Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Перед БМ нас всіх відправили переодягнусь. Це була легка форма – лосини, футболка. В дівчат обов’язково зібране і заховане волосся, на ногах кросівки.
І чесно, я очікувало чого завгодно. Та перше, і як виявилось останнє, що зробив наш викладач, це відправив нас бігти – двадцять кіл навколо стадіону для гри в бреч. А це – десять кілометрів.
Чомусь я сумнівалась, що взагалі встигну їх пробігти. Третина групи відсіялась при перших трьох кілометрах. Одному хлопцеві взагалі стало погано і його відправили до лікаря. Я ж продовжувала бігти. Викладач нагадав, що до заняття БМ допускаються лише ті, що пробігли дистанцію. І лише тоді, коли пробігли. Р-р-р.
Після восьмого кілометра нас лишилось п’ятеро. Розумниця Маріанна підвернула ногу ще на шостому. Жаль, вона могла б пробігти. І коли ми добігали дев’ятий продзвенів дзвінок. Голосно застогнала, Ладор, який біг поряд розсміявся і ми почали збавляти темп. А врешті почали йти по колу. Викладач замахав нам з іншого кінця і всі, хто лишився повернули до нього.
- Вельми сумно. Жоден не пробіг. Якщо ви не підтягнетесь, то боротьбі і вчитись не будете. Завтра бігаєте на швидкість. Маріанна Раолі – звільнена до кінця тижня. Можете йти.
І ми б розбіглись, та ноги не несли нікого. Добре, що далі медитація. Ціла година!
Побувавши на ній я зрозуміла, чому на першому курсі починають чаклувати тільки вкінці. Після таких пробіжок на медитації просто вирубає. І викладачі це знають. Оскільки наш увесь час нас будив, а декого навіть торсав. Добре, що ця пара була тільки для нашої групи і більше ні перед ким позоритись не довелось.
В кімнату я приплелась сонна, ледь жива і голодна. На обід можна було сходити між першою і третьою, дві перерви були, та я просто забула. А зараз готова була гризти пальці.
- Ну і як перший день? – запитала Жасмін.
- Вмираю з втоми і голоду. Навіть не знаю з чого більше. – Я впала на ліжко прямо в куртці, чоботах і з сумкою через плече.
Жасмін розуміюче усміхнулась і витягла із власних запасів печиво. Поставила чай.
- Ходи сюди, рятуватиму тебе. А то шукай потім, де труп зарити.
Я хихикнула, уявляючи, як кароока брюнетка, з розпущеним довжелезним волоссям і городником в руках риє в парку напроти яму, і під городник увесь час попадає волосся. Хлопці улюлюкають з вікон. Красота!
- А де Берта?
- На побачення пішла.
- Помирилась таки зі своїм Віктором?
- Та ні. Із зовсім іншим. Схоже, в неї це серйозно.
- А чого вони посварились?
- Віктор хотів одружитись. Зробив їй пропозицію. А вона відмовилась. Він живе надто далеко, і вона не хоче туди їхати. А тут він лишитись не може.
- Ясно. – констатувала, адже, всяке в людей буває. Здається, я також навряд би ризикнула їхати світ заочі. Особливо на все життя. Інша річ, коли це тимчасова подорож. Вона закінчується і ти повертаєшся додому, де тебе чекають твої рідні і близькі. Ось як з АЗ, ніби я тут і на сім років, та влітку можна їхати додому, і по семи роках тим більше. Думаю, що робила б так само, як і Берта.
