних артефактів чи печатей. А сама по собі темна енергія нестабільна, її не можна тримати при собі, як магію тільки силою думки…чи можна?

 А ще…ця енергія схожа по відтінку і енергетичному сліду…на ту що передав мені Даріель…як це?

– Фух, нам здається пощастило: самої Розанни не видно. Приїхав тільки водій, – зауважила тихо Ламіка.

– Т...так…Ламіка…ти бачиш це?

– Що?

– В ньому стільки чистої темної енергії…

– В тому пихатому вилупку?

– Ні, в водієві..– зачаровано проговорила я, не відриваючи здивовано-приголомшеного погляду від такого на перший погляду невиразного і звичайного водія.

 Я бачила як за спиною в області лопаток його наче тліють дві рани. Дивно це.

– Та ні…наче звичний хлоп. Я вже істинним зором його роздивилася. Навпаки, його аура така тонка і ледь блимає, наче він от-от помре чи був присмертні, – сказала Ламіка.

– Але в ньому є темна енергія…це носій…справжній носій, вони існують…цікаво, а маніпулювати темною енергію він може? – розмірковувала думки вголос я.

 В мені зажевріла надія, що якщо це і справді маніпулятор темною енергією…то я зможу якось розжитися матеріалом для протезу. Але поки не розуміла як. Це все ж водій Розанни. Але я сподіваюсь водіїв та відьма не ревнує.

 Той дивний водій наче відчув до себе увагу і подивися похмуро в нашу сторону. А ми швидко сховалися за колону. В мене серце пропустило удар.

 Він сів в машину і поїхали.