Раді Вас бачити!

– Ти хто? Звідки? Я тебе раніше не бачив, – спитав Маркус потираючи задумливо підборіддя, – Ти з мисливцями чи червова іграшка тієї сучки?

 І що мені сказати? Обидві версії ведуть до страти. Мисливцем назовусь – мені хата, якщо я типу служу Розанні – мені хана. Щось я сумніваюсь, що цьому маніпулятору цікаво знати деталі мого «служіння». І що робити? Чого бляха виліз? Чого не сидів на місці? Все ж так добре було. Нє, понесло в героя грати. І що награвся? Зараз тебе розмажуть, як жабеня.

– Ти що оглух? Я тебе питаю? Чи ти німий? Ну сидячі по одягу ти якийсь водій чи дворецький...тож…ти виліз за пані битися? – глузливо спитав Маркус.

 Сцуко…сцуко...давай ворушись, роби щось!

 Але тут я почув знов переливчасті виходи. І по Маркусу влупили розривними кулями, деякі прогризались в його бар’єр, деякі проходили в вже існуючи дірки. Тож Маркусу довелося потанцювати. Він вилаявся.

 Я підняв голову, – не повірив своїм очам, бо побачив живу Килину і Богдана. Килина була підбита, поранена і...пекельно зла. Неначе валькірія прибула забрати Маркуса в Вальгаллу. Вона ледь трималася, але все одно дарувала ворогу гард з куль. А Богдан теж був подертий, навіть встиг собі оказати першу медичну допомогу, перебинтовав ногу і заряджав кулемет сестриці.

 Як це? Як вони вижили? І тут я зрозумів…що коли біг до них, випадково активував свій щит – він якось викривив атаку Маркуса і основна сила пішла по дотичній. Я зміг! Сцуко, я зміг врятувати своїх. Я не марний! Ха!

– Здохни падло! – шипіла зло Килина, спльовуючи кров і витираючи з підборіддя потершись о плече.

 Але Маркус теж розпалився ще більше, він затягнув проріхи в бар’єрі. І хижо вишкірився. Я знав що він ще раз атакує.

 Чорт! Другої атаки мої друзі не переживуть.

– Гей, дурне, брись звідси! – крикнула мені Килина.

 Я смикнувся від її голосу. Я зрозумів, вона мене не впізнала. І чогось це викликало в мені полегшення. Ну не міг зізнатися, що я це я…бо було соромно.

 Але точно що – я захищу друзів і допоможу їм.

– Нє, вибачай…вам без мене не вистояти! – бовкнув я, поправляючи окуляри вказівним пальцем.

– Є…щось мені твій голос знайоми, – здивувалася Килина і хотіла роздивитися мене більше.

 Було ніколи, бо Маркус вже атакував знов своєю темною дугою. Але я чекав, я вклав в цей випад все бажання, що в мені було…ні, не гнів і не бажання знищити – а вберегти, захистити.

 Тоді я відчув, що з легень і серця, наче злетів якийсь блок, і тиск на них зник. Я дістав з карману шеврон з гербом своєї сім’ї. Благоговійно поцілував його. Затис між вказівним і середнім пальцем, відчуваючи як вже поколює в пальцях.

 Я приклеїв його до пікапу.

 І темна дуга знов вдарила з не меншою силою. Але вона зіштовхнулася з бар’єром, а коли розсіялася – не змогла знищити мисливців. Темна енергія захисту матерізовалась у вигляді гігантської космічної сови, що розкрила крила і видала бойовий клич. Її очі сяяли синім зоряним сяйвом.

– Якого…ти це бачиш?– здивовано спитала Килина в брата.

– Ага…сова…

– Гей… в мене питання... – почала Килина.

– Я вам проб’ю куди поцілили: не прогавте можливість! – випалив я зірвався з місця, – Поки ви під захистом!

 Скільки я проживу. Стільки протримаєтеся захист.

– Виродок! – випалив зло Маркус.

 О! Тепер я повністю заволодів його увагою. Бо він прекрасно розуміє, що поки я живий то – до мисливців він не добереться. Хоч ще вгатить. А я так розумію, в нього теж обмежена кількість енергії, як і в мене. Цікаво, скільки в нього лишилося? В мене поки приблизно вісімдесят процентів.

 Мені доводилося увертатися від атак темними зміями. Сцуко! Тепер я в ролі Даріеля – сподіваюсь, фіналочки, як я йому влаштував в душовій не буде.

 Мене вхопила темна змія за піджак, довелося попрощатися з ним. І не шкода – в ньому було не зручно бігати.

 Я матерізовав зі своєї темної енергії сов, що були по менше тої що оберігала друзів, але їх було п’ятеро, і їх задача відволікати ворога – дати мені час вигадати як дістати його.

 Мені б мати змогу зупинися і сконцентруватися, і влупили по Маркусу на повну силу. Зараз я можу тільки щось слабеньке материзувати.

 Сови розлетілися в різні сторони – намагалися пробити кігтями і клювати бар’єр.

 Так думай, поки Маркус намагається відбитися від сов. Його бар’єр міцний. Але крихкий, якщо я спрямую в одну точку свою енергію, вона розрушить цю шкарлупу.

– Дурне! Чого ти марнуєш свій талант? Я бачу, ти самоучка, але з великим потенціалом! Допоможи мені і я навчу тебе як розкрити на повну свої сили! – проговорив Маркус і снищив одну з моїх сов: розчавив її тіньовими зміями.

 Але тут інші влупили з ще більшою силою наче хотіли помститеся за свою сородичку.

 Я помітив, що один з амулетів Маркуса розвалився прахом. Та і він сам захекався, його чоло було мокре від поту. Мене особливо зацікавили амулети з синє-космічними камінцями. Я таких ніде не бачив.

– Невже, ти так сильно кохаєш цю суку Розанну? Чи варує секс з нею втрати життя? – перепитав Маркус, криво всміхнувшись.

– Що? Та пішла твоя Розанна на хрін! Я її не кохаю і уж точно не спав з нею! Я сам її вб’ю! – з виразом гидливості сказав я, дістав ніж і спрямував на нього темну енергію.

 Він перетворився на космічний дворучний меч, який увігнав і землю. Від нього зазміїлися витончені сині лінії, що сформували затійлеве плетіння печаті. Яка випустила імпульс в небо, а там вже розкрилась копія цієї печаті: тільки займала п’ять метрів. Нажаль, поки це моя межа.

– Я тебе знищу не за Розанну! А за те що, ти мудило, напав на моїх людей! – випалив я.

 І небесна печать засяла синім, наче рідкий космос впав водограєм на щит Маркуса.

 Маніпулятор вирячив очі, я задоволено бачив як його щит починає плавитися і тріскатися.

– Що це таке? – спитав той.

– А? Це моє Око небес. Я про цю печатку читав в одній цікавій книжці недавно. Та не було на кому випробувати! Подобається? Це мій дебют! – випалив я, криво всміхнувшись.

 Я подивився спідлоба на противника. Міцно стискав темний меч.

 Тільки б вистачило енергії на це! Тільки б вона не зникла раніше, ніж розлетиться його щит.

– А саме цікаве, хто потравляє під дію Ока не може використовувати свої здібності і звалили не може! Тож насолоджуйся! – додав я.

 Я читав, що це сіалська технологія маніпуляцією темною енергією. І сіальські маніпулятори могли відкривати Око на кілометри! Ціле місто могло покритися! Це скільки вони мали тої енергії? Я ледь тримаю це. Відчуваю, як в середині все холоде, а шкіра палає. Дякую книгам Жаді. Це вона мені натягала цікавого.

 Сподіваюся травниця в порядку.

– Ти дебіла шматок! Це не твій рівень! Без захисних амулетів з сапфірітів ти згориш! – гаркнув Маркус.

– Що ти пиздиш?! – бовкнув я, але відчув, що щось потекло з ока по щоці і крапнуло на руки.

 Я опустив погляд і побачив краплі крові. Маска розчинилася, картуз, сорочка, дякую штані ще були на мені, а то невдобно було з голою сракою тут стояти.

 Бля….

 Я залився кашлем, довелося прибрати одну руку, щоб прикрити рот і на долоні знов була кров зі шматтям чогось, що мабуть було частинами мене. Моя окровавлена рука затремтіла. Я що здохну? Та ну на фіг!

– Так...почалося...але, якщо ти зачинеш Око спасешся! – зауважив Маркус примружив хижо очі.

– Ага і ти теж…ні, дякую! Я втримаю!

– Ні, я вже бачу, що ти вже біфштекс з кров’ю. Ти не встигнеш пробити мій щит, до того як здохнеш! – самовпевненно заявив Маркус і всміхнувся краєчком губ.

– А я спробую!

 Мене трусило, хоча шкіра палала, все в середині теж наче перемішувалось в розпеному блендері, але мені було холодно.

 Моє волосся розметалося і того… я здається, бачив срібну прядку.

 Я зчепив зуби, так ще трошки, ще…я мисливець, в мене міцне тіло.

 Але я вже відчував – що моє тіло програє. Біль прошила мене наче розпеченим колом.

 Хотілось вити від болю. Я замружився, почав схиляти голову. Але мотнув, щоб оговтатися. Не вирубайся, не вирубайся.

 Але так хотілося хоч на хвилину закрити очі, така дрімота напала. Хоча сили було достаньо.

 Я відчував, як вона клокоче і котиться шкірою, на якій з’явилися темні візерунки, які оплели все тіло, аж до паху.

 Я почав хилитися в сторону, втрачаючи опору, та ось відчув теплий доторк.

 Оскільки мене морозило, мене аж прошило струмом від цього доторку. Але стало тепло. Мене тримало щось. Я відкрив очі І…Якого…

– ТИ?

– Я…– сказала впевнено вона і мило посміхнулась, дістав з сумки серветку і потерла мені лице від крові.

– Якого біса ти сюди приперлася? Як взагалі підібралася до мене? В мене захист! – обурився я, поглянувши спопеляючим поглядом на Жаді.

 Ох, ця набридлива відьма! Вона мене в пеклі дістане! Тепер в мені палала душа від обурення.