Раді Вас бачити!

 Глава 16

 Жадана

 Тепер я ходила після робити до Бібліотеки як на другу роботу. Мені треба було шукати для себе інформацію і як врятувати Даріеля, і щось для Яро.

 А потім я типу виходила прогулятись і тихенько передавала копії потрібних книг Яро, і він в машині вивчав. Я хотіла йому запропонувати свого чаю, а він відмовився.

 Вбити він мене майже не хотів, але точно кращими друзями ми не стали. Видно він недовіряє будь яким відьмам, тож і мені теж. Я це розумію і приймаю. Хоча шкода – з ним може бути весело.

 Нехай з Даріелем ми теж тихо зустрічались, але все одно я була рада і цьому. Треба потерпіти от знайду як його звільнити – одразу зможемо бути разом і неховатися.

 Але були і погані новини – Даріель сказав, що крила Яро розпалися. Розанна намагалась їх врятувати, але без носія вони довго не протрималися. Даріель був засмучений, ходив як в воду опущений, бо обіцяв, а виходить не з його вини, обіцянку не дотримав.

 А одного разу Яро заїхав не сам, а з Розанною.

 Стерво, наче щось відчувати почала. Добре я її побачила з вікна.

 Щось в останній час все йде проти нас.

 Ми ледь з Даріелем встигли попрощатися.

 Я знов тихенько наглядала з вікна за тим, як Даріель виходить і спускається до машини, де вже вийшла і чекає Розанна.

 Даріель весь сірий та засмучений йде до неї як на каторгу.

 Та ось з’являється ще якийсь тип і щось кричить. Даріель тотчас випрямив стан і вийшов вперед прикриваючи Розанну.

 В його руці з’явився вогняний меч. Та і дивний чоловік…о ні…це теж маніпулятор темною енергією...тільки його енергія тримається на артефактах і вона в нього все одно якась не стабільна.

 Але навіть така темна енергія створила багато проблем Даріелю. Бо його атаки поглиналися щитом незнайомця. Я прикрила рот, щоб не заволати від переляку за милого Даріеля. Я побігла на вулицю…

Ярослав

Нам вдалося з Даріелем відмазатися чого ми запізнилися. Я сказав, що зламалась машина, довелося лагодити, Даріель підтвердив. Правда, я думав він спалиться, бо брехун з нього так собі. Але мабуть, при належному стимулі і навіть він швидко дурному вчиться. А стимул в нього не аби який – аж ціла інша відьма...

 Я звісно в афіге, як цей блондинистий дурбецал залип на цю відьму. Бо хоча він описував її тендітною і вразливою, та і мені вона здалася при першому знайомстві відносно безпечною...але мисливська чуйка все одно наполягла не виріти очам. І ось...я був правий. Мені довелося витягти з неї справжню істотність і навіть тоді Даріель не зробив висновків, все дивиться закоханими очима. Ідіот! Я вже казав і буду повторювати – вона така ж, просто її полон буде ніжний. Але мені по фіг, фай Даріель сам вигрібає це. Моя задача спетляти з цього дурдома.

 І в мене є певниний план.

 Але одне можу сказати точно – лікування цієї травниці істотно допомогло, от в цьому вона талановита, а ще хитра і розумна. І обережна…так спокійно, другий раз не куплюсь! Так… мене притягає в жінках розум – це дуже сексуальна частина, більше ніж зовнішні принади. Але нажаль, це знов відьма, тож до побачення.

 Ця Жаді стримала слово, дійно тягала мені цінну літературу по темній енергії. Та тут безціні знання – у Розанни була дрібка, а тут цілий океан! Тож мені було не нудно очікувати Даріеля, поки він там в Бібліотеці намилується своєю відьмою.

 А ще ця невгамовна травниця норовила мені то чай якийсь трав’яний всучити, то пиріжки, то ще щось. А я терпіти не можу трав’яні чаї, бридота. Або вже нормальні без домішок, або кава. Та я не дурак брати щось від відьми, щоб вона якусь порчу чи любовні чари через їжу навела – да хрін там. Ще буду як Дарілель за нею бігати. Аж покоробило, як це уявив.

 Але щось щастити мені різко перестало, бо Розанна вирішила поїхати забрати Дарілеля з Бібліотеки.

 Хоча чого мені? Не я по кутках Бібліотеки зажимаюсь з коханкою.

 Тож це в нього можуть бути проблеми, сподіваюсь Даріель вчасно зрозуміє, що приїхала інспекція. І який нещасний вид був в нього, коли той побачив, кого я привіз.

 А я що? Я нічого, я просто кермо кручу.

 О, сімейні драми, я таке не люблю дивитись, але нажаль тут тільки одну передачу показують. Хоча…оно, ще якийсь хрін вишкулапався.

– Розанно! Ось ти де! Все ховаєшся! Але від мене не сховатися, – почав пафосно цей дивак.

 Це був тридцяти п’яти-сорока на вид високий, широкоплечий чоловік. Брюнет зі стильною бородою. Чим нагадав мого батю. Одягнений хрін зрозумій що то за стиль, мабуть якась бойова форма магів, весь обвішаний амулетами і артефактами. Я перевів погляд на істиний, аж пристав, коли побачив...це такий, як я...маніпулятор темною енергію. Сцуко! О це мені пощастило! Я думав я один такий і ми рідкість, а тут аж два на один квадратний метр.

– Ох, це ти! Я нікуди не тікала і не ховаюся. В мене тут бізнес забув? Що ти хочеш? – буденно відповіла Розанна змірив самовпевненим поглядом незнайомця.

 Той вишкірився.

– Я чув ти вже знайшла собі нову жертву! Ти невгамовне підле падло! – гаркнув брюнет і подивився вбивчим поглядом на Даріеля, що встав в бойову стійку.

 О, сімейні драми накаляються! Я аж потер руки, єх шкода немає попкорну.

 Нє, я для виду подивився на Розану і спитав:

– Пані, а мені з цим щось треба робити?

– Ні, сиди в машині і не відсвічуй! – більш спокійно кинула Розанна з кам’яним обличчям.

 Та зашибісь! Не дуже я то хотів ризикувати собою заради своєї викладачки. Тож фай переб’ють одне одного! Може мені пощастить і я вже сьогодні сам побачу волю, і своїх звільню.

 Так треба тільки робити не занадно щасливу мину.

 Бо я відчуваю буде махач. Оно Даріель вже напружився і в його руці з’явився вогняний меч.

 О, сімейні драми перерости в бойовик! Я в захваті!

– Маркус, вгомонися, ми вже все вирішили. Ми давно не разом! Ти мені не цікавий! – відповіла Розаннна її очі засяяли зеленим, а кігті видовжились.

 Легенький вітерець тронув пасма її волосся.

– Це ти вирішила за нас обох! Зрадниця! Я ж ще не давав тобі дозволу закінчити наші відносини, – гримнув Маркус.

 Ого, в нього навіть голос моцний, аж сюди його левовий рев чую. Ну точно як мій батечко, той коли на мене волав, весь наш маєток здригався. Добре, що тепер не на мене волають.

 Я поклав на торпеду серветку і заклав руки за голову, поклав ноги на торпеду прикритою серветкою. Ну я ж не свиня пачкати салон, який сам і чищу.

 Я бачив щити Дарілеля і захист на Розанні. У Маркуса був найбільший щит десь приблизно два метри від нього і товстий. В мене куди тонший виходить.

 О, поява Маркуса це прямо подарунок долі – звільнюся, повчуся в реальному часі в бою використовувати в атаках темну енергію. Бо я ще в цьому нуб. Я тільки на Даріелі використовував свої сили. Але з професійної точки зору мені стало цікаво, а що буде, коли зійдуться два маніпулятори в бою? Але то таке, думки, а в реальності ні з ким битися не збираюсь, та і офіційно – в мене все ще низький рівень темної енергії. Тож не палимося.

 А ще я побачив біля однієї з колон Бібліотеки знайомий відблиск енергії. Жаді теж прийшла подивитися як її коханого розмотають по асфальту. Так я мало що знаю поки що про темну енергію. Але точно знаю, що світло проти неї безсиле, як і магія.

– Я не зрадниця, просто люблю різноманіття. І коли ти встиг обзавестися темною енергією та ще так прокачатися? Ти був просто магом, – поцікавилась Розанна, примружив очі.

– О, повір! Коли тобі розбили серце і зламали життя, з’являється такий імпульс до пізнання нового, що ти не уявляєшь! – відповів Маркус.

 Він зробив помах рукою і пройшла темна дуга, яка за мить вдарила по Даріелю і Розанні, але удар прийшовся на барьер, мабуть поки відьма торохтіла за життя – паралельно ставила захист, так що вона просто тягла час.

 Але навіть просто зіштовхнувсь з бар’єром темна енергія звільнила такий імпульс, що викликав невеликий землетрус і повітряний смерч, аж машину тряхнуло. Сцуко! Так це мабуть, не самий сильний удар!

 А що буде, коли цей горе колишній вдарить на повну силу? Добре я не поліз – мене розкатали б. Я тепер бачу наскільки в нас різні рівні. В мене удари, як у п’ятирічки – а Маркус б’є, як професійний боксер.

 Даріель зник з того місця, на якому знаходився і раптом з’явися позаду Маркуса – влупив мечем. Та бар’єр маніпулятора навіть не похитнувся від удару, а він був чи малої сили, навіть посипалися золоті іскри і вогняні хвилі.

 Маркус атакував на отмаш, але Даріель швидко вже зник з-під удару.

 І що ще я взнав – темна енергія дійсно має більшу массу, тож її атаки повільніше проходять матерію і простір, а ще більше час на акумулювання атаки, в порівнянні зі світлою енергією. Плюс, атаки темною енергією не такі ефектні – вони тихі, майже без вибухів, з мінімумом шуму.

 Прекрасно! Книжки книжками, а от навчання на реальному бою – це куди крутіше.

 Тут під ногами Маркуса за пузирилася земля, наче болото і його затягнуло, але він зосередився і болото, стало твердим. Чаклун сам себе своєю силою витяг. Але тут прийшла знов атака Даріеля. Тепер йому вдалося трохи надломити барьер маніпулятора, але до цілі не дісталось лезо. Даріель напружено вишкірився і вже спітнів, золоте, хвилясте волосся налипло на чоло.

 Тож Маркус знов атакував Даріеля на цей раз атака була ду-уже близько, але Даріель встиг відсторонитися.

 Тепер ще один висновок – маніпулятор теж маломобільний і повільний, як його енергія. А може справа в бар’єрі? Чим він товщий, так він непробивний, але крихкий для точкових атаках і робить підзахисного маломобільним.

 А ще мені цікаво, нащо стільки амулетів Маркусу?

 Знов Розанна щось втнула – що Маркус схопився за голову і в нього з вух потекла кров. Тут я нічого не вкурив. Мабуть, якась відьомська магія. І знов атака Даріеля в ту тріщину, куди він бив попередньо, але перш ніж бар’єр остаточно розсипався і впустив до власника – енергія в мечі випарувалась. Бо щит поглинав світлу енергію. Маркус вже отямився і з ноги вгатив Дарієлю в груди. Той красиво полетів в сторону Бібліотеки і влупися в одну із колон спиною.

 ЙОХ, мабуть це боляче і мінус хребці!

 Я аж сам поморщися уявив цю біль.

 Аж тут – я почув знайомий рокіт зброї і моє серце пропустило удар, солодко завмерши, а потім знов понеслося. Я озирнувся на звук і точно – це одна з команд мисливців, я їх знаю! Це Килина і мабуть її брат Богдан! Це мої товариші, ми з ними вчимося в Академії і на завдання ходили. Я аж різко піднявся і переповз на пасажирське сидіння і прилип до скла. Посміхаюсь що дурне.

 Ой, друзі...вони тут! Так вони приїхали втихомирити магічного бандюка. Але я можу під шумок до них зараз перебратися. Тим паче, їх машина стала на межі, до якої я можу добиратися. І кільце хоч попече, але не спалить. А потім...коли я дістанусь їх – я щось вигадаю. Головне! Я не сам! Мої люди поряд! Так не ридати! Спокійно!

 З оливного кольору чотиримісного пікапу працювала турель, криючи горе чаклуна крупним калібром. Який би барьер крутий в нього не був, такий гарт важко витримати. Тим паче, не просто кулі, а спеціальні проти магічних істот і демонів.

 А Маркус не може швидко покинути зону ураження, бо його власна неповоротка сила і барьер тримають.

 А може Розанна ще якесь закликання стримування застосувала, я ж відволікався на мисливців і все міг пропустили. І Даріель зробив жест – з неба посипалися світові мечі, що теж давали навантаження на бар’єр Маркуса, який вже йшов тріщинками.

 Ну прекрасно! Скоро маніпулятору кінець. Ну впринципі, він і так один довго тримався. Круто. Але за нього не вболіваю, бо я вже всім серцем за Килину і Богдана. Без образ, але своїх я люблю більше. Шкода, що Маркусу кінець, я об ото в нього ще попитав за темну енергію.

 Я подивився на Розану – вона зосереджена на своєму колишньому. Тож я тихенько відчинив двері і вислизнув з машини, і перебіжками, пригинаючись, ховаючись за будь чим що зійде за прикриття, пробирався до своїх.

 Хоч би бляха, мене не пристрелили, бо подумають що я якийсь маг, а не один з них. Я ж зараз в формі водія в масці і картузі.

 Але ніколи зняти. Бо тут грохот стоїть, аж в ухах гудить і в скроні відає, я голову втиснув в плечі. Пил, уламки літають в повітрі, смердить пороховими газами.

 Та ось, коли залишилося буквально метр – я відчув хвилю. Далі працював на автопілоті. Виставив бар’єр і за секунду по мені вдарила темна дуга. Я відчув колосальне навантаження на тіло, наче на плечі впала гравітація. Я замружився, хотілося впасти на коліна, ледь тримався на ногах. І знов не було спалахів чи вибухів – тиха, чорна смерть нахлинула. Тільки сама матерія і простір йдуть хвилею, перед тим як пролунає удар Маркуса.

 Я запам’ятав це відчуття, після першої такої атаки. Моє серце збилося з ритму і гупало, наче в барабан.

 Хоча це тривало мить – але мені здавалося вічністю.

 Коли все стихло, я зміг озирнутися і в мене душа здавалося в п’яти пішла. Бруківку наче перепахало і проплавило, все димилося, і площу перед Бібліотекою не впізнати. Я подивився на пікап друзів. І в мене ноги підкосилися, я впав на коліна. Ні…ну ще б трохи…

 Я бачив як перед машині зрізало, наче гігантське лезо, навіть метал ще був розпечений і помаранчевий.

 Мене всього трусило. Здається, на мене накатувала панічна атака. Я що знов залишився сам? Я знов повернусь в те пекло? А навіть, якщо Розанна мертва, це ж Маркус і інші команди наших та само переб’є, бо наші будуть намагатися його спинити! Скільки ще я втрачу друзів?

 Я дивився на свої руки – вони тремтіли. Чорт, я мисливець, а мисливці не повинні боятися – мої друзі не боялися, але мені страшно. Я не міг дихати, легені стиснуло наче тисками.

– О, ти диви! Є виживший! Я так? В тебе якійсь амулет захисний спрацював? Бо так-то ти не маг, не іннародець...людина...дивно…– почув я брутальний голос, сказано це було насмішливим тоном.

 Я аж смикнувся.

 Я повільно перевів погляд на маніпулятора темною енергією. І зрозумів, що це він про мене. Він мене помітив. Чорт! Моє серце наче стиснулося в кулак.

 Я не міг поворушитися. Мене наче на спину чоботом давило. Мабуть, різко впав рівень темної енергії, знов я перестарався і віддав забагато сил на захист.

– А…дійшло... ти такий як я…маніпулятор темною енергією. О це так пощастило! То ні одного, то одразу два! – проговорив Маркус, гмикнув.

 Він подивився на мене уважно вивчаючи, наче букашку під скельцем.

 Його важкий погляд не менше давивив, ніж аура.