Раді Вас бачити!

Його голос прозвучав глухо і надломлено. Я аж підвелась. Єн лежав на спині закривши очі. Я навіть відчувала його тепло.

- Все…все настільки погано? – прошепотіла я. Мені жаль було Єна і Віктора. А ще стало страшно за Жасмін. Чи знає вона? Седрик точно знає, хоча й не бачив. – Тепер зрозуміло чому Віктор такий безшабашний.

- Він має право. В мене більше ніж три роки запасу. Він же після академії вступає на пост. Більше не буде пісень. Ти знаєш мого брата музиканта, але не знаєш його як керуючого.

- Мені це не потрібно. Я знаю, як керуючого тебе. – Слова знову вирвались самі по собі, а я затамувала дихання, чекаючи на відповідь. Але Єн мовчав. – Знаю, зараз я б хотіла взнати безшабашного тебе.

Що я говорю!? 

Та він врешті повернувся і відкрив очі. І так пильно подивився, що аж мурашки по тілу пробігли.

- Здається, я втратив почуття безшабашності ще будучи в утробі матері.

- Ти серйозно? Містер плаксій і зануда? – я кидала виклик. Або все зруйную, або все налагодиться. – Закриєшся в будиночку своїх страхів і обов’язків. Вперед.

- Ти що собі дозволяєш!? – рикнув Є і миттю вхопив мене за плечі сильно стиснувши.

- Як це що? Серджу великого хлопчика, який тільки й вміє що нити і погрожувати слабшим.

- Ще раз! – прошипів він, а навкруги почало творитись не знати що. Вітер, що розбушувався скидав все з полиць, а потім зверху заклубились хмари. Прямо в кімнаті!

Здається знову все зіпсувала і цього разу платити за ремонт гуртожитку доведеться мені.

Я спробувала скинути його руки з плечей та він не дав. Взагалі боротись з його хваткою була марна справа. 

Тож я просто зробила те, що хотіла зробити з самого пробудження – поцілувала його. Просто дотяглась і торкнулась губ. По мені наче розряд струму пройшовся, а він завмер. Тільки на одну секунду, щоб потім рвонути мене до себе і повалити на ліжко. Не розриваючи поцілунку. Зовсім не ніжного, як колись, а давлючого, залишаючого без повітря і волі. А він тримав за руки і не дозволяв відсторонитись. Хоча, були б вільні в мене руки я все одно б нічого зробити не змогла б, а через трохи вже в просто не хотіла.

Горіли не тільки губи від жорсткого поцілунку, а наче все тіло. Я задихалась і хотіла ще і ще.

- Така жадна. – усміхнувся він мені в губи відриваючись на секунду.

А потім знову приник до губ, наполовину лігши на мене. Тільки тепер я відчула, що моя футболка зрадливо закотилась і ми вже торкаємось одне одного оголеними животами. В мені все скрутило наче палючим вогнем і я прогнулась, а він потерся між моїми бедрами, від чого я захрипіла.

А його руки сковзнули по животу, піднімаючи футболку. А потім він її просто розірвав. І присвиснув.

- Не знаю, де ти це взяла, але одягай частіше.

Почувся тріск тканини. Мій новий бюстгальтер…та додумати мені не дали. Його руки і губи опустились на мої груди і я пропала. І якщо мені раніше здавалось, що я вже на піку насолоди, то тепер я взагалі мало що розуміла, моє тіло просто зрадило мені, кожну секунду пропускаючи спазми задоволення. А знизу живота нестерпно горіло. 

- Що зі мною? – прохрипіла я. – Мій живіт…

- Це нормально. – відірвався Єн і скинув з мене трусики, звісно їх розірвавши. А потім торкнувся до палаючого пучка пальцями.

- Зроби щось. – прошепотіла я.

-;Ти що, справді ще невинна? – з ошалілим поглядом втупився він в мене.

- Звісно.

- Я не хочу робити тобі боляче, чесно.

Він знову навалився на мене, тільки оголений. Знову цілуючи і підминаючи під себе. Заставляючи ще більше вигинатись від насолоди.

- Ти мене любиш? – прошепотів він у губи.

- Так. Я люблю тебе.

- Я також тебе люблю.

В ту ж мить вся насолода закінчилась різким ударом і болем. Навкруг щось полихнуло. Тепер я була абсолютно в собі. Єн держав мої зап’ястя, навалившись зверху. Він був не тільки на мені, а й в мені. А ще в мені був пульсуючий біль, і я спробувала відсунутись.

- Ну вже ні. – засміявся він, але не зло. – Назвалась грибом, лізь в корзинку.

- Що? – я спробувала витягнути руки, але хватка в нього була мертвою. – Пусти мене.

- Ми тільки почали. – він дивився у очі, а шепотів в губи. – Завжди потрібно закінчувати розпочате.

Він поворушився, а я спробувала відсунутись.

- Не варто пручатись тепер, ти сама цього хотіла.

Він обхватив мої руки однією, а іншою зафіксував бедра і зробив кивок, ввійшовши і вийшовши, обпаливши болючим вогнем. Він повторював це раз за разом, все швидше і швидше, заставляючи хрипіти і намагатись вирватись. В якийсь момент біль зник, точніше не зник, а змішався із якимось дивним задоволенням, заставляючи саму піддаватись напору. В якийсь момент я вже не могла дихати і кричала не від болю, а від задоволення, ніби виходячи на пік. Він останній раз ввійшов і повалився на мене. Всередині розливався обпалюючий вогонь, від якого горіло і тремтіло все тіло.

А потім він перекинувся на спину і поволік мене за собою, його руки опинились на моїй спині і попі, ніжно погладжуючи.

- Ось і все. Не так і страшно, правда? – прошепотів він мені. та я не відповіла нічого, просто не могла. Тіло ще й досі здригалось, а я уткнувшись носом йому в груди так і мовчала. – Це тільки перший раз так.

- Втішив. Не така я наївна. Знаю. Міна казала. Не в деталях, а що боляче. Просто не говорила, наскільки воно боляче.

- Я зупинив кров. Але цілитель з мене поганий. Хочеш спробую обезболити?

- Було б непогано. – втомлено буркнула я, тремтіння відступало і живіт нещадно нив. – Хоча ні, буде мені наука.

- Ти чого, образилась?

- Міг би й по акуратніше. – я злізла з нього, прикриваючись ковдрою.

- Не міг. – авторитетно заявив він. – Було б тільки боляче і все, а так тобі ще й добре вкінці стало.

Він сів і всадив мене собі на руки, а потім закутав ковдрою. Пручатись не було сили.

- Ти ж обіцяв не приставати.

- Я ж і не приставав. Це була твоя ініціатива. – він засміявся. – Дуже хотілось. Я ж ні з ким не був відколи тебе вперше побачив. Уявляєш, як мені.

- Зовсім ні. Я ж дівчина.

- Ага, дівчина. – він кивнув своїм думкам. – Тепер жінка. Я усунув одну з твоїх маленьких проблем. І оскільки ти моя жінка, то планую їх усувати надалі. І не тільки маленькі.

- Тільки не кажи, що ти хочеш ще.

- Поки ні, тобі потрібно відпочити. І не думай до цілителів йти.

- Це ж чому? – здивувалась я, хоча і не думала – це ж який позор…

- Ти ж не хочеш вдруге таке пережити? А вони зростять все ідеально.

- Звісно ні. – здається весь жах відобразився в мене на обличчі.

- Все було настільки погано?

- Та ні, було всяко. Ти ж сам говорив, потім буде краще.

- Потім буде тільки феєрично.

- Які самовпевнені обіцянки!

Потім Єн відніс мене у ванну і ми довго сиділи у теплій воді. Насолоджувались ароматом квіткової олії.

Напевно, в той вечір я була щаслива. По-справжньому, вперше за довгий час.