Раді Вас бачити!

Мені рідко снилися сни, а останні рази взагалі якійсь жахи чи сумбур. Але в цей раз щось змінилося.

 Я раптом усвідомила, що опинилася посеред безкрайньої темної, як без місячна і зоряна ніч. Тут було так тихо і спокійно, настільки, що моє дихання, і власне серцебиття, здавалися наче гул каменепаду. Я затамувала подих, боялася поворухнутися – здавалося один невірний крок і я провалюся в цю рідку агатову безодню, вона затягне і задушить мене. Я притиснула руки до грудей. Моє серце швидко за тріпотіло. Але тут наче у воду кинули камінь і по темному плесу пішли хвилі, які були з зоряного неба – я могла там бачити цілі сузір’я. І в один момент темрява змінилася на безкрайній космос. Я з запізненням подумала: «йой, а як я без скафандра дихати буду?» Але прекрасно дихала. Та щось під серцем солодко вкололо. Я нервово змахнула хвостом, чим ще більше збурила це чарівне плесо. Та раптом побачила, що до мене плавно наближається висока, темна фігура. І чим ближче вона ставала – тим приємніше в мені все стискалося. А ще я відчула, як темна енергія прокинулася від сну і заворушилася, почала лоскотати серце та душу, як пухнастий котик, наче підлещуючись.

 Я не мигаючи дивлюсь на фігуру.

 Скоро перед мною опинився прекрасний молодий чоловік, його руде, хвилясте довге волосся розвіювалося на вітру. А сині, як сапфіри очі з фіолетовими іскрами уважно вивчали мене. Дивлячись крізь плоть він бачив мою істотність. Незнайомець наче пестив поглядом темну енергію в мені, що ще сильніше заворушилась і піднялася на поверхню. Він всміхвнуся загадковою посмішкою, я помітила гострі ікла, які мило виринали з-під верхньої губи.

 Я не могла відвести погляду від його чарівних очей – мене затягувало в них, наче в космічною безодню. Я мотнула голою, щоб привести себе до тями і позадкувала.

 Але тут із-за спини цього звабливого молодика з’явилося темне крило, як наче з тканини космосу складалось і він не дав ним мені відсторонитися. Навпаки підгорнув ніжно до себе. Я аж вдарилась об його широкі, ой, оголені груди, по яким красиво плелась темна лоза, яка формувала складні візерунки.

 Я плавно опустила погляд, а потім підняла, злякавшись, що не побачу на ньому штанів. Мої щоки запалали, я закусила нижню губу.

 За його спиною розгорнулось друге крило.

– Куди ти тікаєш, мій священний Граалю? Моя розпечена пустеля. Ти ж так палко бажала наповнення. Я прийшов, – раптом заговорив цей...цей звабник оксамитовим голосом, від якого в мене серце солодко стиснулося.

 Я повела стегнами, важко задихала. А темна енергія, радісно погодилася, щоб до неї ще щось додали.

 Я відчула, як між ніг почало зароджуватися бажання і мокріти.

– Ой, ні...мені достатньо, дякую! Ви дуже щедрі, пане зоряний незнайомець. Мені пора! Відпустіть, будь ласка, – сказала я, ледь зібравшись з силами.

 Мені так хотілося пристати на його пропозицію, але було страшно. Хоча це сон, чого тут боятися? Моя відьомська істотність вся здригалася, як від первісного остраху, коли бачиш що на тебе падає астероїд. І в той час її тягнуло, наче магнітом до цього таємничого незнайомця. Моя порожнеча, завжди жадібна до наповнення, теж з радістю пристала на пропозицію цього звабника.

 Я наче стояла перед безоднею і боюся що якщо стрибну – розіб’юся.

– О ні…я не можу чути страждання своєї темної енергії, яку поділили. Треба її об’єднати,– якимсь дивним тоном він це сказав.

 Він тембру його голоса в мене сироти побігли шкірою, а коли з запізненням дійшов сенс слів – в мені закрутилося бажання. І сама нижня чакра, відповідаюча за задоволення і наповненість, приємно запульсувала – від чого всім тілом пройшовся струм, аж мій хвіст колом встав і дрібно затремтів кінчик.

 Та ось я зрозуміла, що знов оточення змінилося, стіни почали складатися з витончених колон, оплетених сапфіровими трояндами. Тепер ми були наче в якомусь зоряному палаці, де буяло життя і природа. І мене вронили на різьблений вівтар, від якого пішло сяйво, зазміїлося підлогою, утворюючи складний візерунок-квітку-пентаграму. Мені дух перехопило, а серце пропустило удар і понеслося галопом. Я відчувала приємну прохолоду вівтаря, але він не міг охолодити мене. Моя шкіра палала, наче розпечене золото.

 Незнайомець ковзнув кістянками пальців по моїй щоці, а крилом розсунув ноги. Я відчула як від крила відходить прохолода і пір’їнки лоскочать внутрішню сторону стегна, в низу живота розв’язався вузол задоволення і послав хвилю збудження знизу до грудей, де відчувався тиск. Я не витримала і солодко застогнала. Рудий звабник це зробив, щоб у мене встати між ніг. Я відчула біля себе його тверде бажання, яке обіцяло мені стражденно солодку згубу.

– О, ні…хто ти? Навіщо прийшов? – спитала я крізь стогони, відвернув лице і підставлячи шию під його палкі поцілунки сліди від них приємно холодили, а потім палали.

 Він відсторонився і загадково всміхнуся.

– Ти знаєш відповідь. А прийшов, бо ти покликала, – відповів таємничий незнайомець, торкнувшись з благоговінням моєї щоки.

 Він поклав великий палець мені на нижню губу і пестив її, а я почала посмоктувати його зі палкою чуттєвістю. Я бажала скуштувати цього солодкого згубника, осущити випити до дна. Тим паче він сам пропонував себе, що ще більше підбурювало мене оволодіти ним.

– Ну от…ти ж хочеш цього…ти бажаєш, щоб я був в тобі. Належав тобі, – додав він.

 Як я дійсно хотіла прийняти його, бо відчувала деяку спорідненість. Бо так повинно бути, це було так природньо, як вода наповнює русло річки. Але відьомська істотність тремтіла в оціпенінні. Але також вона відчувала силу, яку тільки варто потягнути руку і взяти. Наче на неї впало місячне світло і розігнало холодну темряву.

 Мої кігті видовжились, а хвіст проповз хребтом незнайомця і обвив його шию, стиснув. О ні! Я так стидалася використовувати хвіст в пустощах. Бо мене переконали, що він жахливий і мати його це ганьба. Я розхвилювалась, що незнайомець втратить бажання, побачивши це. Але ні, навпаки. Його очі ще сильніше спалахнули синім сяйвом і я в них побачила косміну жагу. А візерунки на його прекрасному тілі почали теж сяяти і з них виходила димка.

– О, ти прокидаєшся! Як ти прекрасна, мій маленький отруйний плющик, – промовив зі звабливим придиханням незнайомець і застогнав, коли хвіст ще міцніше стиснувся на його шиї. І він розгорнув крила, що засяяли сиєвою і зворушливо тремтіли.

– Тобі не бридко бачити мій хвіст? І відьомську істотність? – спитала я.

– Як може буди бридко бачити шипи на троянді, чи її пелюстки? Це частина всієї квітки. Треба насолоджуватися нею цілісною, інакше не насолодитися її ароматом, – відповів він, з таким виразом на обличчі, наче його святиню намагаються спаплюжити.

 Шкода, що це лише сон – от якби в реальності, так би вважали.

 Я хижо облизала губи. Я відчула жар від тіла цього звабника, коли він притиснувся до мене, але намагався не давити своєю вагою, спиравшись на свою руку, іншою пестячи мене. Його довге волосся приємно лоскотало мою чутливу шкіру.

 Я помітила, що плетючі троянди ще більше оплели колони. А ще на стінах були дуже пікантні малюнки. Я здогадалась. Це якись храм. Йой, мабуть храм насолоди.

 Але раптом все розвіялося і я прокинулася в власній кімнаті. Моє сердце шалено колотилося, я важко дихала, нічна сорочка налипла на чуттєве тіло. А між ніг було гаряче і вогко, і лоно жадало наповнення. Розчарування піднялося в душі, шкода що це був сон. Але такий реальній і солодкий. Мені настільки реальні сни ще ніколи не снились. Я ще навіть відчувала доторки на собі і поцілунки. Я важко зітхнула, закусив нижню губу і зім’яв одеяло. Навіть темна енергія в мені болісно стиснулась, наче теж дублювала мене в моєму розчаруванні – зітхнула.

 Я після роботи поспішила поїхати Бібліотеку, бо мені треба ще інформація про темну енергію. В мене прокинулась інтелектуальна жадібність – все мало знань. Це так інтригує і хвилює. А ще так приємно відчувати себе наповненою, аж не вірилося. Мені все здавалося, що це милий сон. Так це була все ще не моя рідна магія. Але все одно темна енергія була тою базою, що надавала впевненість в підтримці. І в тому що можу себе захисти, бути корисною. Це як довго лежати прикутим до ліжка отримати змогу хоча шкультигальти на протезі. Так може це вже не твоя нога, але рухається, мобільний – це так прекрасно!

 Я приїхала до Бібліотеки, припаркувалась і поспішила в середину. Старовинна будівля з колонами в білому вбранні привітно вітала.

 Я залетіла по сходинкам, наче на крилах. Мене вже чекала Ламіка, вона змовницьки озирнулася і повідомила: