Раді Вас бачити!

– Дякую! Так що? – я протер шию і поправив окуляри.

– Добре.

– О, круто! Стоп…раз ти скинув мою енергію тій бідолашній…вона то як? Не згорить? – спохватився я, менш за все мені хотілося бути причетним до загибелі взагалі сторонньої дівчини.

– Ні, її тіло прекрасно прийняло цю мерзоту і навіть розквітло, – пояснив Даріель.

– А чого тебе плющило?

– Яке ти тупе!– закотив очі Даріель і відповів мені.

– Сам такий! Я до зустрічі з вами, лише умовно знав що таке магія і світла енергія, а темна енергія для мене була майже міфом. Тож я ще швидко все освоюю, – пробубнів я.

– В мене своєї світлої енергії купа. Ще твою куди дівати? Якби моя була понижена, то твоя була поглинута і рівень моєї енергії піднявся. А в тієї дівчини по нулям: ні магії, ні світлої енергії. Тож темній енергії там добре і просторо, – пояснив мені як дурнику Даріель.

 І цей вишкребок подивився на мене, як на невігласа.

 Я розвернувся в сторону Даріеля.

– Ого, цікаво…а що бувають зовсім «порожні» без всяких енергій? – здивувався я.

– Як виявилося що так. Я не питав як так сталося. Та для неї то болюча тема, тож не став тригерити, – без бажання відповів Даріель.

 Я помітив що, коли він говорить про цю нову знайому, аж ніжно сяяв, як сонечко після похмурих днів. І кутики його рота мимоволі піднялися вверх. Взагалі Даріель став схожий зараз не на традиційного мого ката, а закоханого хлопчину.

 Навіть в салоні стало світліше і тепліше.

 Мдє…ото попаяло придурка. І знов за рибу гроші. Знов відьма! Я після полону, якщо виберуся живим, буду оминати відьом десятою дорогою – не те що будувати з ними взаємовідносини.

 Може Даріеля підкупило, що вона світла і я так зрозумів, якщо вона «порожня» то не має можливості магічити – тож безпечна. Але вона залишається відьмою. При ній: її хижість, розум і відбитість.

– От дивлюся на тебе і охрініваю. Ти був майже вільний, міг обрати з десяток варіантів, сцуко, обрав саме відьму…Нехай слабеньку, біленьку. Але все ж відьму… – почав я задумливо з далеку.

– І що?

– В тебе що тільки на відьмом стоїть? – спитав я іронічно.

 Даріель на мене зиркнув і хотів знов схопити, але я увернувся.

– Та чого ти? Ну що ображатися на чисті факти? – сказав я, посміхаючись.

– Іди ти!

– З радістю! Та не можу далеко відійти від цієї раритетної бляшанки, інакше буде шашлик, – відповів я.

 Даріель більше не нападав, а навіть призадумався.

 Мдє…мабуть, він під владу Розанни потрапив, бо дурний. Бо бачу думати – то явно не його. Даріель спочатку щось робить, а потім думає. І наперед теж не прогнозує.

 Він мені нагадує старшого брата. Той такий же. Хоча це не завадило Данилу стати кращим з кращих мисливців. Навіть враховуючи, що нас з ним складні стосунки, як з батьком. Я за ними сумую. Хочу додому. Нехай моє життя не було ідеальним, але воно було моїм. Тож ця історія з Даріелем і його шпілівілі з відьмою мені поможе. Це прямо дарунок провидіння, небес, богів, по хрін кого. Тож я точно не сдам цього горе коханця. О ні, він мені потрібен саме таким.

– Єй, чого ти так ошкіришся, мене це лякає. Що ти там вже плануєш, придурку? – зауважив Даріель, напружившись.

– Я? Нічого! Що я, людина може проти тебе і Розанни з цим клятим кільцем на члені? – сказав я, невинно кліпаючи оченятками.

 Даріель іронічно пирхнув, вальжно відкинувшись на спинку крісла.

– Ти вже не людина, але не чаклун. Ти клятий маніпулятор темною енергією. Ти хитрий, як темна відьма. Тож небезпечна хвойдо, – зауважив Даріель.

– Гей, я людина! Ну най, мисливець. Але все одно ніякий там нелюд чи маніпулятор темною енергією! – обурився я, знов озирнувшись на Даріеля нахмурившись.

 Даріель криво всміхнувся і в нього був зневажливо-співчутливий вираз обличчя.

– О, це ти наївний! Все! Ти вже не людина…Людина вже згоріла там в душовій. Ти вижив. І твоє тіло змінилося для цього, будуть ще зміни. Поступово твій мозок зміниться під впливом темної енергії і ти ошалієш. Щоб цього не сталося, зазвичай використовують захисні амулети чи артефакти. А ти працюєш без них. Тож тобі однакого кінець, – продовжив мене добивати Даріель.

 Я відвернувся від нього, опустив голову і плечі. Ні, він бреше! Не відчуваю прямо жахливих змін, все ще я! Що він меле? Але...але...минулий Яро б не додумався трахнути темною енергією чоловіка. І влаштувати перфоманс в спальні Розанни. Минулий Яро був тихий, спокійний і врівноважений – а не довбаний псих. Але минулого Яро не били, не ламали кістки і не виривали душу. Тож я не знаю точно це психічні порушення чи...ті зміни про які говорить Даріель.

– Ба більше…тобі бажано залишитися при Розанні, бо тобі все одно нормального життя не бачити. Раз ти почав використати темну енергію ти не зупинишся. Але із-за цього станеш мішенню для магів та відьом. Та і містичних істот, які будуть раді тебе зцапати. Але я ставлю на те, що твої мисливці тебе вб’ють, або на досліди пустять! Тож мені шкода тебе…мати таку рідкістну і величну силу, але бути приречений на загибель від неї ж, – повідомив Даріель.