Раді Вас бачити!

Весна в нас наступала стрімко, наче коршун накидалась на сніг і рвала його шматками. Кругом стояли калюжі і на заняття я ходила в прогумованих чоботах.

Інколи міг піти сніг, який закінчувався дуже швидко.

Одного разу я так зустріла Єна. Він стояв до мене спиною і білі сніжинки падали йому на темне волосся. Заворожуюче. Відмахнулась від закляття і пішла далі. Тепер це було вже минуле.

На наступному тижні нас чекали перші поєдинки на магії. Пробні і на екзамен вони ніяк не впливали, та готуватись потрібно було. Викладачі говорили, що той, хто не отримує хоча б однієї перемоги просто вилетить з академії. А поєдинків мало бути чотири. По одному з володарем кожної стихії. Зараховувалась і складність виконання заклять. Дивно, адже з початку року говорили, що поєдинків у першокурсників не буде. А тепер ввели. Мої одногрупники посилено тренувались на заняттях, до вечора сидячи на полігонах. Вилетіти не хотілось нікому. І мені також.  Навряд чи я одна була така талановита серед першокурсників. Постав мене в парі з Феєм, я б точно виграла поєдинок, а от з Ладором – хто зна.

А ще за мене взялась Жасмін. Вона витягала мене в місто при кожній нагоді і ми обновлювали мій гардероб. І де тільки поділась мила і скромна Ауріка, яка мріяла стати магом. Її замінила холодна стерва, і образи підібрані Жасмін мені подобались. Вже через кілька разів я стала сама вибирати собі одяг, а вона тільки похвально кивала головою. Здається, що моя відвертість зблизила нас остаточно і мені буде важко втратити її через кілька місяців.

Навіть Асвадор оцінив мій новий образ. Навіть подарував мені нове плаття. Маленьке, коротеньке, чорне і блискуче. 

Злився тільки брат. Нова я йому не подобалась.

А я злилась, коли бачила Єна з блондинкою. Вони таки почали офіційно зустрічатись. А мені від цього стало ще гірше.

Сьогодні я була на примірці у Асвадора. Він вже приготував десяток плать на показ. Але їх потрібно було зачакловувати. Проте він не зупинявся на досягнутому.

- Твої переміни надихають мене, як і ти сама. – примовляв майстер.

- Маестро, скажіть, а ваші дівчата можуть навчити мене робити макіяж.

- Ти і так прекрасна, наче, троянда на світанку, що тільки розпустилась. Навіщо все псувати.

- Не думаю, що ваші майстрині можуть щось зіпсувати. А ось підкреслити – це точно.

- Я попрошу Агнесс. Думаю, вона не відмовить.

Агнесс і справді погодилась. Здається я їй подобалась. Вона мені також.

Дівчина навчила мене робити кілька варіантів макіяжу. Починаючи з «милого ангела», закінчуючи «трупом трьохденної давності». Звісно, все це звалось по-іншому. Та ставати професіоналом я не планувала. Просто хотілось якось заховати свій настрій. І до образу підібрати щось підходяще.

Хіба можна одягнутись в шкіряні штани, білий ажурний светрик і каблуки в десять сантиметрів і при цьому бути не нафарбованою? Міна теж так думала. Тож моїми супутниками тепер стала червона помада і чорні тіні, туш, яка робила мої, практично безколірні вії, чорними і довжелезними. Подруга заставила змінити не тільки верхній одяг, а й білизну. Вона завжди примовляла, що ти відчуваєш себе впевненою, коли на тобі шикарна і дорога білизна.

Саме на примірці білизни подруга вперше побачила мою спину. Я і забула за тонами мережива, що ніколи не показувала спини друзям, принаймні оголеної.

- Аяяй. І скільки в тебе ще секретів, Ауріко? – похитала головою Жасмін.

- Не так багато, як ти думаєш.

- Значить є. – усміхнулась подруга якось розуміюче.

- Я не знаю чому так. – прошепотіла я.

- У Віктора теж немає татуювань. – прошепотіла вона. – Може в тебе затесались в родичі хтось із інших світів?

Я не відповіла нічого. Така думка ніколи не спадала мені, а знаю я про існування інших світів досить давно. Це б частково прояснило мою ситуацію.

- Не дивись так на мене. Ти гола майже – вдягайся вже. Але цей набір бери.

Мені і самій стало незручно. Хоча, скільки вже примірок я пережила в Асвадора і ще ніхто нічого не сказав про мою спину. А оголялась я там практично до білизни кожного разу. Та не почула жодного слова і забула про це. А ще й досі не зробила татуювань.

- Міна, ти знаєш хоча б одного майстра, що робить татуювання? – запитала я по дорозі додому.

- Ні, але знаю тих, хто знає. Хочеш зробити собі, щоб не виникало зайвих питань?

- Давно хотіла. Але не було потреби і я розслабилась.

- Дарма, інші ж якось живуть. – стисла плечима подруга.

- Живуть і я живу. Але мені хочеться. Хочеться віддати шану моїм стихіям. Кожен з нашого світу отримуючи магію відчуває біль, коли вилазять татуювання. Я хочу, щоб Зодіаки знали, що я їм вдячна.

- Я поговорю.