Раді Вас бачити!

Поки я це думала переді мною відкрилися двері і з’явилась дівчина в банному халаті з рушником на голові.

-Привіт. Я до вас жити.

Мене окинули оцінюючим поглядом. Здається, що схвалили…

-Якщо жити, то могла б відразу заходити.

-Жасмін, ти б подумала, що це Віктор і вона отримала б…

-До речі, я Жасмін, третій курс.

-Я Берта, п’ятий.

-Ауріка, новенька. – представилась я все ще стоячи за порогом.

-Та заходь вже, а то протяг робиш. Бачиш я мокра!

Дівчина шарпнула мене за руку в кімнату і захлопнула двері. А я мало не закричала з несподіванки носом. Оце прийом. Здається з ними буде жити «дуже весело».

-Не соромся, розкладайся. – повела рукою Берта. Вона була блондинкою, справжньою, із блакитними очима і невеличким правильним личком.

Жасмін була кароока, десь з мене зростом. Під рушником волосся не було видно.

-Тобі доведеться пофарбуватись в рудий. – самовпевнено заявила Жасмін, смикнувши мене за хвостик. – Ти не вписуєшся в нашу тріаду. Аделаїда була руда.

-Красити волосся не буду. – категорично мовила я відскочивши вбік.

-Вона і так виглядає досить оригінально. – хмикнула Берта. – Ти вже без образ – твоє ліжко буде під стіною. Переїдеш на моє, як я закінчу.

-Я б не була така впевнена, що хтось з нас взагалі закінчить.

Жасмін гепнулась на своє ліжко.

Їхні ліжка були біля вікна, а моє за Бертиним, через тумбочку. За ліжком Жасмін була шафа на три відділення.

-Твоє ліве відділення. – махнула рукою Берта. – І в нас є власна ванна з туалетом. Не ах ти, та краще, ніж загальні душові.

-До речі, ти як новенька маєш щось купити в кімнату. – порадувала мене Жасмін. – Потрібен килим, і нові фіранки. Можеш вибрати сама.

-А якщо вона фігню вибере?

Я завмерла, одягаючи білизну на ліжко. Та вони безпардонні взагалі!

-Яка різниця! Ти все одно заміж вийдеш і виїдеш від нас в місто.

-З Віктором все закінчено. Ти ж знаєш.

-Думаєш? Гадаю, ви ще помиритесь. У вас таке часто.

Поки вони вели перепалку я встигла застелити постіль і розкласти речі на полицях. На вішаки повісила свої нечисленні плаття. Навряд чи їх тут хтось побачить, та не ходити ж голою під мантією.

Коли я закінчувала мене насторожила тишина, що наступила в кімнаті. Я оглянулась. Мої сусідки безцеремонно оглядали мене зі своїх ліжок. Наче звіра в зоопарку.

-Щось не так? – я задерла носа, а вони переглянулись і засміялись. – З чого вам смішно?

Відверто кажучи, було страшенно незручно. Мені наче помиї вилили на голову. Це потім я звикла до дівчат і ми подружилися, а тоді я сприймала їхню поведінку, як насмішку.

-Ти така мала і кумедна. – заявила Берта. – Розкажи про себе. Звідки ти? Хто? Що любиш? Чому без улюблених дрібничок приїхала?

Тільки тоді я помітила вазони на вікнах, картини над ліжками. Веселе жабеня на столику Жасмін і справжнісіньку квітку-монстра у Берти.

-По-справжньому улюбленою в мене є тільки Лакі, моя собака. Навряд чи б ви були в захваті від сумісного проживання.

-М-да. Твоя частина стіни виглядає так самотньо. 

-Треба хоч підручники на полицю покласти. Підеш в бібліотеку завтра. – вирішила за мене Жасмін. – Не переживай, підручників вистачить. Тобі вже лежить підібраний комплект. Тільки забрати. Але сьогодні підуть майже всі. Що буде!

- Ага. Так звідки ти?

-З Вертарета. Ми там останні років десять живемо. Раніше ми жили взагалі в Рівеї. Як в брата проявився дар, то переїхали поближче. Я була мала, тож мені було легко адаптуватися. Люблю танцювати і рибалити. А ще дивитись, як мій брат чаклує.

-Твій брат також з даром? – здивувалась Берта і пильніше поглянула на мене. – А він де навчається?

-Так тут і навчається. – непевно видала їм не таку вже й секретну інформацію.

Берта сіла на своєму ліжку і по-новому стала розглядати мене.

-Ти ж сестра Седрика. – майже упевнено видала вона. Ну і звісно була права. 

Ми були дуже схожі одне на одного. Волосся, очі, їх розріз, абрис губ і колір шкіри. А ще ми відрізнялись від більшості – в нас було волосся попелястого сіруватого кольору і фіолетовий колір очей. Таке траплялось вкрай рідко. І, я ходила до мага, щоб міняти колір очей на сірий – примха, та я так менше вирізнялась (якраз оновила закляття перед поїздкою в академію). І, найгірше, що чия б кров не вливалась в наш рід всі діти народжувались такими. Принаймні по чоловічій лінії. Бабуся колись казала, що це родова магія і ми колись були великими князями, десь так дві тисячі років тому. Можливо, це була правда, та з таким ніхто рахуватись не буде. Часи змінюються, люди…люди ні. І ті, хто не мають влади і грошей нічого не вирішують.

-Вітаю. Ти вгадала.

-Передай своєму брату, що він козел. – донеслось від Жасмін. Опа! А мій братик не такий вже й святий…

-Міна, досить вже. Ви розійшлись ще минулого року. І не треба було за ним бігати.

Дико було чути, як дівчата обговорюють мого брата. Ще й в такому контексті.

-Без образ, та я займу нейтральну позицію.

-Ауріка, викинь з голови. – махнула рукою Берта. – В Міни головна проблема – вона хоче вийти заміж до кінця навчання, тож бігає за хлопцями.

-Ні за ким я не бігаю. – фиркнула Жасмін.

-Бігає, бігає. І впевнена, що ми всі теж за цим сюди з’явились.

-Особисто я сюди з’явилась, щоб вчитись. І це просто неймовірно.

-А які стихії?

-В мене? Повітря-вода, вогонь. А у вас? – щасливо випалила їм.

-Здається, ми влипли…- простогнала Берта. Але не пояснила чому. – В мене вогонь-земля, земля. Я стрілець, два дні до козерога, козерог - асцендент. А у Міни земля-повітря, повітря, вона телець, п’ять днів до близнюків, асцендент в водолії. А в тебе скільки до води? І які знаки?

-Я народилася рівно в північ. Терези-скорпіон, з Овном.

-Може, не все так і погано. – Вирішила Берта.